Справа № 22 - 803/2006 р. Головуючий І інстанції Гімон М.М.
Категорія 40 Доповідач Песоцька Л.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2006 року колегія суддів судової палати Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - судді Песоцької Л.І.
суддів Шапара Ю.І., Меленчука В.С.
при секретарі Берліній Є.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування" (далі ВАТ „МЗВМ") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача на рішення Іллічівського районного суду Донецької області від 15 червня 2006 року,
встановила:
У серпні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, посилаючись на те, що з 25 жовтня 2004 року він працював цеховим терапевтом у поліклініці №1 ВАТ „МЗВМ", наказом від 25 липня 2005 року безпідставно звільнений з роботи за п.З ст.40 КЗпП України.
У вересні 2005 року позивач звернувся до відповідача з позовом про визнання незаконним притягнення до дисциплінарної відповідальності 24 березня і 24 травня 2005 року, звільнення з роботи, про стягнення недоплаченої заробітної плати з лютого 2005 року і відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн., посилаючись на те, що у зв'язку з упередженим ставленням керівництва йому безпідставно двічі оголошувались догани і він звільнений, з лютого 2005 року йому не виплачувалась доплата за рахунок підприємства, чим завдана моральна шкода.
Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 15 червня 2006 року ОСОБА_1. поновлений на роботі лікарем терапевтом поліклініки ВАТ „МЗВМ", стягнуто з ВАТ „МЗВМ" на його користь середній заробіток за вимушений прогул в сумі 4212 грн. 10 коп. та відшкодування моральної шкоди в розмірі 400 грн. У задоволенні позовів про стягнення недоплаченої заробітної плати з лютого 2005 року, скасування дисциплінарних стягнень, які накладені наказами від 24 березня і 24 травня 2005 року, відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 59 грн.50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 30 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ВАТ "МЗВМ" просить рішення скасувати в частині задоволення вимог про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул і відшкодування моральної шкоди, відмовити позивачу в задоволенні даних позовів, посилається на те, що рішення суду в зазначеній частині є безпідставним, постановленим з неправильним застосуванням матеріального закону.
Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача Орєхова О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, позивача ОСОБА_1. про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1. 25 жовтня 2004 року був прийнятий в управління організації культури, оздоровлення і спорту ВАТ „МЗВМ" на роботу лікарем терапевтом поліклініки. Наказом НОМЕР_1 йому оголошена догана за допущення лікарської помилки в установлені діагнозу хворому ОСОБА_2.; наказом НОМЕР_2- оголошена догана за допущені порушення при видачі лікарняних листків та продовженні періоду непрацездатності за ними. Наказом від 25 липня 2005 року він звільнений з роботи за п.З ст.40 КЗпП України за необгрунтовану видачу лікарняного листка 4 липня 2005 року ОСОБА_3 і неправильне призначення лікарського препарату ОСОБА_4.
Поновлюючи ОСОБА_1 на роботі, суд вказав на те, що відповідачем не надано доказів наявності підстав для звільнення ОСОБА_1. за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. З цим висновком не можна не погодитись.
Згідно з п.З ч.І ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення.
У відповідності з роз'ясненнями, викладеними у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" за передбаченими п.З ст.40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Звільнення за зазначеною підставою допускається лише за наявністю вини працівника.
З пояснень позивача, представника відповідача, показань свідка ОСОБА_5., головного лікаря поліклініки, даних наказу про звільнення вбачається, що позивач звільнений з роботи за те, що 4 липня 2005 року необгрунтовано видав ОСОБА_3 лікарняний лист з 3 по 6 липня 2005 року, зазначивши в амбулаторній карті неправдиві скарги про підвищення температури у хворого, визначив йому неправильний діагноз і без висновків ЛКК видав лікарняний лист з попереднього дня; 24 червня 2005 року ОСОБА_4 призначив не показаний лікарняний препарат.
Між тим, зі справи вбачається, що 3 липня 2005 року ОСОБА_3 звернувся у Маріупольську міську лікарню № 5 зі скаргами на стан здоров'я, лікарем пульмонологом була встановлена його непрацездатність у зв'язку з гострим респіраторним захворюванням і запропоновано з'явитися наступного дня до лікаря терапевта у заводську лікарню. ОСОБА_1. при зверненні ОСОБА_3 підтвердив діагноз і направив хворого для остаточного вирішення питання про видачу лікарняного. Головний лікар направила ОСОБА_3 до іншого лікаря і лікарняний лист йому не був виданий. За висновком судового-медичної експертизи скарги хворого ОСОБА_3
відповідають встановленому позивачем діагнозу і призначене лікування відповідає встановленому діагнозу (а.с.112-113).
При таких обставинах посилання відповідача на те, що позивач зазначив в амбулаторній карті ОСОБА_3 неправдиві скарги, неправильно визначив йому діагноз і видав лікарняний, безпідставні.
Згідно висновків судово-медичної експертизи (а.с.112-113) скарги хворого ОСОБА_4, які були відмічені позивачем при огляді відповідають встановленому ним діагнозу, призначене лікування не суперечить діагнозу, але не було потреби призначати медичний препарат дигоксин.
Підстав вважати винними дії позивача при призначені зазначеного медичного препарату не встановлено.
З урахуванням встановленого та положень закону, колегія суддів вважає, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача за п.З ст.40 КЗпП України.
Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких видів стягнення: догана, звільнення.
Порушення трудової дисципліни визначається в п.24 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій як невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Тому з доводами відповідача про неправильний висновок суду, що підставою для розірвання трудового договору за п.З ст. 40 КЗпП не може бути неналежне виконання працівником трудових обов'язків, не можна не погодитись.
Між тим, неправильне тлумачення судом зазначеного закону не потягло за собою постановлення неправильного рішення.
Визнавши звільнення незаконним, суд на підставі ст. 235 КЗпП України задовольнив позов про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.
Вирішуючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд врахував обставини справи, характер завданої позивачеві незаконним звільненням моральної шкоди. Визначений розмір відшкодування є відповідним завданій шкоді.
Рішення суду постановлене у відповідності з вимогами ст.ст. 10, 60,213-215 ЦПК України і на підставі ст.ст.40, 147, 148, 233, 235, 237-1 КЗпП України. Підстав для його скасування не наведено.
На підставі викладеного і, керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Маріупольський завод важкого машинобудування" відхилити.
Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 червня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з дня проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо у Верховний Суд України.