Справа № 22-1849        2006 р.                 Рішення ухвалено під головуванням

Категорія_____ 39                                                  Фінагеєва В.О.

Доповідач   Пащенко Л.В.

_УХВАЛА

Апеляційного суду Вінницької області від 10.07.2006 року.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого:  Нагорняка В.А.

Суддів:    Пащенко Л.В., Мартьянової Л.І.

При секретарі  Мазур Ю.О.

За участю -__________________________________________

Розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною

скаргою ОСОБА_1

На рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 травня 2006 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Баварія Гарден»

про зміну формулювання причин звільнення, стягнення невиплаченої заробітної

плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

Встановила:

В грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася з вищевказаним позовом до суду та просила суд змінити формулювання причин її звільнення з ТОВ «Баварія Гарден» з п.2 ст. 41 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2005 року по день прийняття судом рішення, виходячи з щомісячного посадового окладу 450 грн., стягнути з відповідача на її користь 400 грн. невиплаченої заробітної плати за вересень 2005 року та 2000 гривень завданої моральної шкоди. Рішення допустити до негайного виконання.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 травня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з ТОВ «Баварія Гарден» з п.2 ст. 41 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з ТОВ «Баварія Гарден» м Вінниці на користь ОСОБА_1 400 грн. заробітної плати  за  вересень 2005  року та 500  грн.  у  відшкодування

моральної шкоди.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 500 грн. змінити та задоволити зазначені її вимоги в повному обсязі, оскільки рішення суду в цій частині постановлено з порушенням вимог закону та без врахування всіх обставин.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки та її представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення по слідуючих підставах.

Як видно з матеріалів справи, рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення та стягнення не виплаченої заробітної плати за вересень 2005 року ніким із сторін не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України не є предметом розгляду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд встановив, що порушенням відповідачем закону при звільненні позивачки, останній була завдана певна моральна шкода, яка виразилася в тому, що вона була поставлена в некомфортні умови при повторному прийнятті на роботу через підстави свого звільнення та протиправно була позбавлена заробітної плати за один місяць.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди позивачці в сумі 500 грн., суд правильно виходив з характеру та обсягу заподіяних моральних страждань та з врахуванням наданих позивачкою доказів суду.

Відмовляючи повністю з задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд врахував вимоги ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішується судом при винесенні рішення про поновлення працівника на роботі, а також те, що такі вимоги позивачка перед судом не ставила, а лише просила змінити формулювання причин звільнення, не міняючи його дату.

Оскаржуючи рішення суду в цій частині, позивачка в скарзі посилалась на те, що при вирішенні вищезазначеної її позовної вимоги, суд повинен був керуватись ч. З ст. 235 КЗпП України, згідно якої оплаті підлягає вимушений прогул і в тому разі, коли неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Однак дані доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки нею ні суду, ні апеляційній інстанції не були надані достатньо достовірні і переконливі докази того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало її працевлаштуванню. А надана ОСОБА_1 на підтвердження цього доводу копія довідки від 08.02.2006 року, видана їй і підписана суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, (а.с. 140) не може бути визнана достатнім і достовірним доказом, оскільки за формою ця довідка не відповідає атрибутам офіційного документу і сама потребує відповідного підтвердження.

Будь-яких доказів того, що позивачка намагалась і не змогла лрацевлаштуватись через причину звільнення в якійсь інші підприємства чи установи, також не надано.

Таким чином, суд повно з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін, ретельно перевірив їх доводи і заперечення, дав належну оцінку зібраним доказам і постановив рішення, яке відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги безпідставні, необгрунтовані і висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 травня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців з дня проголошення.