Справа № 22ц-1307/11р.
Копія
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 березня 2011 року м. Хмельницький
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:
- головуючого судді: Леванчука О.М.,
- суддів: Корніюк А.П., П'єнти І.В.,
- при секретарі: Товкан І.І.
за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про визнання удаваними та недійсними кредитного договору, договорів застави, договору майнової поруки, договору іпотеки.
В С Т А Н О В И Л А :
28 вересня 2010 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 19 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» був укладений кредитний договір за № 16/МК/2006-840 на споживчі потреби, за яким Банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 151500 грн., що в еквіваленті складає 30 000 доларів США строком до 19 травня 2011 року зі сплатою за користування кредитом
14,5 відсотків річних. До даного кредитного договору був укладений графік повернення кредиту та сплати відсотків в еквіваленті в доларах США помісячно. Також в забезпечення даного позову між банком та ОСОБА_1 був укладений договір застави товарів в обігу № 16/2 від 19 травня 2006 року предметом якого були товари в обігу (мобільні телефони та аксесуари) вартістю 10000 грн., а також договір застави обладнання між тими ж
_______________________________________________________________
Головуюча у першій інстанції – Федорова Н.О. Справа № 22ц-1307
Доповідач –Леванчук О.М. Категорія № 19
сторонами № 16/1 від 19 травня 2006 предметом якого були торгівельне обладнання та комп’ютерна техніка вартістю 92920 грн. Крім того в той же день між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Також в той же день був укладений між банком та ОСОБА_2 договір іпотеки предметом якого стало приміщення магазину по АДРЕСА_1, загальною площею 39,9 кв.м.
Позивачі просили визнати удаваними і недійсними кредитний договір № 16/МК/2006-840, а також договори застави 16/1 і 16/2, договір майнової поруки і договір іпотеки. Крім того позивачі просили відмовити в задоволенні вимог ВАТ КБ «Надра»до них про стягнення заборгованості до них по названим кредитним договорам.
При цьому апелянти посилались на те, що при укладенні договорів застави, майно не було оцінене належним чином. А при заключенні договору поруки була відсутня згода дружини. Позивачі також вважали що банк не мав права надавати їм кредит в іноземній валюті посилаючись на те що у банка були відсутні генеральна та індивідуальні ліцензії на такі дії, а єдиним платіжним засобом в Україні є гривня. В зв’язку з цим вони просили визнати даний правочин удаваним оскільки вказували що вони отримували не долари США а гривні і саме кредит у гривні вони мали на увазі заключаючи даний правочин.
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року в задоволені позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 Анатолієвича до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про визнання удаваними та недійсними кредитного договору, договорів застави, договору майнової поруки, договору іпотеки відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивачів ОСОБА_4 оскаржив його в апеляційному порядку, він просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу на новий розгляд, посилаючись при цьому на неповне з’ясування судом обставин що мають значення по справі, та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує що суд порушив права його довірителів не витребувавши у відповідача оригіналів документів про отримання коштів в банку на підставі договору кредиту. А також не встановив наявність у ОСОБА_1 валютного рахунку в ВАТ КБ «Надра», та згоди чоловіка ОСОБА_2 і відповідно дружини ОСОБА_1 на укладення договорів застави, кредиту, іпотеки, поруки.
Крім того, на його думку, суд першої інстанції не врахував, що укладаючи договір кредиту банк не надав позивачам інформації щодо умов кредиту. В зв’язку з цим на думку апелянта позивач ввів подружжя ОСОБА_1 в оману в порушення Закону України «Про захист прав споживачів», а тому дані правочини на думку апелянта мають бути визнані недійсними з підстав передбачених ст. 230 ЦПК України. Апелянт також посилається на те, що укладені між сторонами договори не відповідають вимогам закону за самою формою, оскільки в договорі відсутнє посилання на зобов’язання банку надати кредит а норми договору встановлюють занадто жорсткі умови виконання зобов’язання. Незаконним вважає апелянт і посилання в договорах про право банку на збільшення відсоткової ставки, розкриття банківської таємниці а також розміру штрафних санкцій у випадку порушення договору.
Апелянт також посилається на те, що оскаржувані правочини обмежують його довірителів в набутті цивільних прав та обов’язків а тому є нікчемними.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 19 травня 2006 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра»був укладений кредитний договір за № 16/МК/2006-840 предметом якого є грошові кошти в сумі 30000 доларів США, на строк по 19 травня 2011 року включно, зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 14,5 відсотків річних. Також, того ж дня між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра»був укладений договір застави товарів в обігу за № 16/2 предметом якого є товари в обігу на загальну суму 10000 грн. Тоді ж між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра»був укладений договір застави обладнання за № 16/1 предметом якого є обладнання на загальну суму 92920 грн. Крім того, в той же день між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_2 в забезпечення договору кредиту був укладений договір поруки, та договір іпотеки, предметом якого стало приміщення магазину по АДРЕСА_1, загальною площею 39,9 кв.м.
За кредитним договором Банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються норми ст.ст. 1054-1057 ЦК України.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 1046, ст. 1054 ЦК України, грошові кошти передаються кредитодавцем позичальнику у власність, однак останній зобов’язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти за їх користування.
Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ №1593 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті, при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч. 3 ст. 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Декрету КМУ № 1593 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», «іноземна валюта»- це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках, або вносяться до банківських або інших фінансових установ за межами України.
Згідно ст.. 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»до кредитних відносяться операції, зазначені у п.3 ч. 1 та у п.п. 3-7 ч. 2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення банком залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
В розумінні ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Стаття 47, 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій, а надаючи кредит, банк розміщає залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні), так і в іноземній валюті.
Стаття 49 ЗУ «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.
Однак, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів в іноземній валюті).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»за здійснення валютних операцій Національним банком видаються відповідні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.
За вимогами ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами коштів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з наданням і одержанням резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання ліцензії не потребують.
Таким чином за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою НБУ № 275 від 17.07.2001 року, в тому числі й щодо кредитування в іноземній валюті, а тому безпідставним є твердження апелянта про те, що банк не мав права надавати кредит у іноземній валюті.
Не знаходить підтвердження і заява апелянтів про те що вони не отримували кредитні кошти у доларах США в натурі.
Згідно п. 2 кредитного договору надання Кредиту позичальниці повинно було здійснюватись шляхом видачі готівки через касу Банку, або перерахування коштів за реквізитами, вказаними позичальником, або шляхом оплати платіжних документів, які виписані на позичальника. Отже після зарахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника, останній мав право самостійно розпоряджатись коштами кредиту, що і зробила ОСОБА_1 звернувшись до банку, відповідною заявою про видачу їй готівки.
Судом також встановлено, що з метою забезпечення виконання позичальницею своїх договірних зобов’язань за кредитним договором № 16/МК/2006-840 від 19 травня 2006 року, між ВАТ КБ «Надра»та її чоловіком ОСОБА_2 того ж дня був укладений іпотечний договір, за яким останній передав в іпотеку належне йому на праві власності приміщення магазину, загальною площею 39,9 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 Хмельницької області.
Відповідно до заяви ОСОБА_1, наявної в матеріалах справи, остання дала згоду своєму чоловікові на передачу в іпотеку зазначеного майна, чого в судовому засіданні не заперечила, а також того факту, що підписувала дану заяву особисто. Тому, на думку колегії суддів, доводи представника позиваки, що вказане майно було заставлене в іпотеку з порушенням норм Сімейного кодексу України судом до уваги не приймаються.
Крім того, для забезпечення виконання позичальницею ОСОБА_1 своїх договірних зобов’язань за тим же кредитним договором, 19 травня 2006 року між ВАТ КБ «Надра»та ОСОБА_2 був укладений договір майнової поруки, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальницею узятих на себе зобов’язань за договором кредиту у повному обсязі.
Доводи ж позивачки ОСОБА_1 про те, що перед укладенням кредитного договору вона не була належним чином проінформована Банком про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, строк та відсоткові ставки за кредитом, графік погашення заборгованості, суд оцінює критично та відхиляє, оскільки будь-яких об’єктивних доказів на підтвердження цієї обставини позивачкою не надано. Навпаки факт достатньої проінформованості позивачки щодо вищезазначеного підтверджується матеріалами справи, в тому числі й змістом самих договорів, укладених між сторонами, а також фактом належного та систематичного виконання ними протягом серпня 2006 року –січня 2011 року умов кредитного договору. Також, позивачка у судовому засіданні, підтвердила, що періодично платежі на виконання договору вносила вона, а періодично – чоловік, який є майновим поручителем, що заперечує посилання апелянтів на те, що договори кредиту, поруки, застави, іпотеки заключались кожним з них з відсутності згоди іншого, тим більше що ці правочини укладались в тому ж місці в той же час, а тому кожний з них не міг не знати про ці угоди.
Судова колегія не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що кредит отримала не вона а її чоловік оскільки всі документи підписані нею а чоловік виступав поручителем. Про те що сторони знали, що договір заключався в іноземній валюті свідчить той факт що сплати проводились в доларах США як по тілу кредиту так і по відсотках.
Судова колегія також не приймає до уваги доводів позивачки про неотримання, після укладення, другого примірника кредитного договору. Ці твердження спростовуються квитанціями, долученими до матеріалів справи, і підтверджують виконання умов кредитного договору, а отже і поінформованість позивачки про його наявність та умови.
Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачі, звертаючись до суду з даним позовом, в порушення вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України не довели ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, не надали доказів стосовно наявності передбачених ст. 652 ЦК України підстав для розірвання або ж зміни кредитного договору, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив їм в задоволенні позову.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 25 січня 2011 року за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра»про визнання удаваними та недійсними кредитного договору, договорів застави, договору майнової поруки, договору іпотеки - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно: суддя апеляційного суду О.М. Леванчук