Справа № 2 -1619
2007 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2007 року місто Запоріжжя
Жовтневий районний суд міста Запоріжжя в складі:
головуючого судді -Скользнєвої Н.Г.,
при секретарі - Комліченко B.C.,
з участю представника позивачів - ОСОБА_1,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на підставі доівренностей до командира військової частини А -1978 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення, -
ВСТАНОВИВ:
У травні 2007 р. ОСОБА_1 діючий на підставі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Військової частини А-1978 про стягнення заборгованості по виплаті грошової компенсації.
В обгрунтування позовних вимог представник позивачів зазначив, що припинення дії ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків або по їх бажанню грошової компенсації замість них, у зв'язку з економією бюджетних коштів, з 11.03.2000 року Законом України № 1459-Ш від 17.02.2000 року, суперечить вимогам Конституції України.
Вислухавши пояснення осіб, що беруть участь в справі, а також дослідивши інші докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підлягає задоволенню в повному об'ємі.
Судом встановлено, що майор, ОСОБА_2 проходив військову службу в військовій частині А-1978. 29.12.2005 року за наказом № 90 був звільнений в запас-за скороченням штатів. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 29.12.2005 року не виплатив Замулі О.В. грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 13308 грн. 93 коп.
Зокрема, старший солдат ОСОБА_3, проходила військову службу в військовій частині А-1978. 20.10.2006 року за наказом № 252 була звільнена в запас - за станом здоров'я. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 20.10.2006 року не виплатив ОСОБА_3 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 15820 грн. 85 коп.
Старший лейтенант, ОСОБА_4, проходив військову службу в військовій частині А-1729, яка стоїть на продовольчому забезпеченні у військовій частині А-1978. 25.02.2005 року за наказом № 56 був звільнений в запас - за скороченням штатів. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 25.02.2005 року не виплатив ОСОБА_4 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 10744 грн. 15 коп.
Майор, ОСОБА_5, проходив військову службу на кафедрі військової підготовки Запорізького національного технічного університету, яка стоїть на продовольчому забезпеченні у військовій частині А-1978. 20.09.2006 року за наказом № 90 був звільнений в запас - за станом здоров'я. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 20.09.2006 року не виплатив ОСОБА_5 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 15565 грн. 42 коп.
Підполковник, ОСОБА_6, проходив військову службу на кафедрі військової підготовки Запорізького національного технічного університету, яка стоїть на продовольчому забезпеченні у військовій частині А-1978. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по момент звільнення не виплатив ОСОБА_6 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 15914 грн. 52 коп.
Старшина, ОСОБА_7, проходила військову службу в військовій частині А-1978. 07.06.2006 року за наказом № 147 була звільнена у відставку - за віком. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 07.06.2006 року не виплатив ОСОБА_7 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 13326 грн. 07 коп.
Старший прапорщик, ОСОБА_8, проходив військову службу в військовій частині А-1978. 19.11.2004 року за наказом № 233 був звільнений в запас - за станом здоров'я. При цьому відповідач в період з 11.03.2000 року по 19.11.2004 року не виплатив ОСОБА_8 грошову компенсацію замість продовольчого пайка на суму 10034 грн. 44 коп.
У судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання не зявився, але надав суду заяву про розгляд справи без його участі, оскільки останній не заперечує проти позовних вимог вищезазначених позивачів.
Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні попереднього судового засідання.
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухваляється судове рішення в порядку, встановленносу ст. 174 ЦПК України. Згідно ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Вислухавши пояснення представника позивача, а також дослідивши інші докази, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підлягає задоволенню в повному об'ємі.
Оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20.12.1991 року ніхто не має права обмежувати військовослужбовців і членів їх сімей в правах і свободах, визначених законодавством України. Ч. 2 ст. 9 Закону визначила, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі паяння або по їх бажанню грошову компенсацію замість них.. Дія даної норми Закону в даній частині у зв'язку з економією бюджетних коштів з 11.03.2000 року було припинено Законом України № 1459-Ш від 17.02.2000 року.
Стаття 17 Конституції України виділяє військовослужбовців, як осіб, що вимагають додаткових гарантій держави, зокрема, гарантій соціального захисту. Дані гарантії визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» і передбачають таке гідне забезпечення професійної діяльності військовослужбовців, щоб останні могли надійно захистити суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечити її економічну і інформаційну безпеку.
Пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року відмічено, що багато з таких «пільг», встановлених законодавством України для вищеназваних категорій громадян, що знаходяться на службі у держави, є не пільгами, а гарантіями і іншими способами забезпечення професійної діяльності даної категорії громадян, ефективного функціонування відповідних органів.
Стаття 22 Конституції України визначає, що звуження змісту і об'єму існуючих прав і свобод при ухваленні нових законів або зміні в діючі закони не допускається. Припинення дії ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей», в частині отримання військовослужбовцями продовольчих пайків або по їх бажанню грошової компенсації замість них - Законом України №1459-111 від 17.02.2000 року суперечить не тільки ст. 22, але і ст. 48 Конституції України, що гарантує, зокрема, і
військовослужбовцем достатній життєвий рівень, який забезпечується також продовольчими пайком або грошовою компенсацією замість нього.
Крім того, в п. 6 вищезгаданого Рішення Конституційного Суду України підкреслено, що оскільки для значного числа громадян пільги, компенсації і гарантії, право на яке передбачене чинним законодавством, є доповненням до основних джерел існування, необхідної складової конституційного права на забезпечення життєвого рівня (ст. 48 Конституції України) ..., те звуження змісту об'єму цього права шляхом внесення змін в чинне законодавство відповідно до ст. 22 Конституції не допускається. Враховуючи дані обставини, суд вважає, що припинення вищезгаданим нормативним актом права позивачів одержувати продовольчі пайки або за їх бажаннєм грошову компенсацію замість них, суперечить вимогам Конституції України.
Згідно ст. 16 Закону України «Про Озброєні Сили України» від 05.10.2000 року військовослужбовцям гарантується отримання за рахунок держави, зокрема продовольчого забезпечення, куди входить: безкоштовне живлення у вигляді гарячої їжі; продовольчі пайки або грошова компенсація замість них; виплата путніх грошових коштів.
Більш того, ст.ст. 18,19 Статуту внутрішньої служби Озброєних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIY, військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають всю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України, а держава гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей соціальний і правовий захист.
Відповідно до роз'яснень п. Постановления Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ мають право оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акту з погляду їх відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати її як акт прямої дії. Враховуючи дані обставини справи, а також те, що Закон України №1459-111 від 17.02.2000 року, прийнятий після введення Конституції України, суперечить їй, суд безпосередньо застосовує Конституцію України.
Зважаючи на вимоги ст.ст. 8,17,22,48 Конституції України, ст.ст.2,9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст. 16 Закону України «Про Озброєні Сили України», ст.ст. 18,19 Статуту внутрішньої службу Озброєних Сил України, суд вважає доводи позивачів обгрунтованими і кладе їх в основу рішення, а позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 130-174 ЦПК України, ст. ст. 15,30,62,80,203 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ :
Позовну заяву ОСОБА_1, діючого в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, на підставі доівренностей до командира військової частини А -1978 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення задовольнити.
Стягнути грошову компенсацію з Військової частини А-1978 на користь ОСОБА_2 в сумі 13308 фн. 93 коп.; ОСОБА_3 в сумі 15820 грн. 85 коп.; ОСОБА_4 в сумі 10744 грн. 15 коп.; ОСОБА_5 в сумі 15565 грн. 42 коп.; ОСОБА_6 в сумі 15914 грн. 52 коп.; ОСОБА_7 - в сумі - 13326 грн. 07 коп.; ОСОБА_8 в сумі 10034 грн. 44 коп.
Стягнути з Військової частини А - 1978 на користь держави державне мито в сумі 840 гривень 95 копійок.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання, протягом 10 днів з дня його проголошення, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього, протягом 20 днів, апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.