РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" квітня 2011 р. Справа № 5004/42/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуюча суддя Сініцина Л.М.
судді Гудак А.В. ,
судді Гудак А.В.
Олексюк Г.Є.
при секретарі судового засідання Михайлюк К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача-Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" від 14.02.2011 р. на рішення господарського суду Волинської області від 31.01.11 р. (підписане 02.02.2011 р.)
у справі № 5004/42/11
за позовом Приватного підприємства "Айслаг", м.Луцьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51", м.Луцьк
про стягнення в сумі 32 692 грн. 70 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Процик В.І.-начальник юридичного відділу, довіреність в справі
від відповідача - ОСОБА_1.-адвокат,довіреність в справі
Рішенням господарського суду Волинської області від 31.01.2011 р. у справі № 5004/42/11 (суддя Слупко В.Л.) задоволено позов Приватного підприємства "Айслаг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" та стягнуто з відповідача на користь позивача 32692 грн. 70 коп., а також судові витрати в сумі 562 грн. 93 коп. При винесенні рішення суд виходив з того, що відповідачем порушено умови договору, прострочено виконання зобов'язання щодо повернення коштів згідно договору безпроцентної позики №22/12-09.
Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач-Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" звернувся з апеляційною скаргою від 14.02.2011 р., в якій просив скасувати повністю рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2011 р. та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що рішення прийнято без участі відповідача, який отримав його копію 07.02.2011 р.; рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права; суд не з'ясувавши причину неявки, розглянув справу без участі відповідача; причиною неявки відповідача в судове засідання 31.01.2011 р. є недобросовісність і зловмисні дії позивача; ОСОБА_2., яка отримала судову повістку, не є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" і не уповноважена отримувати кореспонденцію підприємства, ОСОБА_2. є працівником Приватного підприємства "Айслаг". Відповідач не був повідомлений, не міг з'явитись у судове засідання господарського суду 31.01.2011 р. Заява про уточнення позовних вимог відповідачу не надсилалась. Суд незаконно розглянув справу за відсутності відповідача. Договір позики з Приватним підприємством "Айслаг" (позикодавець) підписав від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" (позичальник) директор товариства Генералов С.Ю., який одночасно являвся і в даний час є працівником Приватного підприємства "Айслаг", що підтверджується повідомленням управління Пенсійного фонду України у м.Луцьку від 10.01.2011 р. №889/051018, яке було надане на адвокатський запит від 09.02.2011 р. №07. Генералов С.Ю. був призначений на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" рішенням загальних зборів учасників товариства від 23.10.2008 р. (протокол №3). На момент укладення договору позики від 22.12.2009 р. Генералову С.Ю. та позивачу було достаменно відомо, що у провадженні господарського суду знаходиться справа №6/68-76 щодо визнання незаконним рішення загальних зборів, яким Генералова С.Ю. було призначено директором відповідача. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2010 р. у справі №6/68-76, яка залишена в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2010 р. було визнано недійсним і скасовано рішення загальних зборів учасників товариства від 23.10.2008 р. (протокол №3), яким Генералова С.Ю. призначено директором товариства та скасовано державну реєстрацію статуту товариства, проведену 03.11.2008 р., яка при укладенні спірного договору позики підтверджувала правоздатність Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51". Генералов С.Ю. не є представником товариства в розумінні статті 237 ЦК України. 05.05.2010р. товариством були втрачені печатка, установчі та інші документи товариства, що підтверджується довідкою Луцького МВ УМВС України у Волинській області від 10.11.2010р. №5164. Підписання неуповноваженою особою договору позики суперечить частині 2 статті 203 та частині 2 статті 207 ЦК України. Договір позики суперечить волевиявленню відповідача і був укладений внаслідок зловмисної домовленості неповноважного представника товариства Генералова С.Ю. і позикодавця. Генералов С.Ю. уклав майновий договір на суму що становить більше 50% майна товариства без рішення загальних зборів законних учасників товариства. Генералов С.Ю. та Приватне підприємство "Айслаг" не повідомили чинного директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" про наявність оскаржуваного договору і про сплив терміну повернення коштів. Генералов С.Ю. установчі, бухгалтерські та інші документи не повернув, про існування договору позики не повідомив. Прострочення повернення позики сталось з вини позичальника, який мав би діяти відповідно до принципів ділової співпраці, справедливості та вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, з метою отримання необгрунтованої вигоди за рахунок стягнення неустойки своєчасно не повідомив чинного директора товариства про повернення позики. Договір позики суперечить волевиявленню відповідача і був укладений внаслідок зловмисної домовленості неповноважного представника товариства Генералова С.Ю. і позикодавця. Господарський суд Волинської області прийняв рішення з порушенням норм процесуального і матеріального права, без урахування усіх обставин справи, а тому рішення є незаконним.
Приватне підприємство "Айслаг" у відзиві на апеляційну скаргу просило в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2011 р. залишити без змін, посилаючись на те, що Генералов С.Ю. був призначений на посаду директора товариства 23.10.2008 р., його правоздатність підтверджується редакцією статуту, державна реєстрація якого відбулась 03.11.2008 р. Договір безпроцентної позики був підписаний між сторонами 22.12.2009 р., тобто в той час, коли ніяких судових рішень не було та обсяг цивільних правомочностей директора Генералова С.Ю. в даний період підтверджує сам скаржник. Скаржник помилково відносить річні та інфляційні втрати до неустойки. Неустойкою є пеня та штраф. Розмір пені, яка нараховувалась, становить 1893,08 грн., що в порівнянні із сумою заборгованості-22500 грн. дуже мізерна, отже не може бути максимальною необгрунтованою вигодою, як стверджує скаржник, для Приватного підприємства "Айслаг". Втрата скаржником печатки та установчих документів в травні 2010 р. ніяким чином не може впливати на підписання договору безпроцентної позики, так як договір позики був підписаний ще в 2009 році. Сума позики була перерахована скаржнику в 2009 році.
В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в скарзі, вважає, що рішення господарського суду прийнято з порушенням норм чинного законодавства, судом не враховані всі обставини справи, просив рішення скасувати, а апеляційну скаргу задоволити, або хоча би зменшити пеню, на що суд має право; представник позивача апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на неї, вважає апеляційну скаргу безпідставною і необгрунтованою, яка не підлягає задоволенню; рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд,-
ВСТАНОВИВ:
22.12.2009 р. між Приватним підприємством "Айслаг" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" (позичальник) укладено договір безпроцентної позики №22/12-09 (далі –договір), згідно підпункту 1.1 пункту 1 якого позикодавець зобов’язується надати позичальнику безпроцентну позику, а останній зобов’язується повернути позику у визначений цим договором термін (а.с.9).
Підпунктом 2.1 пункту 2 договору передбачено, що сума позики за цим договором становить 22500,00 грн.
Відповідно до підпункту 4.1 пункту 4 договору термін надання позики позичальнику визначається з моменту підписання цього договору і становить п'ять місяців.
Як вбачається з платіжного доручення №061 від 23.12.2009р. та виписки банку за 23.12.2009 р. - позивач перерахував відповідачу 22500,00 грн. (а.с.10,45-46).
Підпунктом 5.1 пункту 5 договору сторони погодили, що позичальник зобов’язується повернути суму позики до 22 травня 2010р.
Однак, відповідач свої зобов"язання щодо повернення позики в строк до 22.05.2010 р. не виконав.
11.01.2011 р. Приватне підприємство "Айслаг" звернулося до господарського суду Волинської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" 33170,44 грн. з яких: 22500,00 грн.-основна заборгованість, 7181,50 грн.-річні (за період з 23.05.2010 р. по 10.01.2011 р.), 1118,12 грн.-інфляційні втрати (за період з 23.05.2010 р. по 10.01.2011 р.), 2370,82 грн.-пеня (за період з 23.05.2010 р. по 10.01.2011 р.) (а.с.4-6).
Після порушення провадження у справі позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог від 28.01.2011р., в якій просив суд стягнути з відповідача 32692,70 грн., в тому числі 22500,00-основного боргу, 7181,50 грн.-річних, 1118,12 грн. -інфляційних, 1893,08 грн.-пені ( за період з 23.05.2010 р. по 21.11.2010 р.) (а.с.14).
Рішенням господарського суду Волинської області від 31.01.2011р. позов задоволено повністю (а.с.17-18).
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі договору позики від 22.12.2009р. №22/12-09.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 22500,00 грн. згідно платіжного доручення №061 від 23.12.2009 р. та банківської виписки за 23.12.2009 р. на виконання договору №22/12-09 від 22.12.2009р. (а.с.10,45-46).
Факт отримання коштів відповідач не заперечив.
Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу Укаїни (далі ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач у строк встановлений підпунктом 5.1 пункту 5 договору не виконав своє зобов'язання щодо повернення позики.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 22500,00 грн. боргу.
Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З підпункту 5.5 пункту 5 даного договору вбачається, що сторони погодили інший розмір відсотків річних, ніж передбачений частиною 2 статті 625 ЦК України, а саме - у розмірі 50% річних за кожен день користування чужими грошовими коштами внаслідок неповернення суми позики в строк.
З огляду на вищевикладене, нарахування позивачем до стягнення з відповідача 7181,50 грн. 50% річних за період з 23.05.2010р. по 10.01.2011р. та 1118,12 грн. інфляційних втрат за той же період, проведено згідно вимог чинного законодавства, а тому правомірно задоволено судом першої інстанції у повному обсязі.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно статтей 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Підпунктом 5.4 пункту 5 договору визначено, що при невиконанні чи неналежному виконанні умов даного договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,05% за кожний день прострочення від неоплаченої суми, або суми невиконаної чи неналежно виконаної умови.
Отже, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про стягнення пені у розмірі 1893,08 грн. за період з 23.05.2010р. по 21.11.2010р., нарахованої з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"та пункту 6 статті 232 ГК України.
Доводи апелянта, що директор товариства Генералов С.Ю. не мав повноважень на представництво інтересів товариства, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.2010р. у справі №6/68-76 визнано недійсним і скасовано рішення загальних зборів учасників товариства від 23.10.2008р., яким Генералова С.Ю. було призначено директором товариства апеляційним судом до уваги не приймаються, оскільки договір позики від 22.12.2009р. Генералов С.Ю. укладав, будучи директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51".
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК України. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968р.
Не впливає на дійсність договору та не звільняє від обов"язку повернути позику і втрата печатки та установчих документів товариства, неповідомлення директором товариства Генераловим С.Ю. новому директору про наявність договору безпроцентної позики , яка підлягає поверненню до 22.05.2010р., оскільки фінансові операції відображаються у бухгалтерському обліку.
Відповідно до частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов"язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Доводи відповідача, що рішення господарським судом Волинської області прийнято без участі відповідача, а причиною неявки його представника в судове засідання 31.01.2011р. є недобросовісність і зловмисні дії позивача, з посиланням на те, що ухвалу суду про порушення провадження у справі від 12.01.2011р., яка надіслана судом першої інстанції рекомендованим листом, отримала ОСОБА_2., яка не працює у відповідача і не уповноважена отримувати кореспонденцію підприємства, не можуть бути прийняті апеляційним судом з слідуючих підстав.
Повідомлення про вручення рекомендованого листа, яким надіслано ухвалу господарського суду Волинської області від 12.01.2011р. про призначення справи до розгляду на 31.01.2011р. свідчить, що представником пошти зазначений рекомендований лист 17.01.2011 р. вручено за довіреністю представнику Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" за адресою, за якою зареєстрований відповідач-м.Луцьк, вул.Огієнко, 20 (а.с.12). Тобто, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач належним чином був повідомлений про дату судового засідання. На день розгляду справи не було відомо суду, що ОСОБА_2. є працівником позивача, а не відповідача. До того ж з повідомлення про вручення поштового відправлення не вбачається, що воно вручено саме ОСОБА_2, а просто ОСОБА_2, що не свідчить про одну й ту саму особу.
Щодо заяви представника позивача про уточнення позовних вимог, на яку звертає увагу відповідач, слід зазначити, що даною заявою позивач зменшив позовні вимоги з 33170,44 грн. до 32692,70 грн., а статтею 22 ГПК України не передбачено обов'язкове надсилання заяви про зменшення розміру позовних вимог відповідачу.
Решта доводів, наведених в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Заявлене в судовому засіданні усне клопотання представника апелянта про зменшення пені до задоволення не підлягає, як необгрунтоване доказами.
Рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2011 р. прийнято відповідно до норм чинного матеріального і процесуального права та відповідає фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Керуючись статтями 99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Волинської області від 31.01.2011 р. у справі № 5004/42/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький військторг №51" від 14.02.2011 р. - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуюча суддя Л.М. Сініцина
Судді А.В. Гудак
Г.Є. Олексюк