Справа № 22-ц-1267/11 Головуючий у І інстанції Криворучко І.В.
Категорія 45 Доповідач у 2 інстанції ПоліщукМ.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 лютого 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді: Поліщука М.А.
суддів: Малорода О.І., Голуб С.А.
при секретарі: Мягкій Т.Ю.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розділ спільного майна подружжя, визнання права власності на частину земельної ділянки.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом і просив розділити домоволодіння в АДРЕСА_1 виділивши йому на праві власності у вказаному будинку приміщення: 1-1 розміром 17 кв.м, 1-7 розміром 11,3 кв.м, 1-6 розміром 19.1 кв.м загальною площею 47,4 кв.м, гараж із погребом та 1\2 огорожі, відповідачці виділити інші приміщення житлового будинку і також сарай, туалет, колодязь, 1\2 огорожі, визнати за ним право власності на 1\2 земельної ділянки площею 0,0415га в АДРЕСА_1
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що вказаний житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами було побудовано за час сумісного проживання у шлюбі з відповідачкою із 12.02.1978 року. Будівництво будинку розпочали в 1982 році, а в 1985 році будинок був газифікований і сім’я стала проживати в будинку постійно. 21.09.1983 року шлюб між сторонами було розірвано, проте вони продовжували проживати однією сім’єю, вели спільне господарство. З 2000 року відповідачка поїхала за кордон на заробітки, а після її повернення між ними виник спір з приводу користування будинком і присадибною земельною ділянкою.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити, посилаючись на його незаконність.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив із наступних обставин: позивачем пропущено строк позовної давності; у позивача немає дозволу ради на переобладнання і перепланування жилого будинку із одноквартирного у двоквартирний; в частині вимог щодо поділу земельної ділянки у позивача відсутнє право вимоги, так як земельна ділянка приватизована відповідачкою в 1997 році після розірвання шлюбу.
Проте погодитись із вказаними висновками не можна, так як вони не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорюються.
Сторони проживали в зареєстрованому шлюбі з 12 лютого 1978 року по 21 вересня 1993 року, коли позивач отримав на своє ім.»я свідоцтво про розірвання шлюбу.
3.11.1980 року рішенням виконкому Бориспільської міської ради ОСОБА_3 було виділено земельну ділянку площею 0,06га під будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2
Згідно технічного паспорту житловий будинок в АДРЕСА_1 був побудований в 1984 році, а надвірні споруди з 1984 по 1989 рік.
ОСОБА_4 постійно проживає і зареєстрований у вказаному житловому будинку.
26 березня 1997 року Бориспільською міською радою на ім.»я ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю, згідно якого їй на праві власності належить земельна ділянка площею 0,083га, розташована в м.Бориспіль із цільовим призначенням –для обслуговування житлового будинку.
10.09.2008 року Бориспільською міською радою на ім.»я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності, згідно якого вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого в АДРЕСА_1.
При апеляційному розгляді встановлено, що висновок суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку позовної давності з тих підстав, що шлюб розірвано в 1993 році, не можна визнати обґрунтованим і таким що відповідає вимогам закону
Відповідно до ч.2 ст.72 Сімейного кодексу України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Встановлено, що ОСОБА_4 з часу закінчення будівництва постійно проживає і зареєстрований у вказаному житловому будинку, спір щодо розділу будинку між сторонами виник у 2008 році.
Оскільки про порушення свого права власності позивач дізнався у 2008 році, а із позовом в суд звернувся в серпні 2009 року, то строк позовної давності не пропущено.
Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України
1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із ч.1 ст.71 Сімейного кодексу України майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Оцінивши докази, надані сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання права власності доведені.
Із матеріалів справи вбачається, що за час спільного проживання у шлюбі як чоловік і дружина сторони на виділеній одному із подружжя земельній ділянці за спільні кошти побудували на земельній ділянці площею 0,083га житловий будинок із надвірними будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1
Вказане нерухоме майно відповідно до ст..60 Сімейного кодексу України є спільним сумісним майном подружжя.
З врахуванням вимог ст..ст.69-71 Сімейного кодексу України колегія суддів рахує можливим визнати за позивачем право приватної власності на 1\2 частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 і 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0415га, розташованої в АДРЕСА_1.
Посилання відповідачки на те, що свідоцтво про право власності на житловий будинок та державний акт на право власності на земельну ділянку видані на її ім.’я після розірвання шлюбу, а тому це майно не відноситься до спільного майна подружжя, не заслуговують на увагу, так як правовідносини між сторонами регулюються нормами Сімейного кодексу Вбачається, що оспорюване нерухоме майно набуте за час сумісного проживання сторін у шлюбі, а тому позивач має право на визнання за ним права власності на 1\2 частину цього майна.
Суд обґрунтовано відмовив в задоволенні частини позовних вимог про поділ майна з виділенням позивачу 1\2 приміщень жилого будинку в натурі та господарських будівель і споруд, так як позивачем не надано доказів згоди Бориспільської міської ради на переобладнання спірного домоволодіння із одноквартирного у двоквартирний і ці вимоги є недоведеними.
Відповідно до ст.309 ЦПК України, оскільки суд зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким позов задовольнити частково і визнати за позивачем право приватної власності на 1\2 частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 і 1\2 частину земельної ділянки площею 0,0415га, розташованої в АДРЕСА_1.
Керуючись ст.ст.309,316 ЦПК України колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2010 року скасувати і ухвалити нове рішення:
Визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на наступне майно:
1\2 частину житлового будинку із надвірними будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1;
1\2 частину земельної ділянки площею 0,0415га, розташованої в АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді