справа № 2-261/09

заочне

         РІШЕННЯ

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2009 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі:

головуючого - судді Луганського В.І.

при секретарі - Бірюкової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення», про захист честі,

гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди та зустрічною позовною заявою

Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» до ОСОБА_1 про

відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

 17.01.2006 p., позивач звернувся до суду з зазначеним позовом в обгрунтування якого вказав, що 16 грудня 2005 року він знаходився у Новоайдарській центральній районній лікарні у зв’язку із службовим відрядженням. На порозі адміністративного корпусу лікарні до нього звернулася журналіст Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» з проханням дати інтерв’ю, а також провести зйомку його особисто на відеокамеру, у чому позивачем було відмовлено. Приблизно через 40 хвилин до кімнати, де працював позивач зі своїми співробітниками, зайшов оператор Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» з відеокамерою та почав їх знімати не питаючи їхньої згоди. На прохання позивача не знімати його як фізичну особу, він не реагував. Крім того, без згоди позивача оператор провів відеозйомку його у приймальні головного лікара Новоайдарської центральній районної лікарні.

19 грудня 2005 року у 20.30 в програмі «Вісті», яка вийшла на телеканалі АКТ було показано зображення позивача, зняте на відео плівку 16 грудня 2005 року. Відео матеріал був змонтований з негативним політичним коментарем.

Зазначені позивачем факти підтверджують свідки, які були допитані 26.12.2005 року -ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

ЗО грудня 2005 року на телеканалі «АКТ», близько о 09.30, був повтор телепередачі від 29 грудня 2005 року, у якої відео матеріал був змонтований зовсім по іншому і в якому співробітники Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» ознайомили позивача, як громадянина України, зі статтями кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за перевищення службових повноважень.

Позивач вважає, що відповідачем грубо були порушені його особисті немайнові права, зокрема, право на повагу честі, гідності та ділової репутації.

Діями Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» було порушено ст.. 307 ЦК України, згідно з якою фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відео плівку лише за її згодою.

Відповідно до ст. 200 ЦКУ суб’єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», згідно якої моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові в результаті розповсюдження телерадіоорганізацією даних, що не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадянина або завдають йому іншої немайнової шкоди, компенсується за рішенням суду цією телерадіоорганізацією, а також винними посадовими особами і громадянами.

Згідно із ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої..., а також у приниженні честі гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Оскільки відеозйомка позивача без його згоди є порушенням правових норм, поведінка відповідача є противоправною. Противоправними діями Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» ОСОБА_1 була завдана моральна шкода.

У зв’язку з тим, що незважаючи на заборону позивача, без його згоди, його було знято на відео плівку, чим було принижено його гідність, оскільки він відчув порушення з боку відповідача своїх особистих немайнових конституційних прав, що забезпечують соціальне буття. Дії відповідача, викликали в позивачеві почуття образи та значні душевні хвилювання внаслідок нехтування його правами та законом.

Оскільки цей відеозапис було показано по телебаченню без дозволу позивача а також його в цьому відео матеріалі було висвітлено вкрай негативному світлі з політичним коментарем який образив його безпосередньо як людину, оскільки він не займається політикою що дискредитувало його як особистість в очах багатьох телеглядачів, які дивилися відеоматеріал.

Крім того, оскільки ОСОБА_1 є людиною, яка поважає закон та жодного разу його не порушувала, його жорстко образили вислови про можливість притягнення його до кримінальної відповідальності.

Внаслідок дій відповідача, позивач втратив повагу з боку своїх знайомих, колег по роботі, керівництва та родичів. Йому доводиться постійно виправдовуватися перед ними та іншими особами, з якими доводиться мати стосунки, додавати зусиль з роз’яснення того, що цей відео матеріал не відповідає дійсності. Думка про те, що в його діях можна виявити політичний аспект не дає йому спокою. У нього були порушені стосунки з оточуючими людьми та нормальні життєві зв’язки через неможливість продовження активного громадського життя.

Згідно ст. ст. 3, 62 Конституції України, честь і гідність людини признаються вищими соціальними цінностями в Україні, ніхто не може бути звинувачений в здійсненні злочину, не інакше як в законному порядку і по звинувачувальному вироку суду.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до ст. ст. 7, 8 зазначеного Закону суб’єктами інформаційних відносин є: громадяни України; юридичні особи; держава. Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Відповідно до ст. 9 зазначеного Закону всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. Але, прямо зазначено, що реалізація права не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян.

Відповідно до ст. 23 зазначеного Закону інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється Законом.

Відповідно до ст. 42 зазначеного Закону учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов’язків у процесі інформаційної діяльності. Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.

Відповідно до ст. 46 зазначеного Закону, інформація не може бути використана для посягання на права і свободи людини.

Відповідно до ст. 47 зазначеного Закону порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні, зокрема, у вчиненні таких порушень, як: надання інформації, що не відповідає дійсності та поширення відомостей, що не відповідають дійсності, гоноблять честь і гідність особи.

Відповідно до ст. 47-1 зазначеного Закону ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 49 зазначеного Закону у випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб’єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» під друкованими засобами масової інформації (пресою) в Україні розуміються періодичні і такі, що продовжуються, видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року на підставі свідоцтва про державну реєстрацію.

Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантується Конституцією України і відповідно до цього Закону означають право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації. Друковані засоби масової інформації є вільними. Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборона поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об’єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної інформації чи дала інтерв’ю.

Але зазначеним законом прямо передбачений принцип неприпустимості зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації. Зокрема, відповідно до ст. 3 зазначеного Закону забороняється використання друкованих засобів масової інформації для втручання в особисте життя громадян, посягання на їх честь і гідність.

Відповідно до ст. 37 зазначеного Закону громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації, опублікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність. Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов’язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою. Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагменту опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Відповідно до ст. 41 зазначеного Закону редакції, засновники, видавці, розповсюджувачі, державні органи, організації та об’єднання громадян несуть відповідальність за порушення законодавства про друковані засоби масової інформації. Порушеннями законодавства України про друковані засоби масової інформації є, зокрема, порушення, передбачені статтею 47 Закону України «Про інформацію». За ці порушення винні особи притягаються до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно з чинним законодавством України.

До відповідальності за зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації нарівні з авторами інформаційних матеріалів, що порушують цей Закон, притягаються журналіст редакції, її редактор (головний редактор) або інші особи, з дозволу яких ці матеріали було поширено.

Відповідно до ст. 42 зазначеного Закону редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо: 1) ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників); 2) вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України «Про інформацію»; 3) вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об’єднань громадян; 4) вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього; 5) в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню. Нанесену моральну шкоду позивач оцінює в 10 000 грн.

29.05.2009 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги, давши суду аналогічні пояснення, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з’явився, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, надав зустрічний позов, заяви про розгляд справи за його відсутністю до суду не надходило.

Судом встановлено, що 16 грудня 2005 року ОСОБА_1 знаходився у Новоайдарській центральній районній лікарні у зв’язку із службовим відрядженням. На порозі адміністративного корпусу лікарні до нього звернулася журналіст Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» з проханням дати інтерв’ю, а також провести зйомку його особисто на відеокамеру, у чому позивачем було відмовлено. Приблизно через 40 хвилин до кімнати, де працював позивач зі своїми співробітниками, зайшов оператор Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» з видеокамерою та почав їх знімати не питаючи їхньої згоди. На прохання позивача не знімати його як фізичну особу, він не реагував. Крім того, без згоди позивача оператор провів відеозйомку його у приймальні головного лікара Новоайдарської центральній районної лікарні.

19 грудня 2005 року у 20.30 в програмі «Вісті», яка вийшла на телеканалі ЛКТ було показано зображення позивача, зняте на відео плівку 16 грудня 2005 року. Відео матеріал був змонтований з негативним політичним коментарем.

Зазначені позивачем факти підтверджують свідки, які були допитані 26.12.2005 року -ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

ЗО грудня 2005 року на телеканалі «ЛКТ», близько о 09.30, був повтор телепередачі від 29 грудня 2005 року, у якої відео матеріал був змонтований зовсім по іншому і в якому співробітники Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» ознайомили позивача, як громадянина України, зі статтями кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за перевищення службових повноважень.

Позивач вважає, що відповідачем грубо були порушені його особисті немайнові права, зокрема, право на повагу честі, гідності та ділової репутації.

Діями Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» було порушено ст.. 307 ЦК України, згідно з якою фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відео плівку лише за її згодою.

Оскільки відеозйомка позивача без його згоди є порушенням правових норм, поведінка відповідача є противоправною. Противоправними діями Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» ОСОБА_1 була завдана моральна шкода.

У зв’язку з тим, що незважаючи на заборону позивача, без його згоди, його було знято на відео плівку, чим було принижено його гідність, оскільки він відчув порушення з боку відповідача своїх особистих немайнових конституційних прав, що забезпечують соціальне буття. Дії відповідача, викликали в позивачеві почуття образи та значні душевні хвилювання внаслідок нехтування його правами та законом.

Оскільки цей відеозапис було показано по телебаченню без дозволу позивача, а також його в цьому відео матеріалі було висвітлено вкрай негативному світлі з політичним коментарем, який образив його безпосередньо як людину, оскільки він не займається політикою, що дискредитувало його як особистість в очах багатьох телеглядачів, які дивилися відеоматеріал.

Позивач розцінює вказані вислові як образливі та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію, в зв’язку з чим заявив позов про захист свого порушеного особистого немайнового права, та просить суд задовольнити його.

Як встановлено судом, інформація про позивача була розповсюджена через програму «Вісті», яка вийшла на телеканалі ЛКТ.

Суд, погоджується з доводами позивача, що незважаючи на заборону позивача, без його згоди, його було знято на відео плівку, чим було принижено його гідність, оскільки він відчув порушення з боку відповідача своїх особистих немайнових конституційних прав, що забезпечують соціальне буття. Дії відповідача, викликали в позивачеві почуття образи та значні душевні хвилювання внаслідок нехтування його правами та законом.

Оскільки цей відеозапис було показано по телебаченню без дозволу позивача, а також його в цьому відео матеріалі було висвітлено вкрай негативному світлі з політичним коментарем, який образив його безпосередньо як людину, оскільки він не займається політикою, що дискредитувало його як особистість в очах багатьох телеглядачів, які дивилися відеоматеріал.

Тому суд вважає, що відповідно до закону порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом спростування поширеної образливої інформації, а заявлений позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає законодавству.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода підлягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв’язку з противоправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх

реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визнанні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки його право на честь, гідність та ділову репутацію було порушене відповідачами, а заявлений ним розмір відшкодування є розумним. При цьому суд вважає можливим покласти обов’язок по відшкодуванню моральної шкоди на відповідача Обласне об’єднання «Луганське кабельне телебачення», який допустив для публікації образливий вислів по відношенню до позивача.

Зустрічний позов Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» суд вважає необгрунтованим і вважає, що його необхідно залишити без розгляду, так як позивач ОСОБА_1 виконував свої службові обов’язки, і не перевищив службові повноваження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 79, 80, 84, 86, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст. 32 Конституції України, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Європейською конвенцією з прав людини, відповідно до ст. ст. 23, 296, 297, 299, 301, 302 ЦК України, Законом України «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-ХН, Законом України «Про телебачення і радіомовлення», Рішенням Конституційного Суду України № 5-зп від 30.10.1997 року, суд, -

ВИРІШИВ:

 Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Зобов’язати Обласне об’єднання «Луганське кабельне телебачення» принести публічні вибачення позивачу ОСОБА_1 в програмі телебачення.

Стягнути з Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» на користь позивача ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 гривень, судові витрати -державне мито у сумі 500 гривень.

Зустрічний позов Обласного об’єднання «Луганське кабельне телебачення» до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишити без розгляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд Ленінського району м. Луганська шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, та поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.