ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" грудня 2007 р.

Справа  № 5-16/203-07-5603

Господарський суд Одеської області у складі:

Головуючого судді                                     Могил С. К.

Судді                                                            Фаєр Ю. Г.

Судді                                                            Аленіна О. Ю.

при секретарі судового засідання             Іванові О. О.

За участю представників сторін:

Від позивачів:

Іллічівської міської ради Одеської області – Скрипниченко Д. В., на підставі довіреності;

Міського управління ЖКГ м. Іллічівськ –Пасічник О. В., на підставі довіреності;

КП „Бюро технічної інвентаризації” –Фомов І. В., на підставі довіреності;

Від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –ТОВ „Водолій” – Левченко В. М., на підставі довіреності;

Від відповідачів:

ДП „Іллічівський морський торговельний порт” –Кушнірук О. С., на підставі довіреності, Кравцов О. А., на підставі довіреності;

ВАТ „Автотранспортне підприємство –13004” –не з’явився;

Від третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ДП „Автотранспортне підприємство –09104” в м. Києві – не з’явився.        

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 5-16/203-07-5603 за позовом Іллічівської міської ради Одеської області, міського управління житлово –комунального господарства м. Іллічівськ, комунального підприємства „Бюро технічної інвентаризації” до відповідачів державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт” та відкритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство –13004” за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –товариства з обмеженою відповідальністю „Водолій” та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –ДП „Автотранспортне підприємство –09104” про визнання недійсним договору купівлі –продажу, визнання незаконним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Іллічівська міська рада Одеської області, міське управління ЖКГ м. Іллічівськ, КП „Бюро технічної інвентаризації” звернулись до господарського суду Одеської області з позовом до відповідачів ДП „Іллічівський морський торговельний порт” та ВАТ „Автотранспортне підприємство –13004” в якому просили визнати недійсною угоду здійснену між ВАТ „АТП –13004” та ДП „ІМТП” на підставі договору купівлі –продажу №185-О від 21.04.2000 року та визнати незаконним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ОД-ІІ №004798 в частині приєднання до нього ділянки №10, площею 0,75 га. та заборонити ДП „ІМТП” та будь яким іншим особам здійснювати будь які дії пов’язані з предметом спору до прийняття рішення по справі.

Як зазначають позивачі у позові та у письмових поясненнях щодо предмету спору, Іллічівська міська рада є власником бази відпочинку міського управління ЖКГ м. Іллічівськ, що розташована за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська, 87. Як на підставу таких тверджень позивачі посилаються на свідоцтво про право власності від 29.11.2006 року №31177. Проте, позивачі зазначають, що їм стало відомо про існування між відповідачами договору купівлі –продажу № 185-О від 21.04.2000 року бази відпочинку, яка належить Іллічівській міській раді. На думку позивачів укладена угода між відкритим акціонерним товариством „Автотранспортне підприємство 13004” та ДП ІМТП на підставі договору купівлі –продажу № 185-О від 21.04.2000 року є недійсною, оскільки укладена всупереч нормам Цивільного кодексу України та порушує їх права як власників бази відпочинку.

Позивачі зазначають, що відповідно до статей 224, 225 Цивільного кодексу УРСР, який діяв на момент укладення угоди між ВАТ „АТП-13004” і ДП ІМТП, за договором купівлі – продажу продавець зобов'язався передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язався, прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Проте продавець за угодою не є та не був власником майна, що продавалось, а від так у нього відсутнє право на розпорядження майном, що було предметом договору купівлі –продажу.

З наведених підстав позивачі вважають, що укладена між відповідачами угода є незаконною, і таким чином має бути визнана недійсною на підставі ст. 48 Цивільного Кодексу УРСР, згідно якої недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Як на підставу своїх тверджень позивачі також звертають увагу на те, що ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обмежень” встановлена обов'язкова державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що знаходиться па території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, а саме - право власності на нерухоме майно. Крім того, згідно пунктів 1.6, 1.7, 1.8 Інструкції Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за N 399/2839, державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. При цьому, реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлюючих документів, за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Виходячи з наведеного та доказів які були надані відповідачем позивачі роблять висновки про те, що підстави вважати власником спірного майна ДП „ІМТП” відсутні, оскільки ДП „ІМТП” в установленому законом порядку не здійснив державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомості, не провів технічну інвентаризацію цих об'єктів та у нього відсутні правовстановлюючі документи на об’єкти нерухомості. Як на підставу таких тверджень позивачі посилаються на довідку КП «БТІ»м. Іллічівська від 20.06.2007 року №14-515, в якій зазначено, що на території бази відпочинку «Дружба»об'єктів нерухомості за ДП „ІМТП” не зареєстровано.

Також позивачі звертають увагу суду на той факт, що у ВАТ АТП-13004 також не існувало в установленому законом порядку оформленого права власності на базу відпочинку «Дружба», оскільки зазначена база та територія на якій знаходяться об'єкти нерухомості бази відпочинку «Дружба»були закріплені за Київським Автотранспортним підприємством 09104. На думку позивачів Київське Автотранспортне підприємство - 09104 не має ніякого відношення до відкритого акціонерного товариства „Автотранспортне підприємство - 13004”, оскільки згідно пунктів 1.1, 3.3 Статуту ВАТ АТП-13004, зазначене підприємство є правонаступником державного підприємства „Київське державне автотранспортне підприємство 13004”.

Крім того, позивачі вважають, що база відпочинку «Дружба», яка ніби то належала ВАТ АТП-13004, знаходиться поза межами Іллічівської територіальної громади, а саме на території Овідіопольського району Одеської області. Як на підставу таких тверджень позивачі посилаються на витяг з відомості результатів інвентаризації нерухомого майна ВАТ АТП-13004 станом на 01.08.1994 року.

За твердженням позивачів згідно п. 1 договору купівлі –продажу № 185-0 від 21.04.2000 року, ВАТ АТП-13004 передало у власність відповідача єдиний нерухомий комплекс базу відпочинку «Дружба», яка знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Приморська (прибережна зона). Проте, п. 2 вищезгаданої угоди встановлено, що ціна за продане майно встановлюється відповідно до проведеної експертної оцінки, складеної КП Проектно-виробничим архітектурно-плановим бюро. Згідно договору №8-зкс/184-О від 06.04.2000 року КП Проектно-виробниче архітектурно-планове бюро дійсно проводило оцінку майна бази відпочинку «Дружба», але зовсім за іншою адресою: м. Іллічівськ (район Бугово). Крім того, в резюме і введені звіту експертної оцінки майна бази відпочинку ВАТ АТП-13004 взагалі вказується місцезнаходження об'єкту оцінки м. Іллічівськ, вул. Олександрійська. З огляду на вищезазначене вбачається, що Іллічівське проектно-виробниче архітектурно-планове бюро проводило оцінку майна бази відпочинку «Дружба»зовсім за іншою адресою. До того ж, в розділі 5 «Сертифікат оцінки»звіту експертної оцінки майна бази відпочинку ВАТ АТП-13004, КП Проектно-виробниче архітектурно-планове бюро зазначило, що в процесі здійснення оцінки експертиза правовстановлюючих документів на об’єкт оцінки не проводилась.

Таким чином, позивачі вважають, що ВАТ «АТП - 13004»не здійснило в установленому законом порядку державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомості бази відпочинку «Дружба»(м. Іллічівськ), не провело технічну інвентаризацію цих об'єктів, не оформило правовстановлюючі документи. Таким чином ВАТ також не було власником спірного майна. При цьому позивачі зазначають, що протягом тривалого часу тільки МУЖКГ м. Іллічівська користується базою відпочинку.

Крім того, із посиланням на ст. ст. 19, 22, 23, 30 Земельного кодексу України, пункти 1.12., 1.18 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 року N 43, зроблені висновки Постійної комісії з питань будівництва, регулювання земельних відносин, охорони навколишнього середовища та благоустрою Іллічівської міської ради позивачі роблять висновок про те, що Державне підприємство «Іллічівський морський торговельний порт»отримало у постійне користування земельну ділянку площею 0,75 га за адресою: м. Іллічівськ, база відпочинку «Дружба»не розробляючи проект відведення цієї ділянки, без погодження меж земельної ділянки з землевласником та не отримавши в установленому законом порядку державний акт на право постійного користування землею, а від так приєднання земельної ділянки №10 площею 0,75 га до державного акту на право постійного користування землею серії ОД-ІІ №004798 від 16.09.1998 року здійснено незаконно, а тому державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ОД-ІІ №004798 в частині приєднання до нього ділянки №10, площею 0,75 га має бути визнано недійсним.

Ґрунтуючись на наданих документальних доказах, доводах викладених під час розгляду справи позивачі просили суд задовольнити позовні вимоги Іллічівської міської ради Одеської області, КП «БТІ»м. Іллічівська, МУЖКГ м. Іллічівська та визнати недійсною угоду між відкритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство - 13004»і ДП ІМТП згідно договору купівлі-продажу № 185-О від 21.04.2000 року, та визнати незаконним внесення змін до державного акту на право постійного користування землею серії ОД-ІІ №004798 в частині приєднання до нього земельної ділянки №10 площею 0,75 га.

Відповідач ДП „ІМТП” позовні вимоги позивачів не визнав у повному обсязі та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю із посиланням на те, що позивачами не обґрунтовано та не доведено до суду у чому саме полягає порушення прав позивачів та не надано доказів які підтверджують порушення їх прав. Також відповідач зазначає, що позивачами до суду не було надано жодного документального доказу, крім свідоцтва про право власності територіальної громади на зазначене майно, які би підтвердили право власності територіальної громади на спірне майно. Таким чином, відповідач робить висновок, що при прийнятті рішення Іллічівської міської Ради № 1312 від 23.11.2006 року про видачу свідоцтва про право власності, ніякі правовстановлюючі документи, які згідно вимог законодавства повинні бути підставою набуття права власності взагалі не досліджувались, а від тим позивачі взагалі не обґрунтовують підстави набуття права власності територіальної громади в особі Іллічівської міської Ради, що свідчить про недоведеність порушення прав власності або підстав оспорювання права власності взагалі, що є основою права на звернення до суду за захистом своїх інтересів.

Як на підставу своїх заперечень відповідач зазначив, що впродовж семи років на законних підставах, безперервно ДП „ІМТП” використовувало споруди та землю для власних потреб, сплачувало податки, та протягом зазначеного строку не отримувало жодних заперечень з боку суміжних власників та землекористувачів. Так, на підставі наказу у січні 2004 року 19 об'єктів, які були придбані за договором купівлі –продажу, було списано та знесено (наказ №17 від 27.01.2004 року, лист порту №59/606 від 19.03.2004 року, акт про ліквідацію основних засобів). Відповідач також звертає увагу суду на те, що у відповідності з договором № 170-О від 16.03.2006 року (до видачі свідоцтва про право власності територіальній громаді у м. Іллічівську та передачі в повне господарське відання МУЖКХ), укладеним між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт” та КП „Бюро технічної інвентаризації”, останній прийняв на себе зобов'язання виконати роботи по інвентаризації об'єктів нерухомості порту, з підготовкою рішень про видачу свідоцтв про право власності, технічних паспортів та свідоцтв про право власності на об'єкти, які знаходяться у повному господарському віданні порту. У переліку зазначених об'єктів, також зазначено майно, яке придбано за договором купівлі –продажу № 185-О, але КП „БТІ” з незрозумілих підстав, усвідомлюючи наявність спору щодо права власності на зазначені об'єкти, не повідомляючи порт про відмову від виконання договору, виготовило зазначені документи не для порту, а для МУЖКГ.

Також відповідач вважає, що задоволення вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним є неможливим з підстав спливу строку позовної давності.

Відповідачем вважаються хибними висновки позивачів про те, що ВАТ «АТП 13004»не було власником зазначеного майна. Як підставу своїх заперечень відповідач зазначив, що Відкрите акціонерне товариство „Автотранспортне підприємство 13004” створено на базі майна корпоратизованого державного підприємства «Київське автотранспортне підприємство 13004»у відповідності з Указом президента України від 21.08.1993 року № 354/93 та Постанови Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 року. При укладені договору купівлі –продажу № 185-0, порт був ознайомлений з відомостями результатів інвентаризації нерухомого майна Київського автотранспортного підприємства 13004, яке передано до статутного фонду ВАТ «Автотранспортне підприємство 13004»та було власністю товариства. Приймаючи до уваги, що набуття права власності ВАТ «АТП 13004»відбувалось на законних підставах, що не спростовано у судовому порядку, а відсутність реєстрації права не є підставою для визнання недійсним договору.

Щодо вимоги позивачів про визнання незаконним державного акту на право постійного користування землею серії ОД-ІІ№004798 в частині приєднання до нього ділянки №10 площею 0,75 га то означену вимогу відповідач вважає безпідставною оскільки позивачами не зазначено, яке саме право порушено, що стало підставою звернення за захистом та на чому ґрунтуються вимоги позивача, щодо захисту саме у такий спосіб. Крім того, відповідач вважає, що при пред’явлені позову позивачами порушено правило поєднання позовних вимог, що ускладнює розгляд справи.

Ґрунтуючись на наданих документальних доказах та доводах викладених у ході судового розгляду справи відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, вислухав представників сторін суд вважає що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі листів Київського автотранспортного підприємства 09104 від 20.02.1978 року №345/1, від 13.08.1979 року №768, від 08.06.1979 року №498 Київському автотранспортному підприємству було надано дозвіл на розташування на території бази відпочинку „Дружба” домиків та технічних споруджень. В наступному, рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів було прийнято рішення від 28.11.1984 року №795 „Про тимчасове закріплення за підприємствами міста зони відпочинку” за яким Київпастрансу в районі бази відпочинку „Радужний” було виділено 0,63 га. Крім того, розпорядженням виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів від 30.03.1987 року №37 „Про експлуатацію бази відпочинку „Дружба” було затверджено положення про базу відпочинку „Дружба”, згідно з яким АТП 09104 у м. Києві було отримано 138 койко/місць.

В наступному, між ДП „Іллічівський морський торговельний порт” та ВАТ „Автотранспортне підприємство –13004” 21 квітня 2000 року було укладено договір купівлі –продажу №185-0 за яким ДП „ІМТП” прийняло у власність від ВАТ „АТП –13004” єдиний нерухомий комплекс –базу відпочинку „Дружба”. Згідно з актом прийому – передачі ДП „ІМТП” прийняв 32 об’єкти. Також матеріалами справи підтверджено, що ДП „ІМТП” за придбане майно було сплачено 40 000, 00 грн. (копія платіжного доручення від 26 квітня 2000 року №1020).

Слід звернути увагу на той факт, що відповідно до п. 7 наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР № 91 від 29.04.1986 року та додатку до нього, підприємствам та організаціям, підлеглим Київському управлінню пасажирського автотранспорту, у зв'язку з приведенням кодів підприємств та організацій у відповідність до вимог галузевої системи класифікації присвоєно галузевий код (33000) та змінено індекс підприємств. Так, Київському АТП –09104 було встановлено індекс 33004. Відомостей щодо будь якої реорганізації або ліквідації підприємств у наказі не зазначено. Таким чином, можна зробити висновок про те, що було проведено лише заміну індексів.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР №286 від 29.12.1987 року була затверджена генеральна схема галузевого управління автомобільним транспортом загального користування. Так, відповідно до п. 1 згаданого наказу були ліквідовані міські управління автомобільного транспорту, у тому числі Київське управління пасажирського автотранспорту, та на базі зазначених підприємств були створені виробничі об'єднання –Київське міське державне виробниче об'єднання автомобільного транспорту. Відповідно до додатку №12 до зазначеного наказу Київському міському державному виробничому об'єднанню автомобільного транспорту було присвоєно галузевий код 13000, а в назві підпорядкованого підприємства Київське автотранспортне підприємство 33004 було змінено індекс, на індекс 13004.

В наступному, у відповідності з Указом Президента України від 21.08.1993 року № 354/93 та Постанови Кабінету Міністрів України № 508 від 05.07.1993 року відкрите акціонерне товариство „Автотранспортне підприємство 13004” стало підприємством, яке створено на базі майна корпоратизованого державного підприємства „Київське автотранспортне підприємство 13004”.

Згідно з п. 2 Указу Президента України засновниками підприємств, що створюються на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету міністрів України органи. Відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України № 508 з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємства переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав та обов'язків корпоратизованого підприємства. Відповідно до загального змісту Закону України „Про приватизацію державного майна”, корпоратизація державних підприємств є передумовою для їх подальшої приватизації шляхом продажу у приватну власність належних державі акцій статутного фонду акціонерного товариства.

Враховуючи наведені вище обставини, суд вважає за необхідне під час вирішення спору виключити з кола третіх осіб ДП „Автотранспортне підприємство – 09104”, оскільки зазначеного підприємства не існує, а на його базі існує ВАТ „Автотранспортне підприємство –13004”.

З урахуванням наведеного суд також дійшов висновку, що набуття права власності ВАТ „АТП 13004” відбувалось на законних підставах, що не спростовано у судовому порядку, а факт відсутності реєстрації права власності не може бути підставою для визнання недійсним договору, оскільки факт реєстрації майна не є елементом форми угоди.

Отже, можна зробити висновок про те, що майно яке є предметом договору купівлі –продажу № 185-О було власністю продавця ВАТ „АТП 13004”. Вказані обставини також цілком підтверджуються матеріалами інвентаризації та документами щодо приватизації ДП "Київське АТП 13004" - ВАТ "АТП 13004", а саме: наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 18 жовтня 1994 року № 917, листом регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 24.03.1998 року №70 з додатком –витягом з відомості результатів інвентаризації нерухомого майна Київського автотранспортного підприємства 13004, яке передано до статутного фонду ВАТ „Автотранспортне підприємство 13004” та є власністю товариства (станом на 01.08.1994 року). З урахуванням встановлених обставин суд також вважає, що ДП „ІМТП” уклавши договір купівлі –продажу та сплативши за придбане майно на законних підставах набуло право власності на комплекс споруд бази відпочинку визначених у акті прийомі –передачі .

В наступному, ДП „ІМТП” користуючись своїм правом на придбане майно, придбану базу відпочинку об'єднало з базою відпочинку „Радужний” у єдиний комплекс (наказ начальника порту № 396 від 26.04.2000 року). Після об’єднання ДП „ІМТП” звернулось до міського голови м. Іллічівськ з заявою щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій фактично розташована придбана база відпочинку „Дружба”, та щодо внесення змін до державного акту ІІ-ОД №0004798.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Іллічівської міської ради №161-ХХІІІ від 16.11.2001 року „Про оформлення ДП „ІМТП” права постійного користування земельною ділянкою” було вирішено оформити ІМТП право постійного користування земельною ділянкою площею 0,75 га на якій фактично розташована база відпочинку „Дружба”. Підставою для прийняття такого рішення стало звернення ДП „ІМТП” з відповідними погодженнями, договір –купівлі продажу від 21.04.2000 року №185-0 та акт прийому передачі майна бази відпочинку.

Таким чином можна зробити висновок про те, що позивачам було відомо про придбання портом бази відпочинку у ВАТ „АТП 13004” і договір який укладено між відповідачами з їх боку не заперечувався, як і право власності на базу відпочинку яке набуло Державне підприємство „ІМТП”.

Навпаки, як видно з матеріалів справи, до державного акту ІІ-ОД №0004798 були внесені зміни, і Іллічівський морський торговельний порт одержав акт встановлення в натурі меж земельної ділянки та план землекористування.

Матеріалами справи також підтверджено, що зазначену вище технічну документацію, відповідно до висновку державної землевпорядної експертизи №913, було погоджено з Одеським обласним управлінням земельних ресурсів Держкомзему України, Іллічівськом міським відділом земельних ресурсів, Іллічівськом міським відділом містобудування, архітектури та ЖКГ.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що протягом всього часу ДП „ІМТП” використовувало придбану базу відпочинку для власних потреб та на свій розсуд. В підтвердження цих обставин слід зазначити, що у січні 2004 року 19 придбаних об’єктів за договором купівлі –продажу, було списано та знесено (наказ №17 від 27.01.2004 року, лист порту №59/606 від 19.03.2004 року, акти про ліквідацію основних засобів). Вказані обставини ще раз підтверджують, що порт є власником придбаного майна та належним користувачем земельної ділянки наданої у постійне землекористування на законних та обґрунтованих підставах.  

Слід зазначити, що відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з позову та позовних вимог, позивачі вимагають визнати недійсною угоду здійснену між ВАТ „АТП –13004” та ДП „ІМТП” на підставі договору купівлі –продажу №185-О від 21.04.2000 року, але жодним з них необґрунтовано та не доведено у чому саме полягає порушення їх права. Всупереч нормам Господарського процесуального кодексу України позивачами також не надано доказів порушення їх права.

Посилання позивачів на те що об’єкт розташований у м. Іллічівськ, вул. Приморська, 87 є власністю територіальної громади в особі Іллічівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності від 23.11.2006 року та відповідно до п. 2 рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від № 1312 від 23.11.2006 року майно, у т.ч. база відпочинку „Дружба”, було передано у повне господарське відання МУЖКГ судом оцінюються критично. В процесі розгляду справи на вимоги суду до позивачів надати первинні правоустановчі документи що стали підставою для визнання права власності, видачі свідоцтва та передачі бази відпочинку МУЖКГ позивачами не виконані, витребувані докази до суду не надані.

Виходячи з матеріалів справи та рішень які були прийняті Іллічівською міською радою стосовно спірного майна, можна зробити висновок про те, що МУЖКГ не мало права повного господарського відання щодо майна, яке є предметом договору купівлі –продажу, який укладено між відповідачами.

Так, у якості первинних документів на підставі яких майно нібито обліковується на балансі МУЖКГ з 1995 року позивачами надано: „Перелік основних засобів прийнятих МУЖКГ от РСП станом на 01.02.1995 року” та „Перелік основних засобів що передається ТОВ „Водолій” з балансу МУЖКГ станом на 01.01.1996 року”. Будь які інші первинні документи, які б підтверджували набуття права власності на спірні будівлі або право повного господарського відання станом на 21.04.2000 року позивачами не надано. Позивачами також не подано будь яких доказів, що підтверджують будівництво спірних об’єктів. При цьому слід зазначити, що у жодному з наданих позивачами документів не йдеться про павільйон їдальні, павільйон П-62, павільйон П-345, які були предметом договору купівлі –продажу укладеного між відповідачами. Загалом же за договором купівлі –продажу портом було придбано 32 об'єкти, які належали ВАТ „АТП-13004” та були прийняті портом за актом приймання передачі.

Виходячи з наведеного можна зробити висновок про те, що позивачами не доведено порушення відповідачами при укладені договору купівлі продажу №185-0 прав власності позивачів або інших підстав оспорювання права власності.

За змістом ст. 48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Відповідно до ст. 59 Цивільного кодексу УРСР угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Слід зазначити, що угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду, при цьому сторони вільні у виборі контрагента та у формі правочину який вони укладають. На підставі ст. 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Розглядаючи вимоги позивачів про визнання недійсною угоди здійсненої між ВАТ „АТП –13004” та ДП „ІМТП” на підставі договору купівлі –продажу №185-О від 21.04.2000 року, судом не встановлено наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а тому вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи позивачами до суду не було доведено належним чином обґрунтованих обставин для задоволення їх позовних вимог, а тому суд вважає що у задоволенні позову в цій частині слід відмовити у повному обсязі.

Крім того, для визнання недійсною угоди здійсненої між ВАТ „АТП –13004” та ДП „ІМТП” на підставі договору купівлі –продажу №185-О від 21.04.2000 року сплинув строк позовної давності встановлений Цивільним кодексом УРСР.

Відповідно до п. 7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Як вже встановлено судом позивачам стало відомо про укладення спірного правочину на підставі листа ДП „ІМТП” від 23.01.2001 року (отримано Виконкомом Іллічівської міської Ради 23.01.2001 року Вх. №012-128) та під час прийняття Іллічівською міською радою рішення №161-ХХІІІ від 16.11.2001 року „Про оформлення ДП „ІМТП” права постійного користування земельною ділянкою”, де у якості доказу що підтверджує право власності на базу відпочинку до позивача Іллічівської міської ради ДП „ІМТП” було надано договір –купівлі продажу від 21.04.2000 року №185-0 та акт прийому передачі майна бази відпочинку. Таким чином, позивачу - Іллічівській міській Раді про укладення спірного правочину стало відомо 16.11.2001 року, тобто право на позов виникло до 1 січня 2004 року.  

Згідно з положеннями ст. 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. У відповідності з ст. 76 Цивільного кодексу УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перерви перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу. Пунктом 4 ст. 79 Цивільного кодексу УРСР встановлено, що пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.   

Згідно з ст. 80 Цивільного кодексу УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Зокрема, ст. 83 Цивільного кодексу УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, і до цього переліку не входять вимоги про визнання угод недійсними.

З урахуванням того, що позивачами також пропущено строк позовної давності для визнання недійсною угоди здійсненої між ВАТ „АТП –13004” та ДП „ІМТП” на підставі договору купівлі –продажу №185-О від 21.04.2000 року, суд вважає, що це є ще однією підставою для відмови у позові.

Заперечення позивача БТІ, щодо початку перебігу строку позовної давності з 2007 року оскільки БТІ та МУЖКГ дізнались про наявність договору у 2007 році є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу. МУЖКГ повинно було дізнатися про підстави використання (знесення) будинків та споруд які начебто обліковувались на балансі позивача МУЖКГ. Щодо позивача БТІ, то судом встановлено що у будь якому разі жодних прав БТІ при укладені договору №185-0 порушено не було, оскільки спірна угода взагалі ніяким чином не порушує прав та інтересів КП „БТІ”.

Інші доводи позивачів судом також не приймаються до уваги, повністю відхиляються, оскільки є необґрунтованими, не підтверджені належними документальними доказами та спростовуються у повному обсязі матеріалами справи.

Щодо вимог позивачів про визнання незаконним державного акту на право постійного користування землею серії ОД-П№004798 в частині приєднання до нього ділянки №10 площею 0,75 га то вони взагалі є безпідставними, оскільки позивачами не визначено та не зазначено, яке саме право позивачів порушено при видачі зазначеного акту саме відповідачами - ДП «ІМТП»та ВАТ «АТП 13004». Позивачами також не визначено, що стало підставою звернення за захистом та на чому ґрунтуються вимоги позивачів, щодо захисту саме у такий спосіб. Як вбачається з матеріалів справи, саме Іллічівською міською радою приймалось рішення щодо внесення змін до державного акту на підставі лише звернення ДП „ІМТП”.

Щодо вимоги позивачів заборонити ДП „ІМТП” та будь яким іншим особам здійснювати будь які дії пов’язані з предметом спору до прийняття рішення по справі, суд вважає що у задоволенні цієї вимоги також слід відмовити на підставі того, що відсутні будь які обставини та докази які свідчать про те, що невжиття заходів передбачених ст. ст. 66, 67 може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.  

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене, оцінюючи надані документальні докази та викладені у судових засіданнях доводи сторін в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати віднести на рахунок позивачів у відповідності з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 27, 32 –34, 44, 49, 69, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.          Виключити з кола третіх осіб Державне підприємство „Автотранспортне підприємство –09104” в м. Києві.

2.          У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення підписано 17.12.2007 року.

Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

         

Головуючий суддя                                                                                       Могил С. К.

Суддя                                                                                                            Фаєр Ю. Г.

Суддя                                                                                                            Аленін О. Ю.