АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 11-211/2011р.          Головуючий 1-ї інстанції Біцюк А.В.

Категорія: ч. 1  ст. 125 КК України          Доповідач апеляційної інстанції Дзюба Ф.С.

                                                        УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2011 року                                                            м. Миколаїв

           Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

Головуючого: Дзюби Ф.С.

суддів: Пустовара М.Л., Рудяка А.В.,

при секретарі – Пінчуку О.І.

за участю прокурора – Якименка О.П.,

захисника – ОСОБА_2,

засудженого – ОСОБА_3,

потерпілого – ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4 та його преставника ОСОБА_5 на вирок Казанківського районного суду Миколаївської області від 27.01.2011р., яким:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, не судимого

визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 1000 грн. в рахунок погашення моральної шкоди, заподіяної злочином.

Згідно вироку суду ОСОБА_3 визнано винним в тому, що 28 червня 2007 року, близько1500 години він, знаходячись на АДРЕСА_1 умисно, на ґрунті неприязних відносин наніс ОСОБА_4 не менше одного удару по правій руці, не менше одного удару по лівій частині спини, в наслідок чого потерпілий отримав легкі тілесні ушкодження.

В апеляції засуджений просить вирок районного суду скасувати, а провадження по справі закрити за відсутністю в його діях складу злочину на підставі п. 2 ст. 6 КК України.

Посилається на те, що потерпілого він не бив, а його дії знаходились в межах необхідної самооборони.

Крім того, вважає, що судом незаконно порушено кримінальну справу, оскільки за даним фактом його вже було притягнуто до адміністративної відповідальності постановою начальника Казанківського РВ УМВС, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України.

В своїй апеляції потерпілий ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 просять змінити вирок районного суду, призначивши засудженому покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 125 КК України.

Вважають, що суд безпідставно звільнив засудженого від кримінальної відповідальності оскільки потерпілий вчасно звернувся з позовом до суду, слухання справи відкладалось з вини засудженого, який свідомо затягував її розгляд.

Крім того, просять задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вважають що сума, стягнута на користь потерпілого в частині відшкодування моральної шкоди не відповідає понесеним ним стражданням.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_4 в підтримку доводів своїх апеляцій, думку прокурора про залишення вироку без змін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляцій колегія суддів вважає, що апеляції задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Дослідженими в судовому засіданні доказами, вина ОСОБА_3 у скоєнні злочину, за яким його визнали винним, доказана.

Так, в судовому засіданні ОСОБА_3 не заперечував, що між його сім’єю та потерпілим ОСОБА_4 28 червня 2007 року був конфлікт і він вирвав із його рук косу, якою він намагався вдарити дружину та відкинув її в сторону, але ударів нею потерпілому не наносив.

Незважаючи на невизнання вини ОСОБА_3 його вина підтверджується наступними доказами.

Так, потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що 28 червня 2007 року він з свого городу вигнав гусенят та пішов в провулок за косою, яку там залишив. Коли він взяв косу, то до його підбігла ОСОБА_6 та почала пхати йому в обличчя металеву корзину. Він наставив на неї косу і в цей час до них підбіг ОСОБА_3, який вихватив косу та почав держаком коси наносити йому удари в різні частини тіла, в результаті чого йому були заподіяні тілесні ушкодження.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердили, що 28 червня 2007 року ОСОБА_3 держаком від коси наносив удари ОСОБА_4 по нозі, руці та спині.

Ці свідчення підтверджуються даними судово-медичної експертизи (а.с. 96-98), згідно яких у ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: по одному крововиливу в області лівої лопатки, правого ліктьового суглобу та правого стегна, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень та які могли утворитися в результаті ударної дії якогось тупого продовгуватого предмету і могли бути спричинені в строк та при обставинах вказаних потерпілим.

З даних протоколу про адміністративне правопорушення (а.с. 14) вбачається, що при дачі пояснення ОСОБА_3 не заперечував, що 28 червня 2007 року вдарив ОСОБА_4 за те, що той образив його дружину.

З урахуванням сукупності досліджених доказів суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Що стосується доводів апелянта про те, що в його діях відсутній склад злочину, так як він діяв в стані необхідної оборони, то цім твердженням суд дав належну оцінку і прийшов до правильного висновку, що нападу з боку потерпілого на дружину ОСОБА_3 не було, а після того як він вирвав косу взагалі ніякої загрози не існувало і не було необхідності наносити потерпілому удари.

Є безпідставними доводи апелянта в тій частині, що він двічі притягнутий до одного й того виду відповідальності за одні ж і ті самі дії, так як притягнення до адміністративної відповідальності не є перешкодою для притягнення до кримінальної відповідальності, якщо в діях особи є склад кримінального злочину.

Що стосується доводів потерпілого та його представника про незаконне звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, то вони є необґрунтованими, так як строки давності притягнення до кримінальної відповідальності витекли ще 28 червня 2009 року, а рішення судом приймалося 27.01.2011 року.

Тому, згідно до вимог п.1 ч.1 ст. 49 КК України, особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності після закінчення строків давності.

Вирішуючи питання цивільного позову, суд мотивував належним чином своє рішення в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1000 грн. і підстав вважати, що судом в цій частині прийняте незаконне рішення у колегії суддів не має.

При вивченні матеріалів справи порушень кримінально-процесуального закону, які б слугували підставами для скасування вироку суду і на які посилаються в своїх апеляціях апелянти, колегією суддів не виявлені.

Підстав для задоволення апеляцій колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляції засудженого ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4 та його преставника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Казанківського районного суду Миколаївської області відносно ОСОБА_3, без змін.

Головуючий

судді: