АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2006 року                                         м. Вінниця

Колегія   суддів   судової   палати   з   цивільних   справ   Апеляційного   суду Вінницької області у складі:

головуючого : Ковальчука О.В., суддів : Чорного В.І., Колоса С.С., при секретарі : Мазур Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн"Сімекс-Агро"(далі ТОВ "Концерн"Сімекс-Агро") про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при^г звільненні та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною^: скаргою представника відповідача на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 травня 2006 року,

установила:

У грудні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, вимоги якого уточнила під час розгляду справи, мотивуючи їх тим, що при звільненні її з роботи у відповідача з 16.02.2005 року наказом №НОМЕР_1 за скороченням штату працівників їй не було виплачено 265 грн. 39 коп. вихідної допомоги, чим заподіяно моральну шкоду. Посилаючись на зазначені обставини позивачка просила стягнути на її користь із відповідача 265 грн. 39 коп. вихідної допомоги, 4 000 грн. моральної шкоди та 3 980 грн. 39 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Справа слухалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 23 травня 2006 року ухвалено :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ "Концерн"Сімекс-Агро" на користь позивачки 221 грн. 61 коп. вихідної допомоги та 3 096 грн. 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, а всього - З 317 грн. 40 коп.

Справа № 22 - 1922   2006 р.        Категорія: 39                Головуючий у суді першої інстанції Мочульська Л.Т.

Доповідач: Ковальчук О.В.

У апеляційній скарзі представник відповідача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорюється, що при звільненні позивачки за вищенаведених обставин їй не було виплачено вихідну допомогу, яку їй не виплачено і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Задовольняючи вимогу позивачки про стягнення вихідної допомоги суд виходив із того, що строк звернення до суду нею не пропущено, оскільки відповідно до ст.238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Однак із таким висновком суду погодитись не можна, оскільки зі змісту положень ст.ст.233, 234, 238 КЗпП України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.25 його Постанови № 13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", вбачається, що правило ст. 238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст. 235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору, тобто у даному випадку строків, передбачених ст.233 КЗпП.

Згідно ч.І ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що ст.238 КЗпП регулює строки виплати сум, належних працівникові, а не строки звернення за вирішенням трудових спорів, які регулюються ст.233 КЗпП.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачку звільнено з роботи з 16.02.2005 року, а з позовом з вимогою про виплату вихідної допомоги вона звернулась до суду лише у грудні 2005 року, тобто майже через 10 місяців, питання про поновлення строку з наведенням поважних причин не ставить, а тому рішення суду у частині стягнення на її користь 221 грн. 16 коп. вихідної допомоги слід скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Крім того за таких обставин з рішення суду необхідно виключити вказівку про те, що на користь позивачки всього стягнуто 3 317грн. 40 коп., а також - виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено з огляду на положення ст.238 КЗпП України.

Що стосується задоволення судом вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то хоча суд з наведених вище підстав помилково послався на положення ст.238 КЗпП України щодо строків звернення до суду, однак при цьому суд дійшов вірного висновку, що строк звернення з цими вимогами не пропущено, а відтак - про задоволення цих вимог на підставі ст. 117 КЗпП.

Доводи апелянта про порушення строку звернення з цими вимогами спростовуються роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.25 вказаної вище Постанови, відповідно до яких непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Оскільки відповідач до цього часу не виплатив позивачці вихідної допомоги, перебіг тримісячного строку звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ще не почався, а тому висновок суду про те, що строк звернення з цими вимогами не пропущено є вірним.

Рішення суду у частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди фактично сторонами не оскаржується, а тому з огляду на положення ч.І єт.З03 ЦПК України щодо перевірки законності і обгрунтованості, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги рішення суду у цій частині слід залишити без змін.

- . На підстав 'викладеного та ст.ст.44, 116, 117, 233 КЗпП України, керуючись , ст.ст. 10, 60, 307, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу представника ТОВ "Концерн "Сімекс-Агро" задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23 травня 2006 року у частині стягнення на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Концерн"Сімекс-Агро" 221 грн. 16 коп. вихідної допомоги скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги. Виключити з рішення суду вказівку про те, що на користь позивачки всього стягнуто 3 371 грн. 40 коп., а також виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що строк звернення до суду позивачкою не пропущено з огляду на положення ст.23 8 КЗпП України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України.

Судді :(підписи) З оригіналом вірно :