УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 березня 2011 р.Справа № 2-а-3764/10/1670
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Гуцала М.І.
Суддів: Зеленського В.В. , П’янової Я.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2010р. по справі № 2-а-3764/10/1670
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області щодо нездійснення йому перерахунку та виплати заробітної плати за період часу з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року згідно Постанови Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року, ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області здійснити йому перерахунок та виплатити заробітну плату за період часу з 01.06.2005 року по 01.01.2006 року включно згідно ч. 1 ст. 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», виходячи з посадового окладу в розмірі 7, 5 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством України на момент нарахування.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2010 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги, вважаючи вказану постанову незаконною, ухваленою з порушенням норм матеріального права, а саме: ч.1 ст. 58 , ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 130 Конституції України, пункту 6.1 Європейської Хартії, ч. 1 ст. 123, ст. 126, ч. 1 ст. 128 Закону України "Про судоустрій України", Постанови Вищого адміністративного суду України від 16.05.2007 року, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки суд першої інстанції, всупереч нормам матеріального права, дійшов до невірного висновку про те, що за відсутності бюджетних асигнувань на виплати, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення перерахунку та виплати заробітної плати.
Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Хорольського районного суду з 30.04.1993 р. і по даний час.
Позивач не погоджується з розміром виплаченої йому заробітної плати за період з 01.06.2005 р. по 01.01.2006 р., у зв'язку з чим оскаржує пов'язану з цим бездіяльність відповідача щодо здійснення перерахунку та виплати заробітної плати.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності бюджетних асигнувань на виплати, про нарахування яких ставить питання позивач, у відповідача відсутні й правові підстави для здійснення такого перерахунку.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правомірним з огляду на таке.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Відповідно до ч.1 ст.121 Закону України “Про судоустрій України” (в редакції, яка діяла в спірний період часу), суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 122 Закону України “Про судоустрій України” матеріально–технічне забезпечення місцевих судів покладається на Державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, у межах кошторису на утримання даного суду. Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через Державну судову адміністрацію.
Пунктом 2 Указу Президента України від 28 лютого 1997 року № 187 “Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Відповідно до ч.2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників коштів та розпорядників коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
Будь-які зобов'язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених законом України “Про Державний бюджет України” та Бюджетним Кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
Статтею 8 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.ст. 5, 13 Закону України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з п.7 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Конституція України в статті 96 визначає, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що за відсутності бюджетних асигнувань на виплати, про нарахування яких ставить питання позивач, у відповідача відсутні й правові підстави для здійснення такого перерахунку, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з підстав, наведених вище.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 23.09.2010р. по справі № 2-а-3764/10/1670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.
Судді(підпис)
(підпис)Зеленський В.В.
П’янова Я.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: П’янова Я.В.