АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1992/2011 р. Головуючий у 1-й інстанції: Васецька В.В.
Суддя-доповідач: Давискиба Н.Ф.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2011 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Осоцького І.І.,
суддів: Давискиби Н.Ф.,
Мануйлова Ю.С.
при секретарі Бурими В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від «22»лютого 2011р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_4, Національний Банк України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_4, Національний Банк України в особі Управління Національного Банку України в Запорізькій області про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту недійсним, визнання договору іпотеки недійсним, визнання договору поруки недійсним.
У позові зазначала, що 15.08.2008 р. між нею та відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту, положення якого значно погіршили становище позивача, як споживача за кредитом, згідно діючого законодавства України.
Надавши кредит в доларах США відповідачем були порушені норми ст.99 Конституції України, ст. 192, ч.1 ст.533, ст.524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких єдиним законним платіжним засобом є грошова одиниця України - гривня. Також відповідачем порушені норми ст.ст. 6,7 постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України». ст.3 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. З Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», відповідно до яких для здійснення валютних операцій необхідно отримання генеральної або індивідуальної ліцензії. Тому, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування є незаконним та дискримінаційним,що значно погіршує її становище. Просила суд визнати недійсними договір про надання споживчого кредиту №11384092000 від 15.08.2008 р. у сумі 169 700 доларів США, договір іпотеки №11384092000/3 від 15.08.2008 р., та застосувати наслідки визнання правочину недійсним та привести сторони у первісний стан.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2011 року задоволено заяву ПАТ «УкрСиббанк»про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 листопада 2010 року задоволено, рішення скасовано.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2011 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати , та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11384092000 від 15.08.2008 року; визнати договір іпотеки №11384092000/3 від 15.08.2008 року, який посвідчений та зареєстрований за №2754 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 недійсним; повернути сторони у первісний стан.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (стаття 308 ЦПК України).
Судом установлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_3 15 серпня 2008 року уклала з відповідачем договір про надання споживчого кредиту №11384092000/3, за умовами якого банк надав йому кредит на споживчі потреби у сумі 169700 доларів США, зі сплатою 15% річних за весь строк фактичного користування кредитом на строк з 15.08.2008 року по 15.08.2011 року. З метою забезпечення виконання її зобов’язань між банком та нею 15.08.2008 року було укладено договір іпотеки № 11384092000/3 належного їй на праві власності –теплового пункту, інв..64918, літ.»Т».
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що між сторонами склались договірні правовідносини з надання кредиту, за яким банк надав позивачу кредит в іноземній валюті, а ОСОБА_3, отримавши їх, зобов’язалася повернути ці грошові кошти зі сплатою відповідних відсотків на умовах, зазначених у договорі. Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що банк на підставі отриманої від Національного Банку України генеральної ліцензії, здійснює законну діяльність з надання кредитів в іноземній валюті, а тому вимоги позивачки про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону і задоволенню не підлягають.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи і вимогам закону.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
За змістом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
Частиною 3 статті 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до положень ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківські установи мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Стаття 2 цього Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. При цьому, відповідно до цієї ж статті кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідно ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст.ст.32, 44 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст.2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.1, 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»банк, який у встановленому порядку отримав генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, має достатні юридичні підстави та законне право для надання кредиту в іноземній валюті.
Крім того, за правилами ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте ОСОБА_3 не довела, в чому саме полягає порушення її прав внаслідок укладання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки, за умовами яких їй був наданий кредит в іноземній валюті та використаний нею на власні потреби. Позивачкою не надано будь-яких письмових доказів, які б підтверджували той факт, що спірні договори суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Укладання договору про надання споживчого кредиту в іноземній валюті та договору іпотеки цілком відповідало внутрішній волі позивачки; при отриманні кредиту позивачка усвідомлювала та гарантувала, що умови договорів для неї зрозумілі, відповідають її інтересам; уклавши договори позивачка не знаходилася під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких для неї обставин; сторони погодили, що з укладанням кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов і позивач вважає їх справедливими по відношенню до нього (п.7.13 Договору).
Посилання ОСОБА_3 на те, що умови договорів є незаконними та дискримінаційними, як на підставу визнання договорів недійсними, судом першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки відповідно до положень ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на те, що певні умови кредитного договору носять дискримінаційний характер і порушують її права. Крім того, позивач з вимогами про визнання недійсними окремих умов кредитного договору до суду не зверталася.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивачки про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними не ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам. Рішення суду відповідає вимогам статей 213,214 ЦПК України, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308,313,314,315,317 УПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2011 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: