ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2022 р. Справа № 910/8940/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Попікової О.В.

суддів: Євсікова О.О.

Корсака В.А.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 (повний текст складено 28.09.2021)

у справі №910/8940/21 (суддя Баранов Д.О.)

за позовом Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс"

про стягнення 260961,05 грн.

за участю секретаря судового засідання: Руденко Н.С.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача (в режимі відеоконференції) Бурдукова М.В., адвокат;

- відповідача повідомлений, але не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Комерційна фірма "Сапфір" (надалі позивач/ ПП «КФ «Сапфір») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" (надалі відповідач/ скаржник/ ТО «Ім.Текс») про стягнення 260961,05 грн., яка складається з: 182203,80 грн. - основного боргу; 17383,76 грн. - інфляційних втрат; 4860,75 грн. - 3% річних; 20071,98 грн. - пені, 36440,76 грн. - штрафу, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки від 02.03.2020 №02/03-1 в частині здійснення оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 позов Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на користь Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" заборгованість у розмірі 182203,80 грн., пеню у розмірі 11048,32 грн., 3% річних у розмірі 4427,42 грн., інфляційні втрати у розмірі 15438,17 грн., штраф у розмірі 36440,76 грн. і витрати по сплаті судового збору в розмірі 3743,38 грн. У задоволенні решти позову - відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1425, 56 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати в повному обсязі рішення у даній справі та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування підстав позову скаржник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник наголошує на тому, що договір поставки між сторонами не можна вважати укладеним, оскільки сторонами не підписано специфікацію до нього, яка має бути невід`ємним додатком до останнього, і в якій, мають бути зазначені строки поставки, ціну, строки оплати тощо. При цьому, скаржник не заперечує факту отримання від позивача товару на підставі видаткових накладних, проте стверджує, що оскільки в них не зазначено строку з оплати отриманого товару, то позивач мав направити в порядку статті 530 ЦК України відповідну вимогу про оплату товару, яка б і була підставою для сплати відповідачем коштів за отриманий товар.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8940/21; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21.

15.11.2021 вказані матеріали справи супровідним листом Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 №910/8940/21/8845/2021 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21 залишено без руху.

03.12.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс", на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021, надійшов лист з платіжним дорученням №264 від 26.11.2021 про сплату судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21; зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку; розгляд справи призначено на 24.01.2022.

04.01.2022 від Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" надійшов відзив на апеляційну скаргу.

19.01.2022 від Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 №09.1-08/256/22 відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8940/21 у зв`язку з перебуванням судді Євсікова О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці з 24.01.2022.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Корсак В.А., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2022 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21 до провадження у визначеному складі суду; заяву Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду - задоволено; повідомлено, що судове засідання відбудеться в режимі відеоконференції 24.01.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 відкладено розгляд справи №910/8940/21 в режимі відеоконференції на 14.02.2022.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022 №09.1-08/902/22 відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/8940/21 у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Попікова О.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2022, враховуючи зміну складу суду, справу №910/8940/21 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі; розгляд справи призначений на 14.02.2022.

У судовому засіданні 14.02.2022 представник позивача взяв участь у режимі відеоконференції.

Представник відповідача у судове засідання 14.02.2022 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило, а тому, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, встановила наступне.

02.03.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки № 02/03-1 (надалі договір), за умовами якого постачальник зобов`язався поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов`язався прийняти і оплатити товар - тканини в асортименті.

Відповідно до п. 1.2. договору для цілей цього договору сторони узгодили значення та застосування наступних термінів:

- Товар - тканина в асортименті, найменування, асортимент, якісні характеристики, кількість, умови поставки та цін продажу яких передбачені в п. 2.1 цього договору та додатку до цього договору;

- Додаток до договору - специфікація, яка є невід`ємною частиною цього договору та конкретизує умови договору в частині найменування, асортименту, якісних характеристик, кількості, умов поставки та ціни продажу товару.

За домовленістю сторін ціна продажу товару зазначається у додатку до цього договору в еквіваленті іноземної валюти та у гривні за курсом перерахунку на дату укладення договору (п. 2.1.).

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 244217,40 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами та скріплені печатками, зокрема, й зі сторони відповідача без будь-яких зауважень щодо кількості, якості та ціни товару, а саме:

- від 18.03.2020 №27 на суму 46 800 грн.;

- від 13.04.2020 №30 на суму 15213,60 грн.;

- від 18.06.2021 №36 на суму 168435,00 грн.;

- від 02.07.2020 №42 на суму 2700,00 грн.;

- від 18.08.2020 №45 на суму 11068,80 грн.

Отримання товару за вказаними накладними на загальну суму 244217,40 грн. не заперечується відповідачем.

Позивачем виставлені відповідачу наступні рахунки на оплату:

- від 18.03.2020 №180320-1 на суму 46800,00 грн.;

- від 13.04.2020 №130420-1 на суму 15213,60 грн.;

- від 18.06.2020 №180620-1 на суму 168435,00 грн.;

- від 02.07.2020 №020720-1 на суму 2700,00 грн.;

- від 14.08.2020 №140820-1 на суму 11068,80 грн.;

Банківською випискою з рахунку позивача від 14.05.2021 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 підтверджується оплата відповідачем отриманого товару лише частково, а саме в розмірі 62013,60 грн. за рахунками від 18.03.2020 №180320-1 на суму 46800,00 грн. та від 13.04.2020 №130420-1 на суму 15213,60 грн.

Підставою для звернення позивача до суду слугувала несплата відповідачем решти отриманого відповідачем товару у розмірі 182203,80 грн. Крім того, в обґрунтування підстав позову, позивач посилається на те, що ним було відправлено на адресу відповідача акт зарахування зустрічних однорідних вимог, а також специфікації до договору поставки №02/03-1, які були отримані відповідачем, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення, проте, відповідач вказані документи не підписав, належні позивачу екземпляри не повернув, грошові кошти не оплатив. Як вказувалось вище, окрім основної заборгованості, позивачем заявлено до стягнення з відповідача в порядку статті 625 ЦК України інфляційних та 3% річних, пені та штрафу на підставі п. 8.4. договору.

За видатковою накладною від 18.06.2021 №36 на суму 168435,00 грн. позивачем нараховані інфляційні втрати за період з 19.06.2020 по червень 2021; за видатковою накладною від 02.07.2020 №42 на суму 2700,00 грн. - з серпня 2020 року по червень 2021 року; за видатковою накладною від 14.08.2020 №140820-1 на суму 11068,80 грн. за період з вересня 2020 року по червень 2021 року. Всього, інфляційні нарахування становлять 17383,76 грн.

3% річних за вказаними видатковими накладними становлять 4860,75 грн., розмір пені - 20071,98 грн., штраф - 36440,76 грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що укладений між сторонами договір поставки є неукладеним, адже не містить істотних умов договору, які мали бути викладені у додатку до нього - Специфікації, яка не була складена та підписана сторонами. Відповідач вважає, що строк оплати за видатковими накладними, які не були ним оплачені, не настав, оскільки враховуючи те, що строк оплати мав бути визначений у специфікації, яка так і не була підписана сторонами, то позивач мав направити відповідачу в порядку статті 530 ЦК України вимогу.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, встановив, що договір поставки №02/03-1 від 02.03.2020 є укладеним, оскільки позивачем 16.04.2021 направлені відповідачу специфікації, від підписання яких відповідач ухиляється. Оскільки у специфікаціях чітко вказаний строк оплати товару - протягом 30 днів з моменту його отримання відповідачем, то, відповідно, строк настання прострочення за видатковими накладними є іншим, аніж зазначив позивач у позовній заяві, а тому, судом здійснено перерахунок інфляційних, 3 % річних та пені (обмежив шестимісячним строком відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України). В частині задоволення позову про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару відповідно до п. 8.4. договору, місцевий господарський суд погодився із доводами позивача та стягнув штраф у заявленому позивачем розмірі - 36440,76 грн.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. ч. 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Главою 30 ГК України врегульовані особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності, зокрема, й договори поставки.

Так, відповідно до ч. 2 статті 266 ГК України, передбачено, що до договору поставки (для того, щоб він не був громіздким) сторони можуть укладати специфікації, в яких погоджують асортимент товару, ціну, строки поставки, строки оплати, тощо.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Як вказувалось вище, позивачем та відповідачем підписаний договір поставки №02/03-1, в розділі І якого, сторони погодили, що найменування товару, асортимент, якісні характеристики, кількість, умови поставки та ціна продажу. При цьому, в п.п. 2.2.1. договору, ціну продажу, покупець сплачує постачальнику у строки, визначені у кожній специфікації, яка є невід`ємною частиною договору.

Тобто, істотні умови договору (стаття 180 ГК України) такі як предмет договору, ціна договору (продажу) мали бути узгоджені сторонами у специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору і, відповідно, виходячи із наведених норм, мали бути підписаними сторонами та скріпленими їх печатками, як і сам договір.

Проте, матеріали справи не містять належним чином оформлених специфікацій, які є невід`ємними частинами договору №02/03-1, тобто - підписаними сторонами із погодженням у кожній із них істотних умов договору, таких як - предмет поставки, ціна поставки, позаяк, суд приходить до висновку, що договір поставки №02/03-1 є неукладеним, а відтак, керуватися його положеннями та умовами не видається можливим, адже він не породжує жодних прав та обов`язків для його сторін.

Надані позивачем до суду першої інстанції специфікації до договору поставки №02/03-1, безпідставно враховані судом першої інстанції як належні та допустимі докази існування між сторонами правовідносин на підставі саме договору №02/03-1, адже вони не підписані жодною із сторін, ані позивачем, ані відповідачем, що суперечить вищенаведеним положенням щодо належного оформлення сторонами договірних правовідносин.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони можуть обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як вказувалось вище, сторонами у справі підписані та скріплені печатками видаткові накладні (- від 18.03.2020 № 27 на суму 46800 грн.;- від 13.04.2020 №30 на суму 15213,60 грн.; - від 18.06.2021 №36 на суму 168435,00 грн.; - від 02.07.2020 №42 на суму 2700,00 грн.; - від 18.08.2020 №45 на суму 11068,80 грн.), які в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами бухгалтерського обліку та засвідчують досягнення між сторонами згоди щодо ціни товару, а також підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару позивачем і прийняття товару відповідачем та виникнення у відповідача обов`язку з оплати постановленого йому товару у сумі, вказаній в цих документах.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. При цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 статті 692 ЦК (постанови Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 та від 10.06.2020 у справі №916/73/19).

Укладення вказаних видаткових накладних, які є підписаними сторонами, скріплені їх печатками, свідчить про виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин з поставки/ купівлі-продажу/ (укладення договору у спрощений спосіб).

Даний факт (поставки та прийняття товару) не заперечується обома сторонами у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1-2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. ч. 1, 2 статті 692 ЦК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що договір поставки товару за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №910/8612/19).

Обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати (аналогічний висновок міститься у п. 7.3 постанови Верховного Суду від 21.10.2019 у справі №908/2258/18).

В даному випадку, оскільки у видаткових накладних не встановлено жодного строку оплати отриманого за ним товару, то, в такому випадку, застосується норма ч. 1 статті 692 ЦК України, яка встановлює, що обов`язок з оплати товару виникає у покупця після отримання товару і в такому випадку - надсилання позивачем відповідачу претензії на підставі статті 530 ЦК України не є необхідним (подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.12.2021 у справі №922/3274/20), чим спростовуються доводи скаржника про те, що ним не отримано від позивача претензію, а тому, строк здійснення ним свого обов`язку з оплати отриманого ним товару не настав.

Як встановлено вище у тексті даної постанови, відповідачем (покупцем) здійснено розрахунок за двома видатковими накладними, залишились неоплаченими три видаткові накладні на загальну суму 182203,80 грн. (- від 18.06.2021 №36 на суму 168435,00 грн.; - від 02.07.2020 №42 на суму 2700,00 грн.; - від 18.08.2020 №45 на суму 11068,80 грн.).

Згідно зі статями 526, 525 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Виходячи із встановлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність та доведеність заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості за вказаними вище видатковими накладними у розмірі 182203,80 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені тат штрафу в порядку п. 8.4. договору поставки №02/03-1, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язку.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки сторонами не визначено розміру пені та штрафу за порушення виконання грошового зобов`язання, оскільки, як встановлено апеляційним господарським судом, договір поставки №02/03-1 є неукладеним, а тому, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу в порядку п. 8.4. вказаного договору, не підлягають задоволенню та безпідставно задоволені судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача в порядку статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2020 у справі №910/12517/19).

Як вказувалось вище, обов`язок зі сплати відповідачем отриманого від позивача товару за видатковими накладними (які несплачені відповідачем): (- від 18.06.2021 №36 на суму 168435,00 грн.; - від 02.07.2020 №42 на суму 2700,00 грн.; - від 18.08.2020 №45 на суму 11068,80 грн., в силу ч. 1 статті 692 ЦК України, виникає після його прийняття, тобто, з дня, наступного за днем підписання видаткових накладних та фактичного отримання товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму порушеного відповідачем грошового зобов`язання, а також враховуючи те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, колегія суддів погоджується із розрахунком позивача про стягнення з відповідача 17383,76 грн. інфляційних втрат (за видатковою накладною від 18.06.2020 початок періоду нарахування інфляційних втрат - з липня 2020 року; за видатковою накладною від 02.07.2020 - з серпня 2020 року, за видатковою накладною від 18.08.2020 - з вересня 2020 року), та про стягнення з відповідача 4860,75 грн. 3% річних (за видатковою накладною від 18.06.2020 - з 19.06.2020, за видатковою накладною від 02.07.2020 - з 03.07.2020, за видатковою накладною від 18.08.2020 - з 19.08.2020).

При цьому, здійснений судом першої інстанції перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, заявлених до стягнення позивачем, не може вважатися правильним, оскільки, як вказувалось вище, укладений між сторонами договір поставки №02/03-1 є неукладеним, адже сторонами не підписані специфікації, які є невід`ємними додатками до договору, оскільки саме в них сторони мали визначити істотні умови останнього, а тому, встановлені у таких непідписаних специфікаціях строки оплати товару, не можуть застосовуватись до розрахунку інфляційних та 3% річних, адже не визначають початок перебігу строку порушення грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Господарський суд міста Києва не з`ясував обставин, що мають значення для справи та визнав встановленими обставини, які є недоведеними та непідтвердженими матеріалами справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що визнається як підстава для зміни рішення суду першої інстанції та викладення його резолютивної частини в іншій редакції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки апеляційна скарга скаржника не містить жодних доводів щодо порушення судом першої інстанції норм права щодо розподілу судом першої інстанції витрат на правову допомогу, стягнутих з позивача на користь відповідача, колегія суддів з власної ініціативи не має права переглядати правомірність розподілу місцевим господарським судом вказаних витрат і, відповідно, рішення господарського суду першої інстанції у цій частині залишається без змін.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання розподіляються пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21 задовольнити частково.

Змінити рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2021 у справі №910/8940/21, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950) на користь Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497) заборгованість у розмірі 182203 (сто вісімдесят дві тисячі двісті три) грн. 80 коп., 3 % річних у розмірі 4860 (чотири тисячі вісімсот шістдесят) грн. 75 коп., інфляційні втрати у розмірі 17383 (сімнадцять тисяч триста вісімдесят три) грн. 76 коп., 3066 (три тисячі шістдесят шість) грн. 72 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1425 (одна тисяча чотириста двадцять п`ять) грн. 56 коп.».

Стягнути з Приватного підприємства "Комерційна фірма "Сапфір" (61038, місто Харків, Салтівське шосе, будинок 67-А, офіс 213; ідентифікаційний код 37997497) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ім.Текс" (02081, м. Київ, вул. Клеманська, будинок 3; ідентифікаційний код 42715950) 1014 (одну тисячу чотирнадцять) грн. 98 коп. за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Справу №910/8940/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту за наявності підстав, передбачених у п. 2 ч. 3 статті 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підисано 16.02.2022.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді О.О. Євсіков

В.А. Корсак