Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
12.04.2011 м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області у складі:
головуючої – судді Фазикош Г.В.,
суддів – Власова С.О., Мацунича М.В.,
при секретарі – Коновчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя , -
в с т а н о в и л а :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив визнати, що кожному із сторін на праві спільної часткової власності належить по 15% домоволодіння та земельної ділянки у АДРЕСА_1; відповідачу належить на праві особистої власності квартира АДРЕСА_1; відповідачці належить на праві особистої приватної власності квартира-нежитлове приміщення в АДРЕСА_2, автомобіль марки «VOLKSWAGEN», модель «PASSAT B6». Також він просив стягнути з відповідачки на користь позивача грошову компенсацію вартості часток останнього у нерухому та рухомому майні в розмірі: 950000 грн. – компенсація вартості 50 відсотків нерухомого майна; 114000 грн. – компенсація вартості 50 відсотків рухомого майна, а з позивача на користь відповідачки грошову компенсацію вартості 50 відсотків квартири в розмірі 90000 грн.( а.с. 10).
Під час розгляду справи у суді першої інстанції змінив позовні вимоги та остаточно просив:
- визнати за відповідачкою ОСОБА_1 в цілому право приватної власності на домоволодіння загальною площею 353 кв. м. та земельну ділянку площею 0,1178 га, розташовані в АДРЕСА_3у загальною вартістю 233450 доларів США, припинивши право приватної власності позивача ОСОБА_2 на це нерухоме майно;
- стягнути з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача Ѕ частину коштів, сплачених на виконання кредитного договору №014/4047/74/33787 від 30 липня 2007 року за період з 06 липня 2007 року по 20 липня 2009 року в розмірі 58069 доларів США ( в еквіваленті 458745 тисяч грн. по курсу НБУ станом на 13 вересня 2010 року (а.с. 80).
Позивач стверджував, що вказане домоволодіння та земельна ділянка була придбана подружжям ОСОБА_1 за кредитні кошти, одержані відповідно до кредитного договору в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». За рахунок спільних сумісних коштів подружжям було сплачено банку за період з 06 серпня 2007 року по 20 липня 2009 року 44974,38 дол. США відсотків та 71165,06 дол.США тіла кредиту. Позивач вважав, що він має право на одержання половини із цієї суми від відповідачки, а саме 58069 дол. США, що складає 458745 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 27 грудня 2010 року уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено, а саме :
- визнано за відповідачкою ОСОБА_1 в цілому право приватної власності на домоволодіння загальною площею 353 кв. м. та земельну ділянку площею 0,1178 га, розташовані в АДРЕСА_3;
- припинено право власності позивача ОСОБА_2 на вказане будинковолодіння в цілому;
- стягнуто з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 458745 грн. спільних сумісних коштів, сплачених на виконання кредитного договору №014/4047/74/33787 від 30 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за період з 06 липня 2007 року по 20 липня 2009 року, та судові витрати (а.с. 108).
Позивач з рішенням погодився, апеляційної скарги на нього не подавав.
Апеляційну скаргу на рішення подала віповідачка ОСОБА_1, в якій просить рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні заявленого до неї позову відмовити. Свою позицію мотивує тим, що на її думку, місцевий суд дав невірну правову оцінку фактичним обставинам справи, невірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, суд вирішив питання про припинення права власності позивача на будинковолодіння та визнав право власності на нього повністю за відповідачкою, хоча остання на це згоди не давала. Між тим, прийннятя права власності є добровільним, ніхто не може бути примушений до цього без власної волі. Присудження одному із пожружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою відповідно до вимог ч.4 ст.71. А відповідно до вимог ст.365 ЦК право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду лише на підставі позову інших співвласників з дотриманням вимог ч.2 ціє статті, тобто за умови попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Крім того, апелянтка вказує на те, що кредит було взято подружжям у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» для придбання будинковолодіння в інтересах сім’ї. Ці кредитні зобов’язання є спільними, ще не виконані, і за ініціативи банку розпочато процедуру реалізації цього будинковолодіння. Відповідачка ОСОБА_1 в будинку не проживає, однак там постійно проживає позивач ОСОБА_2, на що суд взагалі уваги не звернув.
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало суду письмову заяву, в якій апеляційну скаргу відповідачки підтримало та просила задовольнити.
Представник позивача за дорученням подав суду письмову заяву, в якій апеляційну скаргу позивачки не визнав та просив відхилити.
В судове засідання в апеляційній інстанції сторони не з’явилися, справу було розглянуто без їх участі відповідно до вимог ч.2 ст.305 та ч.2 ст. 197 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, колегія перевірила законність та обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та прийшла до висновку, що скарга є обгрунтованою та підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші.
Відповідно до вимог частини першої ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до вимог частини другої ст.303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Таким чином, суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з’ясувати фактичні обставини справи, однак не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог та тієї доказової бази, яка сформована за рахунок доказів, поданих суду самими учасниками процесу. Суд має виходити із того, що метою цивільного судочинства відповідно до вимог ст.1 ЦПК України є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. При цьому, здійснюючи правосуддя, суд відповідно до вимог ст.4 ЦПК України має захищати відповідні права, свободи чи інтереси у спосіб, визначений законами України.
Зокрема, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд має враховувати, що право спільної сумісної власності подружжя регулюється Главою 8 СК України. При цьому способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя визначено ст. 71 СК України.
Відповідно до ч.1 ст.71 СК України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Відповідо до ч. 2 ст. 71 СК України одному з подружжя присуджуються неподільні речі, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Відповідно до ч.4 та ч.5 цієї ж статті присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України, та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової компенсації на депозитний рахунок суду.
Примусове припинення права особи на частку можливе на підставі позову інших співвіласників, а не позову того співвласника, щодо якого порушено відповідне питання, за наявності підстав, передбачених ст.365 ЦК України.
Особа може відмовитися від належного їй права власності на майно відповідно до процедури, передбаченої ст. 347 ЦК України. При цьому, ця процедура не передбачає одержання цим власником від будь-кого грошової компенсації вартості майна, від якого він відмовився.
В даній справі, місцевий суд встановив, що спірне будиноковолодіння та земельна ділянка площею 0,1178 га, розташовані в АДРЕСА_3, є спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки було придбано ними під час перебування у шлюбі. Сторони спору не заперечували цього факту. Однак, задовольняючи змінені позовні вимоги ОСОБА_2, місцевий суд не врахував положення наведених вище норм цивільного та сімейного права та застосував такі способи захисту, які законом не передбачені, чим порушив вимоги ст. 4 ЦПК України.
Що стосується стягнення з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача 458745 грн. коштів, сплачених за період з 06 липня 2007 року по 20 липня 2009 року на виконання кредитного договору №014/4047/74/33787 від 30 липня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», то колегія звертає увагу на те, що місцевий суд неправильно визначив природу цих коштів та помилково відніс їх до складу спільних сумісних коштів подружжя, які можуть бути поділені в натурі в якості активів. Між тим, ці кошти були виплачені в рахунок погашення боргових зобов’язань подружжя за кредитним договором, який відповідно до вимог ч.4 ст. 65 СК України створює обов’язки для обох членів подружжя, оскільки за рахунок одержаних за цим кредитним договором коштів сторони й придбали спірне будинковолодіння, щодо поділу якого ставив питання позивач. Цю обставину позивач прямо визнав у своїй заяві про зміну позовних вимог та навів її в якості фактичного обсгрунтування цих вимог ( а.с. 80). У зв’язку із цим, колегія відхиляє доводи представника позивача, викладені в запереченні до апеляційної скарги, щодо відсутності згоди його довірителя на одержання кредиту відповідачкою як такі, що суперечать твердженням самого позивача та фактичним обставинам справи.
Враховуючи наведене, колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, рішення місцевого суду слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні змінених позовних вимог повністю.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 303, п.2-4 ч.1 ст.309, ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 – задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 27 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя – скасувати, ухваливши у справі нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 вцілому права власності на домоволодіння, припинення права власності позивача на домоволодіння та стягнення з відповідачки Ѕ частини коштів, сплачених на виконання кредитного договору №014/4047/74/33787 від 30.07.2007 року за період з 06 серпня 2007 року по 20 серпня 2009 року – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуюча: Судді: