АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ

ОБЛАСТІ

Справа № 22-4498                                   Головуючий у 1 інстанції

2006 р.                                              Каракуша С.М.

Суддя-доповідач: Кримська О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2006 року                                                          м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:               Бєлки В.Ю.

Суддів:                        Кримської О.М.

Боєвої В.В.

При секретарі:     Винник І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від "09" червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ДП "Придніпровська залізниця" про визнання звільнення незаконним, зміну формулювання причини звільнення та дати звільнення, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2004 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Запорізької Дитячої залізниці Запорізького відділення Придніпровської залізниці про стягнення недоплати по заробітній платі та моральної шкоди.

В позові зазначала, що з 01.09.1998 року по 01.03.2002 року вона працювала ІНФОРМАЦІЯ_1 на Запорізькій дитячій залізниці відділення Придніпровської залізниці. 25.02.2002 року позивачку звільнили з посади за скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та у зв'язку із виходом на пенсію. При цьому заборгованість по заробітній платі їй не була виплачена. Посилаючись на ці обставини просила суд стягнути з відповідача недоплату по заробітній платі за період з 01.12.1999 року по 01.03.2002 року в сумі 1650 грн. 90 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн., зобов'язати відповідача надати їй страховий поліс та разовий залізничний квиток як працівнику залізниці.

В ході судового розгляду справи позивач неодноразово доповнювала свої позовні вимоги. 27.05.2005 року ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги і до Придніпровської залізниці та просила суд змінити формулювання звільнення та зобов'язати відповідача та співвідповідача внести зміни в трудову книжку, виключивши запис про скорочення штату.

В доповненій позовній заяві від 19.01.2006 року ОСОБА_1 просила суд визнати її звільнення незаконним, зобов'язати відповідача змінити дату звільнення на дату винесення рішення судом, змінити формулювання причини звільнення та записати їй в трудову книжку, що її звільнено за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію згідно ст. 38 КЗпП України, вплатити вимушений прогул з 01.03.2002 року по дату винесення рішення суду, розрахуватися з нею по боргам в заробітній платі з урахуванням всіх доплат згідно діючого законодавства та стягнути з відповідача 20 000 грн. за рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21.02.2006 року виключено з числа відповідачів Запорізьку дитячу залізницю підприємства Придніпровська залізниця.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2006 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства Придніпровська залізниця на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 563 грн. 07 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди 200 грн., а всього стягнуто 763 грн. 07 коп.

В задоволенні позову в частині визнання звільнення незаконним та зміни формулювання причини звільнення, зміни дати звільнення та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено у зв'язку з пропуском строку.                                                           

Стягнуто з ДП "Придніпровська залізниця" в доход держави судові витрати у сумі 51 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, просила поновити пропущений строк позовної давності, поновити трудовий стаж та зобов'язати відповідача оплатити середній    заробіток за вимушений прогул, визнати звільнення незаконним, задовольнити її позовні вимоги, зазначені в заяві та у розрахунках, змінити запис в трудовій книжці -формулювання звільнення та привести її відповідно до діючого законодавства, зобов'язати відповідача сплатити юридичні послуги та задовольнити клопотання про проведення бухгалтерської експертизи розрахунків.

Заслухавши доповідача та осіб, які приймали участь у справі, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 3 26.08.1988р. працювала на Запорізькій дитячій залізниці Державного підприємства Придніпровська залізниця керівником дитячого гуртка "Ляльковий театр".

Наказом начальника Запорізької дитячої залізниці Придніпровської залізниці НОМЕР_1 звільнена на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату та виходом на пенсію.

Наказом НОМЕР_2 начальника Запорізької дитячої залізниці Придніпровської залізниці внесено зміни до вищевказаного наказу та звільнено ОСОБА_1 на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з 01.03.2002 року.

Про звільнення у зв'язку зі скороченням штату, позивачка була попереджена 20.12.2001 року, але при цьому їй інша робота не була запропонована.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині поновлення на роботі та зміни формулювання причини звільнення, зміни дати звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було пропущено строк позовної давності на звернення до суду з таким позовом.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міжрайонний суд може поновити ці строки.

Однак, суд не з'ясував причини пропуску, на його погляд, строку на звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про захист порушеного права і таке питання взагалі судом не досліджувалось.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині- стягнення щомісячних надбавок за вислугу років та невиплаченої допомоги на оздоровлення як педагогічному працівнику, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не відноситься до педагогічних працівників.

Однак, колегія суддів вважає, що такий висновок суду є передчасним.

Законом України "Про освіту" передбачено, що до позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії... та інші заклади.

Статтею 21 Закону України " Про позашкільну освіту" зазначені вимоги щодо   педагогічних  працівників  позашкільного   навчального  закладу,      де передбачено, що ці особи повинні мати вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність. Права, обов'язки та соціальні гарантії для педагогічних працівників позашкільного навчального закладу визначаються Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Задовольняючи позовні вимоги стосовно стягнення недоплаченої заробітної плати та стягуючи її з відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що середньомісячна заробітна плата позивача в деяких місяцях, починаючи з 2000 року, становила менше розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України.

Однак, до такого висновку суд дійшов не з'ясувавши в повній мірі всі обставини справи.

Так, представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції пояснив, що фінансування заробітної плати керівникам гуртків здійснюється з Державного бюджету.

Як видно з матеріалів справи, тарифний список працівників Запорізької дитячої залізниці, до якого входила і позивачка, план асигнувань із загального фонду бюджету, кошторис на відповідні роки затверджувався міським управлінням освіти Запорізької міської ради.

З тексту Договору НОМЕР_3 та додатків до нього (а.с. 75 - 82) вбачається, що відділення Держказначейства у Комунарському району м. Запоріжжя забезпечує розрахункове обслуговування Запорізької дитячої залізниці у межах лімітів видатків відповідно до затвердженого кошторису видатків та фактичних надходжень на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

Таким чином, суд всупереч вимогам цивільно-процесуального законодавства, не обговорив питання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Запорізьку міську раду, чим порушив їх права та обов'язки, позбавив права приймати участь у дослідженні обставин справи, користуватись наданими їм цивільно-процесуальним законодавством правами, а також при незгоді з рішенням суду, оскаржити його.

Крім того, стягуючи заборгованість по заробітній платі починаючи з липня 2000 року, судом не враховано, що в частині надання права працівникові звертатись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, зміни до ст. 233 КЗпП України внесені в липні 2001 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі п.4 ст.311 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, оскільки допущені судом порушення процесуального законодавства перешкоджають ухваленню нового рішення по справі.

Керуючись ст.ст. 307,311,314,317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2006 року по цій справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.

Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.