Справа № 11-133/11 Головуючий у І інстанції Жовток Є.А.
Категорія - 152 ч.1 КК. Доповідач Рудомьотова С. Г.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06 квітня 2011 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіРудомьотової С. Г.
Суддів – Антипець В.М., Щербакова О.С.,
При секретарі – Мехед Т. О.
З участю прокурора – Гапеєвої Н.П.
Захисника - адвоката – ОСОБА_2,
Потерпілої –ОСОБА_3,
Законного представника потерпілої – ОСОБА_4,
Представника потерпілої, адвоката – ОСОБА_5,
Засудженого – ОСОБА_6,
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, потерпілої ОСОБА_3 на вирок Ріпкинського районного суду від 21 грудня 2010 року, яким ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, уродженець та зареєстрований у АДРЕСА_1, мешканець АДРЕСА_2 з середньою спеціальною освітою, одружений, працюючий маляром - штукатуром ТОВ „Промбудкотедж”, несудимий згідно ст. 89 КК України, -
- засуджений за ст. 152 ч.1 КК України на три роки позбавлення волі,
В С Т А Н О В И Л А :
Вироком суду ОСОБА_6 визнаний виновним і засуджений за те, що він, в ніч з 01 на 02 березня 2003 року, в будинку АДРЕСА_3, всупереч волі потерпілої та долаючи її опір, застосувавши фізичне насильство, штовхнув ОСОБА_3, внаслідок чого вона, падаючи, ударилася головою об підвіконня і знепритомніла, а він, скориставшись безпорадним станом потерпілої, зґвалтував її, тобто, вступив з нею в статеві зносини природним способом.
В апеляціях прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_7, та потерпілої ОСОБА_3 ставиться питання про скасування вироку місцевого суду внаслідок безпідставної і неправильної перекваліфікації дій засудженого із ч. 3 на ч. 1 ст. 152 КК України, та внаслідок цього призначення покарання, яке не відповідає обставинам справи, особі засудженого ОСОБА_6 та тяжкості вчиненого ним злочину.
Зокрема, прокурор в апеляції вказує на незаконність вироку в тому, що суд в основу вироку з перекваліфікацією дій ОСОБА_6 на ч. 1 ст. 152 КК України, поклав тільки його показання про незнання ним віку потерпілої, не взявши до уваги показання потерпілої, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, довідки-характеристики з сільради, які вказують на „дитячі” риси характеру потерпілої, відсутність життєвого досвіду, які не міг не бачити засуджений. Суд також безпідставно вказав у вироку на відвідування місць масового відпочинку потерпілою у пізній час як на ознаку її повноліття, але це свого підтвердження у матеріалах справи не знайшло. Просить постановити новий вирок, яким за ч. 3 ст. 152 КК України призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Потерпіла ОСОБА_3 в апеляції також вказує на те, що про свій вік вона нікому не говорила, але в селі всі знають про всіх, тому засуджений міг усвідомлювати та володіти відповідною інформацією щодо її неповноліття, але суд у вироку це проігнорував. Не взяв до уваги місцевий суд і ті обставини, що ОСОБА_6 раніше вчинив тяжкий злочин, змінював свої показання, позицію, перебував у розшуку, та призначив внаслідок цього неправильне покарання. Тому просить постановити новий вирок за ч. 3 ст. 152 КК України, з призначенням покарання відповідно до діючого законодавства.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_6, потерпілої ОСОБА_3, провівши часткове судове слідство з допитом свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідженням інших доказів по справі, прокурора та потерпілу, які підтримали свої апеляції, законного представника потерпілої, ОСОБА_4, представника потерпілої, адвоката ОСОБА_5, які згодні з апеляціями, адвоката ОСОБА_2, яка заперечує проти апеляцій, перевіривши матеріали справи в обсязі апеляцій та обговоривши їх доводи, колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягає.
У судовому засіданні місцевого та Апеляційного суду ОСОБА_6 свою вину у інкримінованому злочині визнав частково. Показав, що потерпілу ОСОБА_3 він знав як дівчину, що приїжджає до бабусі у село, але безпосередньо вони познайомилися восени 2002 року, спільних компаній, зустрічей та серйозних відносин не було. Ввечері 01.03.2003 року зустрівся з ОСОБА_3 в Будинку культури с. Ловинь, спільно проводили час, відпочивали у місцевому барі, спиртних напоїв не вживали. Приблизно о 24 год. за згодою потерпілої проводив її додому. Спочатку чекали знайому ОСОБА_3, якій остання віддала шапку. Не дочекавшись, пішли в напрямку місця проживання потерпілої, до дому її бабусі. Відчуваючи взаємну симпатію, на його пропозицію, ОСОБА_3 зайшла до будинку, де проживає ОСОБА_10, пройшли у дальню кімнату, але на статеву близькість вона відмовила. Тоді він штовхнув ОСОБА_3, вона упала, і під час статевих зносин була без свідомості. В будинку ОСОБА_10 вони пробули ще приблизно годину, допомагав ОСОБА_3 здійснити туалет після статевих зносин, потім провів її до місця проживання її бабусі. Ніяких претензій до нього потерпіла не виказувала, домовилися зустрітися на другий день. Про неповнолітній вік потерпілої не знав і не припускав з огляду на те, що вона закінчила школу та курси перукарів, про що знає з її слів; бачив її рідко, про неї не розпитував, не цікавився, бо сам був на заробітках то у Чернігові, то у Москві. Зовнішнім виглядом та поведінкою ОСОБА_3 виглядала на повнолітню, дорослу особу. Їздив у лікарню до потерпілої, але владнати ситуацію не вдалося із-за позиції батьків потерпілої. Від слідства не переховувався, щиро розкаюється у вчиненому.
Потерпіла ОСОБА_3 у місцевому та Апеляційному суді показала, що у с. Ловинь вона періодично приїжджала до бабусі, ОСОБА_6 знала наочно, як односельця, дружніх стосунків не мала. ОСОБА_6 знав, що вона закінчила школу та курси перукарів, і повен був знати, що вона неповнолітня. В ніч з 01 на 02 березня 2003 року з ОСОБА_6 вона зустрілася у Будинку культури, продовжили відпочинок у барі, а потім погодилася, щоб він її провів додому. По дорозі додому, погодилася на пропозицію зайти в один із будинків. Коли знаходилася в одній із кімнат з ОСОБА_6, зайшов ОСОБА_10, що збирався там ночувати. Потім ОСОБА_6 почав до неї „приставати” з метою вступити у статеві зносини, на що вона відмовила. Тоді ОСОБА_6 з силою штовхнув її на диван, від чого вона впала та ударилась головою об підвіконня, втративши свідомість. Опритомнівши, відчула сильний біль внизу живота, а ОСОБА_6 закінчував статевий акт. На допомогу вона нікого не звала, перебували з ОСОБА_6 у будинку ще деякий час, потім він її провів додому. На другий день стан її здоров’я погіршився, вона звернулася до бабусі, а та викликала батьків, її поклали до лікарні, обстежили, виявили тілесні ушкодження від зґвалтування. Підтвердила, що конкретної розмови з ОСОБА_6 та його сестрою ОСОБА_15 про її /ОСОБА_3./ вік не вела, скільки їй років їм теж не говорила. Коли святкували вдома в селі її дні народження у бабусі чи у клубі, то ОСОБА_6 там не було. Не заперечувала, що інколи, перебуваючи у селі, випивала вино з друзями, курила цигарки, відпочивала в Будинку культури та у барі в пізній час. Підтвердила, що ОСОБА_6 приходив до неї у лікарню, але вона його не пробачає. Щодо своєї особи пояснила, що її зріст приблизно 167 см, вага на той час була 55 кг., і вона зовні змінилася.
З показань свідків ОСОБА_8 та законного представника потерпілої, ОСОБА_4 /батьків ОСОБА_3/ доводиться, що вдень 02.03.2003 року із с. Ловинь їм додому зателефонували та повідомили про хворобу дочки. Того ж дня потерпіла, дочка ОСОБА_3, зізналася, що її зґвалтував ОСОБА_6, вони написали заяву до Ріпкинського РВ УМВС України в Чернігівській області про вчинений злочин, відвезли дочку на судово-медичне освідування та до лікарні.
З показань свідка ОСОБА_9 доводиться, що у березні 2003 року він на своєму автомобілі возив подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_11. у с. Ловинь, де з’ясувалося, що їх дочку зґвалтували. По дорозі до Чернігова потерпіла неодноразово втрачала свідомість.
З показань свідка ОСОБА_12, бабусі потерпілої, доводиться, що ввечері 01.03.2003 року її внучка, ОСОБА_3, ходила до Будинку культури, повернулася приблизно о 05 годині ранку, на її руках і одязі бачила кров. На запитання про походження крові, онука відповіла, що хвилюватися немає чого. Приблизно о 13 годині 02.03.2003 року, коли приїхали батьки онуки, остання розповіла про її зґвалтування ОСОБА_6 /а.с. 175, 189 – 191 т. 1/.
Свідок ОСОБА_10 у місцевому та Апеляційному суді показав, що знайомий з ОСОБА_6 та ОСОБА_3, на початку березня 2003 року бачив їх ввечері у Будинку культури та барі с. Ловинь, а пізніше – у себе в будинку, куди вони вдвох зайшли погрітися, до окремої кімнати. Так як кімната, де він перебував, була прохідна, то через напіввідчинені двері чув їх сміх та розмову, ніяких криків чи кликання на допомогу, боротьби - не було. Вони неодноразово по черзі, або вдвох, виходили на двір, курили. ОСОБА_6 просив води і заносив до кімнати. ОСОБА_6 та ОСОБА_3 пішли додому приблизно о 4-5 годині ранку, без шуму. ОСОБА_3 не дорікала ОСОБА_6, мала нормальний зовнішній вигляд. Наступного дня дізнавшись, що ОСОБА_3 у лікарні, а ОСОБА_6 підозрюється у її зґвалтуванні, разом з ОСОБА_6, а потім з колишньою своєю дружиною, та батьком ОСОБА_6, їздили до лікарні до потерпілої, де вона ніяких претензій до ОСОБА_6 не мала.
Свідок ОСОБА_11 у місцевому та Апеляційному суді показала, що їй було відомо про знайомство ОСОБА_6 з ОСОБА_3, а зі слів самої потерпілої знала, що їй 19 років. Можливо, вона намагалася виглядати старшою свого віку. У ніч на 02.03.2003 року знаходилася в клубі та у барі села, бачила там і ОСОБА_6, і ОСОБА_3, з якою разом курила. Підтвердила, що ОСОБА_3 молодша від неї на 4 роки, але виглядає старшою, і із старших класів вже ходила у клуб, курила, випивала. Показала, що з колишнім чоловіком та батьком ОСОБА_6 ходили до лікарні до потерпілої, яка претензій до підсудного не пред’являла, і пояснила, що на обстеження її поклали батьки.
Проаналізувавши показання підсудного ОСОБА_6, потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, які вони давали на досудовому слідстві, у судовому засіданні місцевого та Апеляційного суду, колегія суддів вважає, що, незважаючи на деякі неточності, в цілому вони узгоджуються між собою, доповнюють один одного, та узгоджуються з іншими письмовими доказами по справі, і виновність ОСОБА_6 у вчиненні зґвалтування ОСОБА_3, тобто, вчинення статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, та з використанням безпорадного стану потерпілої особи, місцевим судом встановлена і доведена.
Крім часткового визнання вини ОСОБА_6 у вчиненому, його вина повністю доведена іншими доказами по справі, належним чином викладеними та обґрунтованими у вироку суду.
З протоколу огляду місця події від 02.03.2003 року /а.с. 5-7 т.1/ та додаткового його огляду від 05.06.2003 року /а.с. 103-105 т. 1/ доводиться, що у будинку АДРЕСА_3, на ковроліні біля ліжка, на одній із наволок, на покривалі зеленого кольору та на лінолеумі виявлено плями бурого кольору, схожі на кров. Біля ліжка в кімнаті №1 знаходиться частина ковра із коричневого кольору, в лівому куті якого знаходиться пляма речовини бурого кольору, схожа на кров, розміром 50х2 см.
З протоколів огляду речей від 26.06.2003 року /а.с. 109, 124 т. 1/ доводиться, що на одязі, який належить потерпілій, - на колготах, нижній білизні, штанях, - є плями бурого кольору, схожі на кров. На колготах також є механічні пошкодження у вигляді розривів та затяжок, на джинсах – плями бурого кольору, схожі на кров, та розриви тканини в районі ґудзика.
З висновків судово - імунологічних експертиз № 193 від 09.10.2003 року та № 139 від 27.05.2009 року /а.с. 127-131 т.1, а.с. 62-65 т. 2/ доводиться, що в слідах на двох фрагментах ковра, вилучених з місця події, знайдено кров людини, яка за своїми характеристиками може походити від потерпілої. На нижній білизні, колготах, джинсових штанях, що належать потерпілій ОСОБА_3, знайдена кров людини без домішку сперми, яка може походити від самої потерпілої.
З висновків комісійної судово-медичної експертизи № 112 від 19.06.2009 року, цитологічної експертизи № 128 від 28.05.2009 року /а.с. 43-50, 56 т. 2/ доводиться, що у ОСОБА_3 наявні тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, крововиливів в тім’яній області голови, які могли утворитися від дії тупих предметів в час 02.03.2003 року. Не виключена можливість утворення вказаних тілесних ушкоджень внаслідок удару головою об підвіконня, відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Черепно-мозкова травма могла супроводжуватися втратою свідомості, тривалістю від кількох секунд до декількох десятків хвилин.
Виявлені у потерпілої тілесні ушкодження в області статевих органів могли утворитися також в строк 02.03.2003 року від дії тупого предмету, не виключено від напруженого чоловічого статевого органу, і відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Не виключається можливість утворення тілесних ушкоджень під час насильницького статевого акта та подоланні при цьому опору потерпілої.
Виявлена кров на нижній білизні потерпілої має травматичне походження.
Місцевий суд повно, всебічно і об’єктивно дослідив наявні докази по справі, дав їм вірну юридичну оцінку, правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 152 КК України як зґвалтування потерпілої ОСОБА_3, тобто, вчинення статевих зносин із застосуванням фізичного насильства, з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
З аналізу вищенаведених доказів не знайшло свого підтвердження посилання прокурора та потерпілої в апеляціях на вчинення ОСОБА_6 зґвалтування неповнолітньої, про його обізнаність щодо віку потерпілої.
Як вбачається з матеріалів справи, потерпіла ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_4, на момент вчинення щодо неї злочину – 02.03.2003 року, мала повних 17 років 7 місяців.
Віковий термін від моменту вчинення злочину і до настання її повноліття становить 5 місяців, що особливих змін у організмі та зовнішньому вигляді ОСОБА_3 не викликало.
З показань ОСОБА_6 доводиться, що потерпілу ОСОБА_3 він знав як односельчанку, яка інколи приїжджала до бабусі в їх село, тісного спілкування у нього з нею не було; побутом, колом спілкування, місцем проживання з нею пов’язаний не був; сам також рідко бував вдома, бо знаходився на заробітках за межами села і навіть України; тільки зі слів ОСОБА_3 знав, що вона закінчила школу та курси перукарів.
Тобто, за даних обставин він не міг знати про неповнолітній вік потерпілої.
Більш того, з показань підсудного ОСОБА_6, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_13 /а.с. 158 т. 1/, ОСОБА_14 /а.с. 177 т. 2/, чого не заперечувала і потерпіла ОСОБА_3, доводиться, що потерпіла ще зі школи відвідувала місця масового відпочинку громадян у пізній час /сільський клуб, бар/, курила, пробувала вино, що відбувалося і в ніч на 02.03.2003 року, тому з такої поведінки ОСОБА_3 підсудний ОСОБА_6 міг зробити висновок тільки про її дорослий вік, тобто, про повноліття.
Крім того, відповідно у висновках медичного обстеження та дослідження потерпілої ОСОБА_3 від 02.03.2003 року, 15.05.2003 року, зазначається, що її розвиток відповідає жіночому типу, ріст має 170 см., правильну тілобудову, добре розвинену кістково –м’язову систему.
За вищенаведених обставин ОСОБА_6 сумлінно помилявся стосовно віку потерпілої, і доказів того, що він повинен був знати чи усвідомлювати неповноліття потерпілої, не добуто.
Тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину за ч. 3 ст. 152 КК України.
Призначаючи покарання засудженому, місцевий суд керувався вимогами ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання – ОСОБА_6 щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується за місцем проживання, реєстрації, роботи і минулого навчання, не притягався до адміністративної відповідальності, одружений.
Колегія суддів вважає призначене місцевим судом покарання засудженому ОСОБА_6 необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
Посилання в апеляціях як на негативну рису ОСОБА_6 його минулу судимість за тяжкий злочин, перебування у розшуку, оскарження рішень досудових органів щодо порушення кримінальної справи, не свідчать про його підвищену небезпечність:
Відповідно до вироку суду від 14.04.1994 року /а.с. 217 т.1/, ОСОБА_6 вчинив злочин у неповнолітньому віці, покарання відбув із застосуванням ст. 45 КК України, і судимість погашена.
Від правоохоронних органів не тікав, проживав за реєстрацією, виїжджав на заробітки, викликів до слідчих органів до 2009 року не мав, а оскаржувати рішення правоохоронних органів має право по закону.
За даних обставин вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 за ст. 152 ч. 1 КК України скасуванню або зміні не підлягає.
Керуючись ст.ст. 365-366, 377, 379 КПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_3, залишити без задоволення, а вирок Ріпкинського районного суду від 21 грудня 2010 року щодо ОСОБА_6 – без змін.
СУДДІ: