Справа № 2 –84/2011

                                                        РІШЕННЯ

                                                  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18  квітня 2011 року                    Чернівецький районний суд

Вінницької області

в складі: головуючого судді Суперсона С.П.,

при секретарі Гендзьора О.О.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представник позивача –ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, -

                    ВСТАНОВИВ:

          До Чернівецького районного суду звернувся ОСОБА_1 з вище зазначеним позовом, Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він перебував з відповідачем в зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірваний згідно рішення Чернівецького районного суду 27.05.2010 року 2010 року. Від шлюбу мають малолітнього сина –ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з відповідачем. ОСОБА_3 чинить йому як батькові дітей перешкоди у вихованні та спілкуванні з дитиною.

          Позивач та його представник –ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримують та просять зобов*язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у спілкуванні із сином та визначити способи його участі у вихованні дитини шляхом надання можливості ОСОБА_1 спільного відпочинку з дитиною, відвідування дитиною позивача по місцю його проживання та відвідування позивачем сина по місцю проживання дитини з врахуванням  часу, протягом якого у ОСОБА_1 є можливість, оскільки, він певний час перебуває на заробітках в м. Києві.

          Відповідач  та її представник –адвокат ОСОБА_5  в судовому засіданні позовні вимоги не  визнають, заперечують проти задоволення позову. ОСОБА_3 пояснила, що не погоджується з тривалістю відвідування дитиною позивача по місцю проживання в АР Крим, оскільки дитина ще мала, бажає, щоб спілкування позивача з дитиною відбувались за місцем її проживання і в її присутності. ОСОБА_5 зазначила, що відвідування малолітньою дитиною ОСОБА_1 по місцю його проживання негативно відображається на дитині, у позивача відсутній постійний та регулярний дохід, проживає за рахунок тимчасових заробіток, що унеможливлює належне та необхідне утримання дитини.

          Представник органу опіки і піклування, повідомлений завчасно про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з*явився, однак, комісією із захисту прав дитини Чернівецької районної державної адміністрації до суду подано заяву про розгляд справи у відсутність їх представника. Згідно поданої заяви питання щодо безперешкодного спілкування ОСОБА_1 із малолітнім сином ОСОБА_4, який проживає з- матір*ю ОСОБА_3 розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Чернівецької районної державної адміністрації, комісією зроблено висновко про доцільність вирішення даного спору виключно за рішення м суду.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому  задоволенню з огляду на наступне.

Дані правовідносини, які склалися між сторонами, які регулюються положеннями Сімейного кодексу України та Законом України «Про охорону дитинства».

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Згідно зі ст.ст. 150, 151 СК України батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та право обирати форми та методи виховання, крім тих які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Стаття 153 СК України передбачає, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування.

Згідно ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини /ч.3 ст.157 СК України/.

Положеннями ч.3 ст.157 СК України тим самим визнано неправомірність поведінки того, хто перешкоджає матері чи батькові бачитися з дитиною.

Праву того з батьків, хто проживає окремо від дитини, кореспондує обов*язок того, з ким проживає дитина, не чинити йому перешкод у здійсненні свого права.

Статтею 159 СК України встановлено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров*я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення.

Згідно зі ст. 159 СК України позов про усунення перешкод в участі у вихованні дитини є позовом про заперечення поведінки особи, яка чинить перешкоди іншому у здійсненні ним свого права.

Крім того, відповідно до ст., ст.11, 15 Закону України  «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на проживання в сім*ї разом з батьками або в сім*ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов*язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов*язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов*язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування  не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

В судовому засіданні беззаперечно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано, і від шлюбу мають малолітнього сина –ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на даний час проживає з відповідачем. Вказані обставини підтверджуються копіями відповідних свідоцтв /а.с. 9, 10, , 11, 12/.

Як встановлено судом, після розлучення батьки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не дійшли згоди щодо порядку та способів прийняття участі батька, який проживає окремо, у вихованні дитини та режиму спілкування з дитиною. На неодноразові прохання позивача надати йому можливість бачитись з дитиною, розмовляти по телефону, відповідач відмовляє, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

На цьому ґрунті між сторонами виникли сварки та конфлікти, які викликали загострення відношень між ними та призвели до відсутності бажання вирішити питання щодо виховання їх сумісної дитини. Дані обставини не заперечувались в судовому засіданні сторонами у справі та підтверджуються зібраними по справі доказами.

Судом встановлено, що позивач виявляє бажання приймати участь у вихованні малолітнього сина,  цікавиться ним, бажає спілкуватися з ним, що не перешкоджає його нормальному розвитку.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № N 16 від 12.06.98р. „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду, №3 від 15.05.2006 року), у частині яка не суперечить Сімейному Кодексу України при вирішенні таких спорів суди повинні виходити не з формальних міркувань, а з фактичних інтересів дітей та розумів їх нормального виховання.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спілкування позивача з дитиною та прийняття ним участі у її вихованні відповідає інтересам дитини, не перешкоджає її нормальному розвитку. Судом не встановлено фактів, які б свідчили про те, що дитина не бажає спілкуватись з батьком, а напроти встановлені судом обставини, свідчать про те, що дитина потребує такого спілкування. Судом також не встановлено підстав для відсторонення батька від виховання дитини, а навпаки суд вважає, що позбавлення маленької дитини спілкування з люблячим батьком, може негативно позначитись на психіці та розвитку малолітнього ОСОБА_4

При вирішенні питання про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способів участі ОСОБА_1 у вихованні дитини судом враховується його ставлення як батька до виконання своїх батьківських обов*язків, поведінка позивача - батько малолітньої дитини не зловживає алкогольними напоями та наркотичними засобами, його спосіб життя не суперечить моральним цінностям суспільства; крім цього, враховується, вік дитини, стан її здоров*я,  а також особиста прихильність дитини до батька; стосунки, зустрічі та спілкування з батьком відповідають інтересам неповнолітньої дитини. Крім того,  суд бере до уваги те, що малолітній ОСОБА_4 щодня, крім вихідних днів, перебуває у дитячому садку, в подальшому навчатиметься у школі, тому з огляду на зазначене вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивача, зобов*язавши відповідача не чинити перешкоди у спілкуванні з дитиною і визначити способи участі позивача у вихованні малолітнього сина з врахуванням того, що відвідування дитиною батька по місцю проживання останнього не повинно негативно відображатись на навчанні дитини.

Керуючись ст.ст.151, 153, 157, 159 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд,-

                                                  ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов*язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1  у спілкуванні з малолітнім сином –ОСОБА_4.

Визначити наступні способи участі ОСОБА_1 у вихованні дитини:

- систематичні побачення та спільний відпочинок по місцю проживання малолітнього ОСОБА_4;

- відвідування малолітнім  ОСОБА_4 за попередньою домовленістю з матір*ю дитини –ОСОБА_3, місця проживання батька - ОСОБА_1 в період канікул протягом 10 /десяти/ днів в місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення установлених строків, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Повний текст рішення  складено у відповідності до вимог частини 3 статті 209 ЦПК України 18 квітня 2011 року.

Суддя:                                                                                                                         Суперсон С.П.