Справа №2-201 2007 року

 

 

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

25 квітня 2007 року                                                                                  місто Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі: головуючого - судді Поповича С.С з участю секретаря Черкес У.О. адвоката ОСОБА_1

сторін та представників сторін: позивача ОСОБА_2, представника відповідача Федуняк А.В., представника третьої особи на стороні відповідача Стецюк С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства „Карпатський експертно-технічний центр", третя особа на стороні відповідача начальник ДП „Карпатський експертно-технічний центр" Креховецький Володимир Володимирович згідно з яким позивач просить постановити рішення, яким поновити його на посаді інженера лабораторії технічної діагностики та сектору дослідження металу Державного підприємства „Карпатський експертно-технічний центр", визнати недійсним наказ № 2-к від 01 липня 2002 року в частині звільнення його з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, стягнути з відповідача на його користь 30612 грн. 40 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення по 01 лютого 2007 року, стягнути з відповідача на його користь 5000 грн. моральної шкоди у зв'язку з незаконним звільненням з роботи , -

 

установив:

 

Представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача позову не визнали та по суті спору вважають, що звільнення позивача з роботи проведено без порушення вимог чинного законодавства.

Вислухавши сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.

З наказу № 2-к від 01 липня 2002 року вбачається, що позивача, інженера лабораторії технічної діагностики звільнено з 02 липня 2002 року за згодою профкому ( протокол № 17 від 01 липня 2007 року ) за п. 1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку зі скороченням чисельності і виплатою вихідної допомоги, підстава : зміни в штатному розкладі (а.с. 7).

Протокол № 17 засідання профкому відповідача підтверджує, що слухалось клопотання адміністрації позивача на згоду на звільнення в тому числі і спеціаліста 1 категорії ОСОБА_2, обговорювалось питання про дачу згоди на звільнення спеціаліста 1 категорії ОСОБА_2 і дійсно дано згоду на звільнення ОСОБА_2 але вже не вказано з якої посади ( а.с. 8 ).

У наказі від 1 квітня 2002 року № 27 вказується, що на виконання п. 6.4 наказу Держнаглядохоронпраці від 22 листопада 2001 року № 118 та у відповідності до рішень наради „Вдосконалення діяльності експертно-технічних центрів Держнаглядохоронпраці", положень генеральної угоди між Центральним комітетом профспілки працівників державних установ, з метою удосконалення та підвищення ефективності роботи ЕТЦ та упорядкування

 

2

 

штатного розкладу проведено скорочення ряду посад, в тому числі і посади інженера лабораторії технічної діагностики (а.с. 6).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 серпня 2003 року, залишеним в силі ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2004 року, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи вказані судові рішення та направляючи справу на новий судовий розгляд ухвалою від 26 жовтня 2005 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що судом попередньо не було встановлено чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва та праці і якими доказами це підтверджується, а також вказала, що на засіданні профкому відповідача дана згода на звільнення позивача як спеціаліста 1 категорії хоча на той час він займав посаду інженера лабораторії технічної діагностики і звільнений із цієї посади без згоди профкому ( а.с. 101-102).

Призначаючи справу до попереднього розгляду ухвалою від 12 грудня 2005 року відповідачу пропонувалось в строк до 09 лютого 2006 року подати суду письмове заперечення на позов з посиланням на докази якими вони обґрунтовуються, надати суду такі докази.

03 лютого 2006 рок відповідач подав суду заперечення проти позову, долучив до нього ряд документів.

14 березня 2006 року відповідача надав суду ( як вказав відповідно до ухвали Верховного Суду країни ) ще ряд документів

При проведенні попереднього розгляду по справі судом оголошувались витяги з вказаної ухвали колегії суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України. Проте інших доказів з приводу зазначеного вище відповідач суду так і не надав.

03 жовтня 2006 року відповідач ще додатково подав суду документи-докази. Суд їх прийняв.

Відповідно до змісту ст.ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях.

Про труднощі в отримані тих чи інших доказів відповідач не вказував, клопотань про їх витребування від тієї чи іншої організації у зв'язку з труднощами в їх отриманні не заявляв.

Тому суд при таких обставинах повинен був і розглянув справу при тих доазах, що були надані сторонами.

Зокрема, знаючи що є порушення при дачі згоди профкому на звільнення позивача з роботи відповідач 03 жовтня 2006 року звертається до голови профкому підприємства з клопотанням провести засідання профкому для точного визначення посади позивача на яку давалась згода профкому під час звільнення 01 липня 2002 року та надати копію протоколу засідання профкому для подачі в суд (а.с. 165 ).

Але голова профкому у той же день дає керівнику відповідача відповідь що в ході засідання профкому 01 липня 2002 року секретарем в протоколі була допущена помилка ( описка ), неправильно вказана посада позивача, а тому вважає що потреби проводити повторно засідання профкому немає ( а.с. 166 ).

Які докази подавати у підтвердження тих чи інших обставин це право сторони, суд не вправі в ході слухання справи ставити під сумнів той чи інший доказ, а повинен дати йому оцінку при постановлены рішення. Тому оцінюючи вказаний лист голови профкому як доказ по справі суд виходить з того, що такий лист не може замінити рішення ( постанову ) профкому і не може вважатись належним доказом того, що профспілковий комітет як колегіальний орган надав згоду на звільнення позивача як інженера, а не як спеціаліста

 

3

 

 

першої категорії ( на такій посаді він теж працював незадовго перед звільненням ). Тото, слід прийти до висновку про те, що згоди профкому підприємства на звільнення позивача як інженера не приймалось.

В той же час відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав в тому числі передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України може бути проведено лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу. Якщо ж ця вимога порушена, то звільнений працівник підлягає поновленню.

Стосовно надання суду доказів котрі підтверджували б зміни в організації виробництва та праці в організації, то відповідач, знаючи що повинен надати з цього приводу необхідні докази, подав суду ряд документів, але жоден з них не вказує на те, що в організації дійсно мали місце ті чи інші обставини які дали підстави керівнику проводити скорочення штату чи чисельності.

Єдиним документом в якому було відображено ті чи інші цифри є довідка від 14 жовтня 2002 року № 142 котра була подана ще при попередньому розгляді справи і яку і Верховний Суд України не повважав за належний доказ, в якій вказується кількість об"єктів та обсягів виконання за травень-вересень 2001 та 2002 року (а.с. 27 ).

Але наказ № 27 про скорочення чисельності відповідно до якого було звільнено і позивача видано 16 квітня 2002 року ( а.с. 6 ). Тому дані по вересень 2001 року та дані після квітня 2002 року взагалі не мають жодного відношення для підтвердження тих чи інших обставин котрі мали місце до квітня 2002 року.

У наказах та листах на які посилається відповідач немає жодних доказів котрі давали б підстави вважати що у відповідача були всі законні підстави для проведення скорочення штату чи чисельності стосовно посади на якій перед звільненням працював позивач.

І при таких обставинах суд виходить з того, що відповідач достовірно знаючи про необхідність надати такі докази не надав їх, а значить не мав їх, що свідчить про безпідставність проведеного скорочення.

Проведений позивачем розрахунок середньомісячного заробітку що підляже стягненню з відповідача зроблено відповідно до вимог закону, середньомісячний заробіток 546 гривень 46 коп. умножено на кількість місяців. З цього приводу відповідач заперечень не подавав. Тому суд бере його за основу.

Ст. 235 КЗпП України передбачає, що у випадку якщо зява про поновлення на роботі розглядається більше року не з вини працівника, орган який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суд виходить з того, що матеріали справи достовірно підтверджують, що розгляд справи тривав більше року не з вини позивача.

Визначаюсь у питанні стягнення моральної шкоди суд приходить до висновку про те. Що позивач не навів доказів котрі давали б підстави для стягнення у відшкодування моральної саме такої уми як він просить. Але в той же час суд виходить з того, що незаконним звільненням позивачу заподіяно моральні страждання виходячи з тог, що він був позбавлений додаткового ( але не єдиного так отримував пенсію ) джерела доходів, що частково вплинуло і на його матеріальне становище, незаконне звільнення привело і до переживань позивача. Тому в цій частині позов слід задовольнити частково, стягнути у відшкодування моральної шкоди 2000 гривень.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку слід допустити до негайного виконання.

На підставі викладеного, ст.ст. 4,10,11,58-61,367 ЦПК України, ст.ст. 40 п.1, 43,231-238 КЗпП України, керуючись ст. ст. 208-218 ЦПК України, суд -

 

вирішив:

 

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ № 2-к від 01 липня 2002 року в частині звільнення ОСОБА_2 з роботи з ДП „Карпатський експертно-технічний центр" за п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади інженера лабораторії технічної діагностики.

 

4

 

 

Поновити ОСОБА_2 на посаді інженера лабораторії технічної діагностики та сектору дослідження металу Державного підприємства „Карпатський експертно-технічний центр" .

Стягнути з ДП „Карпатський експертно-технічний центр" на користь ОСОБА_2 30054 грн. 90 коп. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення і по 2 лютого 2007 року.

Стягнути з ДП „Карпатський експертно-технічний центр" на користь ОСОБА_2 2000 грн. заподіяної моральної шкоди.

У стягненні решти суми середньомісячного заробітку та у відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та в частині стягнення середньомісячного заробітку в сумі 546 гривень 46 коп. допустити до негайного виконання.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду до апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через суд першої інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подачі заяви на апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.