Справа № 2-1413/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2011 року Суворовський районний суд м. Херсона у складі:                                                  

     головуючої судді                              Зуб І.Ю.,                                       

     при секретарі                                 Шевченко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні цивільну справу за позовом Головного управління юстиції у Херсонській області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа служба у справах дітей Суворовської районної у м. Херсоні ради  про забезпечення повернення неповнолітньої дитини до Сполучених Штатів Америки, -

в с т а н о в и в :

Головне управління юстиції у Херсонській області в інтересах ОСОБА_1 звернулося до Суворовського районного суду м. Херсона із зазначеним позовом. В обгрутування позову зазначено, що на території України в м. Херсоні відповідачем у справі незаконно утримується дитина –ОСОБА_3, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року в Сполучених Штатах Америки у м. Рочестер у подружжя ОСОБА_1. Відповідач по справі є бабусею вказаної дитини, по домовленістю подружжя дитина знаходилась у б відповідача тимчасово.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила його задовольнити.  Представник позивача пояснила, що 11.01.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. У подружжя народилася дочка ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 року. 06.05.2008 року дитина разом з батьками прибула в Україну. Між батьками неповнолітньої ОСОБА_3 була домовленість, що вона тимчасово залишатиметься в Україні з бабусею –ОСОБА_2. Згоди на постійне проживання неповнолітньої ОСОБА_3 в Україні батько не давав. На його прохання передати йому дитину, відповідач відмовилась. Зазначила, що батько дитини вважає, що відповідач вчиняє незаконне утримання його неповнолітньої дочки ОСОБА_3 на території України, чим порушуються права дитини та права батька дитини на піклування про свою дитину та спілкування з нею. Просить позов задовольнити, а саме:

-  визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем;

-   повернути неповнолітню ОСОБА_3 до Спулечених Штатів Америки за адресою АДРЕСА_1;

-   Якщо рішення не буде виконано в добровільному порядку, зобов’язати відповідача – ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 передати неповнолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьку ОСОБА_1, який приїде в Україну, щоб забрати дитину в присутності представника служби у справах дітей;

-   покласти витрати, пов’язані з поверненням дитини  до Сполучених  Штатів Америки на позивача;

-  допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Сполучених Штатів Америки.

Відповідач позов не визнала, просила його не задовольняти. В своїх поясненнях зазначила, що її донька ОСОБА_4 є матір’ю неповнолітньої ОСОБА_3, яка дійсно проживає з нею в м. Херсоні. Зазначила, що батьки дитини знаходяться в Сполучених Штатах Америки, між ними не досягнуто згоди про опіку над дитиною. Відповідач вважає, що не вчиняє незаконного утримання дитини, оскільки між батьками дитини не було визначено термін проживання дитини з бабусею в Україні.

Проте з письмових пояснень від 13.12.2010 року відповідача, які вона давала в управлінні юстиції, вбачається, що в 2008 році, а саме в грудні батько дитини дав усне погодження на те, що неповнолітня ОСОБА_3 буде проживати з відповідачем на території України до досягнення нею 4-5 років.

В судовому засіданні відповідач визнала факт написання вказаних пояснень, зазначивши, що така домовленість була пізніше дати привезення дитини в України і вона мала на увазі, що домовленість з матір’ю дитини.

Представник третьої особи не заперечував проти задоволення позову.

Заслухавши сторони, третю особу, вивчивши матеріали справи судом встановлене наступне.

11.01.2003 року між громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_4 укладено шлюб Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Херсонського обласного управління юстиції, актовий запис №11, що вбачається з свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року від зазначеного шлюбу у подружжя ОСОБА_4 і ОСОБА_1 у м. Рочестері, штат Нью-Йорк США народилася донька ОСОБА_3, відповідно до свідоцтва про народження державного департаменту охорони здоров’я штату Нью-Йорк.

Місце постійного проживання подружжя та їх дитини знаходилось в Сполучених Штатах Америки, де і відбувалось піклування батьками про дитину.

06.05.2008 року подружжя ОСОБА_1 разом з неповнолітньою ОСОБА_3 приїхали в Україну в м. Херсон до матері ОСОБА_4 –ОСОБА_2, вказані обставини сторонами не заперечуються.

Між батьками існувала домовленість, що неповнолітня ОСОБА_3 буде знаходитись у бабусі –ОСОБА_2 тимчасово, а саме -  до досягнення дитиною 4-5 років. Нотаріально посвідченого дозволу на постійне проживання дитини на території України ОСОБА_1 не давав.

На час розгляду даної справи батьки дитини знаходяться на території Сполучених Штатів Америки, між ними існує спір в судових інстанціях США про визначення опіки над неповнолітньою ОСОБА_3.

Враховуючи, що відповідач відмовляється добровільно передати дитину, посилаючись на те, що тільки матері дитині віддасть неповнолітню, суд вважає, що за таких обставин порушується право батька на піклування про дитину, на спілкуванні з нею.

На підставі цього суд приходить до висновку, що діями відповідача порушені положення ст.3 Конвенції 1980 року у формі незаконного утримування неповнолітньої дитини ОСОБА_3 на території України від повернення до Сполучених Штатів Америки більше строку тимчасового перебування, на яке дав згоду батько дитини, чиї права ефективно здійснювалися б, якби не ці дії, що зобов'язує державу Україну за ст.2 цієї Конвенції вжити усіх належних заходів для забезпечення негайного повернення дитини.

Відповідно до ст. 13 Конвенції 1980 року, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

В матеріалах справи відсутні докази, які б давали суду підстави про існування вище зазначених обставин, за таких обставин суд не бере до уваги твердження відповідача про застосування вказаної вище статті Конвенції.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

    Враховуючи наведене та вік дитини, яка ще не досягла 16 років, суд переконаний, що повернення неповнолітньої ОСОБА_3 не створить їй нестерпної обстановки з огляду на потреби забезпечення її найвищих інтересів, що полягають, серед іншого, в необхідності забезпечити дитині такі умови розвитку, за яких дитина зможе у майбутньому самостійно реалізувати право на самоідентифікацію мовну, етнічну, за кровним спорідненням тощо, чому навпаки суперечать односторонні дії відповідача, які реально загрожують звуженню кругозору дитини через суттєве обмеження спілкування дитини з батьками.

У преамбулі Конвенції ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства»сім'я визнається природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Крім того, згідно із статтями 11 і 14 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно статей 5 і 18 Конвенції про права дитини Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини.

Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Стаття 11 Конвенції про права дитини зобов'язує Держави-учасниці вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Стаття 11 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей покладає на судові й адміністративні органи Договірних держав зобов'язання без затримок здійснювати усі процедури для повернення дитини.

Відповідно до статті 12 Конвенції якщо дитина незаконно переміщена або утримується з порушенням вимог піклування, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.

Статтею 16 Конвенції передбачено, що після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується (в даному випадку - України), не можуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції.

З судового наказу Верховного суду графства Монро, Рочестер, Нью-Йорк, від 16.02.2011 року вбачається, що між батьками існує спір про опіку відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3, надано право матері для перевезення дитини до США.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Крім того, частиною другої статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно статті 15 Закону України „Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1  про забезпечення повернення  неповнолітньої дитини до Сполучених Штатів Америки.

Відповідно до п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року N952 «Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» повернення дитини повинне бути здійснене протягом двох місяців з моменту набрання законної сили рішенням суду України про повернення, а у разі примусового виконання рішення суду - в установленому законодавством порядку.

Разом з ти вирішуючи спосіб виконання рішення суду у разі його добровільного невиконання, суд виходячи з рівних прав батьків, вважає за можливе визначити примусове виконання рішення шляхом зобов’язання передачі дитини батьку або матері для супроводу в Сполучені Штати Америки.

Керуючись ст.ст. З, 6, 7, 11, 16, 19, 23, ЗО Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Закону України «Про приєднання до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», ст.ст. 10, 59, 60, 169, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним утримування на території України неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження відповідачем ОСОБА_2.

Повернути неповнолітню ОСОБА_3 до Сполучених Штатів Америки за адресою: АДРЕСА_1.

В разі невиконання даного рішення суду в добровільному порядку, зобов’язати відповідача –ОСОБА_2, яка проживає за адресою: АДРЕСА_2, передати неповнолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження у присутності представника служби у справах дітей, батьку ОСОБА_1 або матері ОСОБА_4, які приїдуть до України, щоб супроводжувати дитину до Сполучених Штатів Америки.

Витрати, що будуть пов’язані з примусовим виконанням рішення по поверненню дитини до Сполучених Штатів Америки покласти на ОСОБА_1.

Рішення підлягає негайному виконанню (але не більше ніж протягом двох місяців) з дня набрання ним чинності.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

СуддяІ. Ю. Зуб