Справа № 22-Ц-657/2007 р. Головуючий у 1-й інстанції - Собина О.І.
Категорія 19 Суддя-доповідач - Попруга С.В.
РІШЕННЯ
іменем України
2007 року травня 15 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
Головуючого - Маслова В.О.
суддів - Попруги С.В., Рибалки В.Г.
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.
та осіб, які приймають участь у справі: ОСОБА_1., його представника ОСОБА_2., представника УМВС України в Сумській області Петрак Л.В. та представника ОСОБА_3. - ОСОБА_4., розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми Сумської області від 20 квітня 2007 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Головного управління Державного казначейства України в Сумській області, третя особа: ОСОБА_3, про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з названим позовом обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у серпні 2004 року він приймав участь в акції протесту „Студентський спротив", і разом з іншими особами йшов пішою ходою з м. Суми до м. Києва.
06 серпня 2004 року, близько 7 години він знаходився на території Лохвицького району Полтавської області, де не допускав будь-яких порушень закону.
В цей час, заступник начальника УМВС України в Сумській області - начальник міліції громадської безпеки ОСОБА_3. видав незаконне розпорядження про примусове припинення проведення названого мирного походу та затримання його учасників на території Лохвицького району Полтавської області і доставления їх до Недригайлівського РВ УМВС України в Сумській області.
Виконуючи зазначене розпорядження заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки ОСОБА_3., співробітники зведеного загону ОБ ППСМ СМВ УМВС України в Сумській області, Сумського міського відділу, Зарічного ВМ СМВ та Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, який був створений та безпосередньо підпорядковувався керівництву УМВС України в Сумській області, які не усвідомлювали той факт, що виконують незаконне розпорядження, біля залізничної колії, розташованої на території Лохвицького району Полтавської області, затримали його, помістили до автобусу та вирушили в напрямку Сумської області. Під час затримання співробітниками міліції та поміщення до автобусу йому були заподіяні легкі тілесні ушкодження з якими він потрапив на стаціонарне лікування до Роменської ЦРЛ, де перебував з 06 по 09 серпня 2004 року.
Внаслідок такої протиправної поведінки щодо нього, порушення його конституційних прав, він зазнав фізичного болю та душевних страждань, і саме в цьому полягає заподіяна йому моральна шкода, розмір якої становить 80 000 грн.
За названу шкоду зобов'язано відповідати УМВС України в Сумській області, оскільки шкоду заподіяно його працівниками під час виконання службових обов'язків.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди підлягає стягненню з УМВС України в Сумській області шляхом списання з рахунку УДК України в Сумській області.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2007 року в задоволені позову ОСОБА_1. відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи апеляційної скарги фактично такі: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В судовому засіданні ОСОБА_1. та його представник ОСОБА_2. підтримали доводи апеляційної скарги, а представник УМВС України в Сумській області Петрак Л.В. та представник ОСОБА_3. - ОСОБА_4. заперечували проти них, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді
першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції фактично виходив з того, що позивач не довів, що саме заступник начальника Управління УМВ України в Сумській області - начальник міліції громадської безпеки ОСОБА_3. віддав незаконне розпорядження, яке призвело до порушення конституційних прав позивача, і заподіяння йому тілесних ушкоджень. Не доведено позивачем працівниками якого підрозділу ОВС УМВС України в Сумській області йому заподіяно тілесні ушкодження.
Оскільки позивач не піддавався адміністративному затриманню, відносно нього не складався протокол про адміністративне затримання, і він не доставлявся до відділів ОВС УМВС України в Сумській області для складання такого протоколу, а одразу після затримання був доставлений до Роменської ЦРЛ, то відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, передбачені п. 2, ч. 2 ст. 1167 та ч. 2 ст. 1176 ЦК України.
Крім того, встановивши факт фізичного затримання працівниками міліції позивача 06 серпня 2004 року на території Лохвицького району Полтавської області, поміщення позивача в автобус, з заподіянням при цьому йому тілесних ушкоджень, суд першої інстанції не зазначивши у рішенні переконливих мотивів щодо законності таких дій працівників міліції зведеного загону ОВС УМВС України в Сумській області, дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можливо, оскільки вони не відповідають обставинам справи, а також нормам матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1. приймав участь у мирному поході (акції протесту „Студентський спротив") з м. Сум до м. Києва, який розпочався 02 серпня 2004 року. Таке право гарантоване позивачу ст. 39 Конституції України. Судом не обмежувалась реалізація цього права саме щодо ОСОБА_1.
06 серпня 2004 року, близько 7 годин ОСОБА_1. знаходився на території Лохвицького району Полтавської області, де не допускав будь-яких порушень закону.
В цей час, заступник начальника УМВС України в Сумській області - начальник міліції громадської безпеки ОСОБА_3. видав незаконне розпорядження про примусове припинення проведення названого мирного походу та затримання його учасників на території Лохвицького району
Полтавської області і доставления їх до Недригайлівського РВ УМВС України в Сумській області.
Виконуючи зазначене розпорядження заступника начальника УМВС України в Сумській області - начальника міліції громадської безпеки ОСОБА_3., співробітники зведеного закону ОБ ГШСМ СМВ УМВС України в Сумській області, Сумського міського відділу, Зарічного ВМ СМВ та Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, який був створений та безпосередньо підпорядковувався керівництву УМВС в Сумській області, які не усвідомлювали той факт, що виконують незаконне розпорядження, біля залізничної колії, розташованої на території Лохвицького району Полтавської області, затримали ОСОБА_1., помістили його до автобусу та вирушили в напрямку Сумської області. Під час затримання співробітниками міліції та поміщення до автобусу ОСОБА_1. були заподіяні легкі тілесні ушкодження з якими він потрапив на стаціонарне лікування до Роменської ЦРЛ, де перебував з 06 по 09 серпня 2004 року.
Вищезгаданими діями працівників міліції, які адміністративно підпорядковувались УМВС України в Сумській області, було грубо порушено конституційні права позивача на свободу та особисту недоторканість, свободу пересування, вільне вираження своїх поглядів і переконань, а також право на проведення мирних, без зброї зборів, походів. При цьому позивачу були заподіяні тілесні ушкодження.
Вищезгадані обставини підтверджуються письмовими доказами: копією постанови Зарічного районного суду м. Суми від 12 квітня 2006 року, якою закрито кримінальну справу відносно ОСОБА_3., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, із звільненням його від кримінальної відповідальності у зв'язку з актом амністії, копією витягу із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1., виданого Роменською ЦРЛ, копіями плану та розрахунку від 04 та 05 серпня 2004 року, затверджених керівниками УМВС України в Сумської області, копією протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_1.
Вищезгадана постанова Зарічного районного суду м. Суми щодо ОСОБА_3., не є тим процесуальним документом, який звільняє позивача від доказування заявлених вимог (ст. 61 ЦПК України), в той же час названа постанова є окремим письмовим доказом, названим в ст. 57 ЦПК України, який на думку колегії суддів є належним і достовірним та таким, що узгоджується з іншими доказами, відповідає дійсними обставинами справи.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Державу, в даному випадку, представляють повноважні органи Державного казначейства України.
Статтею 23 ЦК України, зокрема передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до абз. 2 п. 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про відшкодування моральної немайнової шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами, внесеними
постановою від 04 травня 2001 №5) при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
За встановлених обставин, Законом України „Про міліцію" не передбачено, що в даному випадку УМВС України в Сумській області має бути самостійним відповідачем у справі, тому поряд з УМВС України в Сумській області до участі у справі судом притягнуто ГУ УДК України в Сумській області.
Статтею 33 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" зокрема встановлено, що виконання рішення яке прийнято органом державної влади, що відповідно до закону має право на його застосування, про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, здійснюється Державним казначейством України за попереднім інформуванням Міністерства фінансів України.
Рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, передаються до Державного казначейства України.
Безспірне списання коштів з рахунку державного бюджету здійснюється виключно органами Державного казначейства України за черговістю надходження рішень за рахунок і в межах відповідних бюджетних асигнувань.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Ураховуючи вимоги закону та обставини справи, вимоги розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що на користь ОСОБА_1. необхідно стягнути на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями (рішеннями) посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області три тисячі (3 000) грн. Стягнення підлягає виконанню повноважним органом Державного казначейства України шляхом списання трьох тисяч (3 000) грн. з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету України, передбачені для відшкодування такого виду шкоди.
В решті вимоги ОСОБА_1. задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3,4 ч.І ст. 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 20 квітня 2007 року.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями (рішеннями) посадових осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області три тисячі (3 000) грн. Стягнення провести шляхом списання трьох тисяч (3 000) грн. з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету України, передбачені для відшкодування такого виду шкоди.
В решті вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.