Справа №2-1325/07
УХВАЛА
Іменем України
23 квітня 2007 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мартинова Є.О.
при секретарі Макаревич Я.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борисполі цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії посадових осіб відділу державної виконавчої служби Бориспільського РУЮ Київської області,
встановив:
04.04.2007 року скаржниця звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії посадових осіб відділу державної виконавчої служби Бориспільського РУЮ, посилаючись на те, що 14.03.2002 року було відкрито виконавче провадження № 419/2 про примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.01.1992 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку на утримання двох дітей до їх повноліття. Вказане рішення фактично не виконувалося до 01.07.2004 року. З боржника було стягнуто в липні 2004 року аліментів на загальну суму 10 627,02 грн. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2005 року визнано, що заборгованість по аліментам по рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 01.04.1992 року складає 17 705,55 грн. та зобов»язано державну виконавчу службу стягнути вказаний розмір аліментів. 27.12.2005 року у м. Борисполі було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у вищевказаній справі. 29.08.2006 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві. 06.12.2006 року постановою № 1985/17 дане провадження знову було відкрите, а 12.03.2007 року державним виконавцем було знову винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі ст.ст. 40,76 ЗУ «Про виконавче провадження». Такі дії державного виконавця скаржниця вважає неправомірними, оскільки державний виконавець був зобов»язаний оголосити розшук майна боржника та виконувати рішення суду сумісно з рішенням Дніпровського суду м. Києва про стягнення аліментів, об»єднавши виконавчі провадження. Однак державний виконавець не забезпечив належного виконання рішення суду про стягнення аліментів, а тому не уповноважений повертати виконавчий документ без виконання. На підставі викладеного, скаржниця просить визнати дії посадових осіб відділу державної виконавчої служби неправомірними, зобов»язати державного виконавця відновити виконавче провадження № 1985, об»єднавши зазначене провадження із виконавчим провадженням № 419/2-2002р. та оголосити розшук майна боржника, а також стягнути з ДВС на її користь судовий збір та судові витрати.
В судовому засіданні скаржниця підтримала скаргу та з усіх, викладених в ній підстав, просила суд винести рішення про її задоволення, вважаючи, що внаслідок неправомірних дій суб'єкта оскарження мало місце порушення її прав та законних інтересів.
Представник суб'єкта оскарження в судовому засіданні з поданою на дії державної виконавчої служби скаргою не погодилась та пояснила, що майна у відповідача при накладенні арешту не було і це підтверджується листами відповідями на запити та акта державного виконавця. Арешт був знятий з майна у 2004 році а скаржниця звернулась із заявою у 2005 році.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд в судовому засіданні встановив, що 14.03.2002 року відповідачем було відкрито виконавче провадження № 419/2 про примусове виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01.01.1992 року про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліменти в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку на утримання двох дітей до їх повноліття. В липні 2004 року з боржника було стягнуто аліментів на загальну суму 10 627,02 грн..
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.12.2005 року визнано, що заборгованість по аліментам по рішенню Дніпровського районного суду м. Києва від 01.04.1992 року складає 17 705,55 грн. та зобов»язано державну виконавчу службу стягнути вказаний розмір аліментів.
27.12.2005 року відповідачем було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа у вищевказаній справі. 29.08.2006 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки було встановлено, що станом на 02.08.2006 року майно у боржника відсутнє.
06.12.2006 року постановою № 1985/17 дане провадження знову було відкрите, а 12.03.2007 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу
стягувачеві на підставі того, що згідно відповідей на запити та акта державного виконавця, майно боржника відсутнє.
Вимога скаржниці об»єднати виконавче провадження № 1985 з виконавчим провадженням № 419/2-2002 задоволенню не підлягає, оскільки зазначене виконавче провадження закрито на законних підставах.
В судовому засіданні при дослідженні виконавчого провадження № 1985 було встановлено, що державним виконавцем Войтенко М.М. 12.03.2007 року постанова про повернення виконавчого документу стягувачеві винесена неправомірно, оскільки, державним виконавцем не було враховано те, що відповіді, які надходили з відповідних установ на запити та акта державного виконавця містили інформацію про неналежного боржника, а саме, ОСОБА_3, а відповідно до належних в справі документів боржником являється ОСОБА_2. А тому, суд вважає, що законних підстав для повернення скаржнику виконавчого документу на підставі п. 2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у державного виконавця не було і скарга в цій частині підлягає задоволенню.
В ч. 2 ст. 387 ЦПК України зазначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Враховуючи викладене та на підставі вищенаведеної правової норми, суд дійшов до висновку, що дії суб'єкту оскарження є неправомірними та такими, що порушують права та законні інтереси заявниці, в зв'язку з чим її скарга підлягає задоволенню частково.
Всі обставини суд встановив на підставі пояснень сторін та належних в справі документів.
Оскільки скарга задовольняється частково, то, відповідно до вимог ст. 388 ЦПК України, з суб'єкта оскарження на користь заявниці підлягають стягненню понесені нею по справі судові витрати, а саме, 8 грн. 50 коп. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрати на інформаційно-технічне забезпечення цивільної справи.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 383-388 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бориспільського РУЮ Київської області Войтенко М.М. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві - визнати неправомірними.
Зобов'язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бориспільського РУЮ Київської області Войтенко М.М. відновити виконавче провадження № 1985.
Стягнути з відділу державної виконавчої служби Бориспільського РУЮ Київської області на користь ОСОБА_1 8 грн. 50 коп. судового збору та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення цивільної справи.
Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду міста Києва через Деснянський районний суд міста Києва на протязі п'яти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги або протягом десяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження ухвали, яка подається на протязі п'яти днів з дня її проголошення.