Справа № 22 - 861/2006 р. Головуючий І інстанції Сорока Г.П.
Категорія 29 Доповідач Песоцька Л.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:
головуючого - судді Песоцької Л.І.
суддів Баркової Л.Л., Власенко Л.І.
при секретарі Долговій С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну умов договору житлового найму, усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення і за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням і зміну умов договору житлового найму за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Донецької області від 5 червня 2006 року,
встановила:
У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну умов договору житлового найму, посилаючись на те, що вона, відповідач і їх син ОСОБА_4, проживають у двокімнатній квартирі НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 на підставі договору житлового найму, 23 січня 2006 року шлюб між нею і відповідачем розірвано, від добровільного визначення порядку користування квартирою і зміни умов договору найму житла відповідач відмовляється. Просила виділити в користування їй з сином ізольовану кімнату розміром 17,2 кв.м з лоджією, а відповідачу - кімнату 10,4 кв.м., зобов'язати житлове підприємство укласти з ними договори житлового найму.
У квітні 2006 року вона звернулася з позовом про усунення перешкод в користуванні квартирою і вселення, посилаючись на те, що відповідач чинить їй перешкоди у проживанні в квартирі.
У квітні 2006 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання права користування жилим приміщенням і зміну умов договору житлового найму, посилаючись на те, що спірна квартира у 1992 році надавалась їй і відповідачу ОСОБА_2, у 1996 році вона виписалася з квартири і вселилася до свого чоловіка ОСОБА_5 у квартиру НОМЕР_2 по АДРЕСА_2 яка належить її чоловіку на праві власності. У листопаді 2005 року через сварки з чоловіком вона повернулася у спірну квартиру і проживає в ній, іншого житла не має, але відповідачка чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, не дає згоди на проживання в ній і реєстрацію. Просила визнати за нею право користування спірною квартирою, виділити їй з сином ОСОБА_2 кімнату розміром 17,2 кв.м, а відповідачці з сином ОСОБА_4 - кімнату розміром 10,4 кв.м.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 5 червня 2006 року ОСОБА_1 вселена у квартиру НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1. За ОСОБА_1 визнане право користування зазначеною квартирою. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на судовий збір в розмірі 8 грн.50 коп. і на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 15 грн. ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в задоволенні решти позовів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати, задовольнити її позовні вимоги про виділення їй з сином кімнати розміром 17,2 кв.м, а ОСОБА_2 -кімнати 10,4 кв.м; відповідну зміну умов договору найму жилого приміщення і відмовити у позовах ОСОБА_1, посилається на те, що судом неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 і її представника ОСОБА_5, які підтримали доводи апеляційної скарги, позивачку ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_6, які просили рішення залишити без зміни, обговоривши доводи скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права користування жилим приміщенням і в частині відмови в позові ОСОБА_1 про зміну умов договору найму житла скасувати з постановленням нового рішення, оскільки рішення в зазначених частинах постановлене з порушенням норм матеріального права.
Судом встановлено і це не оспорюється сторонами, що спірна двокімнатна квартира у 1992 році була надана в користування ОСОБА_2 і його матері ОСОБА_1 У 1994 році в квартиру в установленому порядку вселилася дружина ОСОБА_2 ОСОБА_1 У 1995 році у останніх народився син ОСОБА_4, який проживає в даній квартирі. У 1996 році ОСОБА_1 вибула із спірної квартири і вселилася з дотриманням правил реєстрації в квартиру свого чоловіка ОСОБА_5 У листопаді 2005 року вона, з дозволу наймача квартири ОСОБА_2 і без згоди ОСОБА_1 вселилася у спірну квартиру. 23 січня 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 розірвали шлюб.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання за нею права користування спірним житлом, суд мотивував рішення тим, що позивачка вселилася у листопаді 2005 року з дозволу наймача квартири, проживає з ним однією сім'єю, постійно користується цим житлом. З таким рішенням не можна погодитись.
Згідно зі ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені і частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Згідно зі ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами,
наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Таким чином, однією з необхідних умов вселення в жиле приміщення є згода всіх членів сім'ї, які проживають разом з наймачем, у тому числі і осіб, які перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в ньому, оскільки вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї і вселення будь-кого в жиле приміщення зачіпає їх право користування цим житлом.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не тільки не давала згоди на вселення у листопаді 2005 року матері свого колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_1 у спірну квартиру, а й заперечувала проти цього, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання за нею права користування цим житлом. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтвердила свою незгоду з вселенням ОСОБА_1 у спірну квартиру.
Оскільки суд правильно пославшись на матеріальний закон, неправильно його застосував і постановив рішення про визнання за ОСОБА_1 права користування спірним житлом, яке не відповідає закону, рішення в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні даного позову.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про виділення їй з сином кімнати розміром 17,2 кв.м і зміні договору найму спірного житла, суд вказав на те, що позивачка не надала докази тому, що син є членом її сім'ї. З таким висновком не можна погодитись.
Згідно із ст. 104 ЖК України член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмови членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору, спір може бути вирішено в судовому порядку.
У відповідності з роз'ясненнями, викладеними у п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року (зі змінами) „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром, меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 постійно проживає у спірній квартирі з сином. Рішенням суду на її користь з ОСОБА_2 стягнуті аліменти на дитину. Рішенням суду про розірвання шлюбу між нею і ОСОБА_2 зазначено про те, що дитина проживає з нею. Даних, які б спростовували ці обставини, не надано. За умовами своєї роботи ОСОБА_2 подовгу не знаходиться за місцем проживання.
Спірна квартира має дві ізольовані кімнати, розміром відповідно 17, 2кв.м і 10, 4кв.м. Враховуючи, що шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано, що між ними виник спір про користування квартирою, колегія суддів вважає, що є законні підстави для задоволення даного позову і виділення ОСОБА_1 з сином кімнати розміром 17,2 кв.м, а відповідачу ОСОБА_2 - кімнати розміром 10,4 кв.м з відповідною зміною умов договору найму спірної квартири.
В решті частини рішення відповідає вимогам закону.
На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів,
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 5 червня 2006 року скасувати в частині визнання за ОСОБА_3 права користування квартирою НОМЕР_1 АДРЕСА_1 та відмови ОСОБА_1 у позові про зміну умов договору житлового найму.
У задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права користування квартирою №НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 відмовити.
Позов ОСОБА_1 про зміну умов договору найму квартири НОМЕР_1 будинку АДРЕСА_1 задовольнити. Виділити їй і її сину ОСОБА_4 , кімнату розміром 17,2 кв.м, ОСОБА_2 - кімнату 10,4 кв.м у квартирі НОМЕР_1 АДРЕСА_1. Зобов'язати Житлово-комунальне підприємство „Домовик-2" укласти з ними договори найму зазначених жилих приміщень.
В решті частини рішення залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на судовий збір в розмірі 25 грн.50 коп. і на інформаційно-технічне забезпечення -15 грн.00 коп.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене у
касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду
України.