Справа № 2-497/11  

Р І Ш Е Н НЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

04 квітня 2011  року                                                                  м. Вінниця

    Староміський районний суд  м. Вінниці  в складі :

головуючого  судді: Нечипорук Л.Ф.

при секретарі: Швець Т.М.,

з участю позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, що 26.08.2010 року він надав відповідачам в борг грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення боргу 30.09.2010 року, на підтвердження чого, в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 була написана відповідачем ОСОБА_2 розписка. Відповідно до розписки останній зобов’язався в разі неповернення своєчасно боргу розрахуватись майном, що є у спільній власності подружжя: його та дружини ОСОБА_3 Відповідачі свої зобов’язання в установлений строк не виконали, тому позивач просить стягнути з них на його користь суму боргу в розмірі 50 000,00 грн., та 3% річних від простроченої суми за прострочення виконання зобов’язання в сумі 875 грн., витрати на правову допомогу, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та суму судового збору. Неправомірними діями відповідачів йому заподіяно моральної шкоди, оскільки його сім’я внаслідок неповернення грошей опинилася в скрутному матеріальному становищі, він був позбавлений коштів до існування. Тому просив також стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду в сумі 1000,00 грн.

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги зменшив, відмовився від позову в частині стягнення моральної шкоди, в решті позовні вимоги підтримав, просив суд за обставин, викладених в позові стягнути солідарно з відповідачів на його користь суму боргу в розмірі 50 000,00 грн., та 3% річних від простроченої суми за прострочення виконання зобов’язання в сумі 875,00 грн., витрати на правову допомогу, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та суму судового збору.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з’явилися, про дату та час слухання справи повідомлені своєчасно та належним чином – судовими повістками (а.с.16), про що свідчить поштове повідомлення про їх вручення, причини неявки суду не повідомили, позов не оспорили.

Суд вважає можливим, відповідно до ст. ст. 76, 169, 224 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення у відсутності відповідачів на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.   

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

          Даного висновку суд дійшов з наступних підстав.

   Судом встановлено, що 26.08.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів з кінцевим терміном повернення 30.09.2010 року, на підставі якого останній отримав у власність грошові кошти в сумі 50 000,00 грн. для господарчих потреб. На підтвердження укладення вказаного договору ОСОБА_2 було складено розписку (а.с.5), написану в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які письмово посвідчили передачу грошей останній. Відповідно до розписки останній зобов’язався в разі неповернення своєчасно боргу розрахуватись майном, що є у спільній власності подружжя: його та дружини ОСОБА_3

          Встановленим фактам відповідають зобов’язальні правовідносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

          Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ч.2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути продавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

          Відповідно до ст. 207 ч.1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальником ОСОБА_2 26.08.2010 року була написана розписка про отримання ним позики в сумі 50 000,00 грн., що свідчить про факт укладення договору позики.

Сторонами при укладенні договору позики було визначено строк повернення позики –30.09.2010 року.

          Таким чином, сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору щодо його предмету і строку виконання і даний договір відповідає вимогам ст. 1046 ЦК України.

В установлений строк відповідач ОСОБА_2 не виконав своє зобов’язання, тим самим порушив вимоги ст. 1049 ЦК України, згідно якої позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 73 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Відповідно до розписки, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в борг на господарські потреби, та в разі їх неповернення зобов’язався відповідати майном, що є у спільній власності подружжя, нажитого ним та дружиною ОСОБА_3

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договір позики від 26.08.2010 року був укладений позичальником ОСОБА_2 в інтересах сім’ї та  отримані в борг кошти були використані на її потреби, а тому сума боргу підлягає солідарному стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача в повному обсязі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

          Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 трьох процентів річних від простроченої суми, за прострочення виконання грошового зобов’язання підлягає задоволенню в сумі, заявленій позивачем –875,00 грн.

          Крім цього, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та судового збору відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України.

Суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення витрат на правову допомогу не підлягають задоволенню, оскільки ним не конкретизовано суму, яка була сплачена за отриману правову допомогу та не надано доказів оплати таких послуг.

    На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 207, 526, 530, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 5, 8, 10, 11, 57, 60, 76, 88, 169, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК  України, суд, -

в и р і ш и в :

     Позов задовольнити частково.

    Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 (п’ятдесят тисяч) грн. та три проценти річних в сумі 875 (вісімсот сімдесят п’ять) грн., а також понесені судові витрати в розмірі  700 (сімсот) грн.

    В решті позову відмовити.

          Апеляційна скарга на рішення може бути подана позивачем протягом десяти днів після проголошення рішення суду.

  Відповідачі протягом 10 днів з моменту отримання даного заочного рішення суду вправі звернутись до суду із заявою про його перегляд даного.

Суддя :