КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2011                                                                                           № 46/433

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Буравльова С.І.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

позивача – ОСОБА_1;

відповідача – не з’явилися;

третьої особи – ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення господарського суду м. Києва

від 31.01.2011

у справі № 46/433 (суддя – Омельченко Л.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»

до Приватного підприємства «Міміно»

третя особа ОСОБА_3

про  звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» (далі – позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Приватного підприємства «Міміно» (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 3318074,69 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: цілісний майновий комплекс № 1, загал. пл. 1034,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.09.2010 порушено провадження у справі № 46/433. Також зазначеною ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_3 (далі – третя особа).

Представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив звернути стягнення на предмет іпотеки –цілісний майновий комплекс № 1 площею 1 034,4 кв. м., що належить відповідачеві та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,2635 га, на якій розташований вищезазначений майновий комплекс для задоволення своїх грошових вимог в сумі 3 420 051,56 грн., а також визначити спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

Рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2011 позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк» за кредитним договором № 37/30/07-СС від 29.11.2007 в сумі 3374956,40 грн., яка складається з 2500678,39 грн. заборгованості по кредиту, 767690,67 грн. заборгованості по процентах, 3195,96 грн. пені за прострочення сплати кредиту та 103391,38 грн. пені за прострочення сплати процентів, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: цілісний майновий комплекс № 1, загал. пл. 1034,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить Приватному підприємству «Міміно» та земельну ділянку загал. пл. 0,2635 га, на якій розташований цілісний  майновий комплекс магазину № 1, яка належить Приватному підприємству «Міміно», шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, згідно експертного висновку суб'єкта оціночної діяльності, що буде здійснений в процесі виконавчого провадження з виконання рішення господарського суду.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду м. Києва від 31.01.2011 третя особа подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 апеляційна скарга прийнята до розгляду та порушено апеляційне провадження у справі № 46/433.

В засідання суду, призначене на 05.04.2011, представники відповідача не з’явилися та не повідомили суд про причини їх неявки, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.

Також в засіданні суду представником третьої особи було подано клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення по суті пов’язаної з нею справи № 2-3579-1/10 за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання кредитного договору № 37/30/07-СС від 29.11.2007 недійсним.

Проте, колегія суддів відмовила в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки відсутні перешкоди для подальшого розгляду даної скарги, та у випадку прийняття судом першої інстанції рішення про визнання недійсним кредитного договору сторони не позбавлені можливості звернутись до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, суд встановив:

Між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (в подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк») та ОСОБА_3 29.11.2007 укладено Кредитний договір № 37/30/07-СС (далі – Кредитний договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати останньому кредит на споживчі цілі у розмірі 2 525 000 грн. з терміном остаточного погашення 29.11.2027 під 13,60 % річних.

Відповідно до п. 3.2.8 кредитного договору у разі недотримання позичальником умов цього договору, а також у разі погіршення фінансового стану позичальника, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування ним, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог звернути стягнення на предмет застави (іпотеки), що виступає забезпеченням виконання цього договору. За наявності обставин, визначених п. 3.2.8. частини 2 цього договору, банк рекомендованим листом надсилає на адресу позичальника, зазначену в розділі 8 частини 2 цього договору, письмове повідомлення-вимогу, де зазначає термін для дострокового повернення кредиту та сплати нарахованих процентів за користування ним. У разі невиконання позичальником вимоги банку щодо дострокового повернення суми кредиту та нарахованих процентів, що міститься в письмовому повідомленні-вимозі банку, в термін, визначений таким письмовим повідомленням-вимогою, остаточний термін повернення кредиту, визначений п. 2. частини 1 цього договору, змінюється. Таким терміном буде вважатись термін, визначений банком у письмовому повідомленні - вимозі, при настанні якого позичальник має виконати вимогу банку щодо дострокового повернення кредиту та сплати процентів. При цьому сторони досягли згоди, що така зміна остаточного терміну повернення кредиту, визначеного п.2. частини 1 цього договору, яка є наслідком настання обставин, визначених пунктом 3.2.8 частини 2 цього договору, настає без укладання між сторонами будь-яких додаткових договорів до цього договору.

Право банку вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості за вказаним договором та задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на майно, надане в забезпечення повернення кредитних коштів за цим договором в разі недотримання позичальником умов цього договору, передбачене п. 3.2.4 кредитного договору.

Також між позивачем та третьою особою 05.08.2008 до Кредитного договору укладено Додаткову угоду № 1, відповідно до умов якої процента ставка була змінена на 19 % річних. Третя особа, в свою чергу, брала на себе зобов'язання починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, вказаному в кредитному договорі, погашати заборгованість відповідно до обумовленого графіка та сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом до 29 числа кожного календарного місяця.

Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю правовою природою є кредитним договором (ст. 1054 ЦК України), за умовами якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання умов Кредитного Договору у користування ОСОБА_3 були надані кредитні кошти у сумі, передбаченій цим Договором, що підтверджується виписками з особового рахунку позичальника, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що 29.11.2007 в забезпечення виконання грошових зобов'язань третьої особи за кредитним договором між позивачем і Приватним підприємством «Міміно» було укладено іпотечний договір № 37/30/130/07-СС (надалі - Іпотечний договір), за яким відповідач передав, а позивач прийняв в іпотеку цілісний майновий комплекс № 1, загал, пл. 1034,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкту у РПВН: 3877025, який складається з магазину та земельної ділянки загал. пл. 0,2635 га, на якій розташований вищезазначений майновий комплекс, кадастровий номер 3210900000:01:024:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Матеріалами справи підтверджується, що 21.06.2010 позивач з огляду на неналежне виконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором звернувся до відповідача та третьої особи з листом вих. № 14195/49.27-2200-49.27 з вимогою погашення кредитної заборгованості з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Спір у справі виник у зв’язку із тим, що зобов’язання, передбачені кредитним договором №37/30/07-СС від 29.11.2007, стосовно повернення кредиту в строк передбачений цим Договором та сплати відсотків за його користування, Позичальником не виконані, в зв’язку з чим, у останнього перед позивачем наявна заборгованість, яка складається з: кредиту, процентів за користування ним, пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов’язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон) визначено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки визначений у розділі 4 Іпотечного договору, згідно з п. 4.2 якого у випадку порушення боржником умов кредитного договору, або порушення іпотекодавцем умов цього договору, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на майно.

У відповідності із Законом України «Про іпотеку» 29.11.2007 згідно іпотечного договору від 29.11.2007 на майно накладено заборону відчуження, та зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 в реєстрі для реєстрації заборони за номерами: № 3925/145, № 3926/146.

Стаття 590 ЦК України встановлює, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 1 ст. 33 Закону, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтею 35 Закону визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач наголошував про необхідність погашення боргу, який виник згідно кредитного договору, а також з посиланням на положення п. 3.2.4 кредитного договору повідомив про право вимагати дострокового погашення всієї суми заборгованості за вказаним договором та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на майно, надане в забезпечення повернення кредитних коштів за вказаним договором, відповідно до договору іпотеки № 37/30/130/07-СС від 29.11.2007 р., а у разі його недостатності для повного погашення боргу шляхом звернення стягнення й на інше майно боржника.

Пунктом 7.4 Кредитного договору визначено, що цей договір набирає сили з моменту його підписання і діє до повного погашення Позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними, а при наявності простроченої заборгованості – і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів, а також штрафи, передбачені цим Договором.

Разом з тим, статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Належними доказами підтверджується наявність у позичальника перед позивачем зобов’язання по поверненню суми кредиту у розмірі 2500678,39 грн., а тому вимоги позивача про стягнення вказаної суми з відповідача, шляхом звернення стягнення на заставлене майно є правомірними. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано, а отже, судом першої інстанції правомірно задоволені вимоги в цій частині.

Так, за змістом ст. 1054 Цивільного кодексу України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту. Розмір процентів та порядок їх сплати за договором, що передбачені ст. 1056-1 ЦК України, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до умов Кредитного договору та з урахуванням Додаткової угоди № 1 до Кредитного договору № 37/30/07-СС від 29.11.2007 позичальник сплачує позивачу проценти в розмірі 19 % річних.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості позичальника по поверненню кредиту у розмірі 2500678,39 грн. та прострочення по сплаті процентів за користування кредитними коштами у період дії Договору у розмірі 767690,67 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача стосовно стягнення зазначених коштів з відповідача шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме, цілісний майновий комплекс № 1, загал. пл. 1034,4 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який належить Приватному підприємству «Міміно» та земельну ділянку загал. пл. 0,2635 га, на якій розташований цілісний  майновий  комплекс магазину № 1, яка належить Приватному підприємству «Міміно», є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позичальником порушені строки виконання грошового зобов’язання по поверненню кредиту та своєчасній сплаті процентів, відповідальність за порушення яких передбачена п. 6.1 Кредитного Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом ( ст. 611 ЦК України).

Пунктом 6.1 Кредитного Договору передбачено, що третя особа зобов'язалась за порушення прийнятих на себе зобов'язань з погашення кредиту та сплати процентів за користування кредитом сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної процентної ставки, встановленої по кредитному договору від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевірений судом розрахунок пені, нарахованої в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за період прострочення по сплаті процентів в розмірі 103391,38 та за період прострочення по сплаті кредиту в розмірі 3195,96 грн. є правильним.

Враховуючи вимоги ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», пеня була розрахована у розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України.

З огляду на те, що позичальник прострочив виконання зобов’язання перед кредитором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно обґрунтованості стягнення з відповідача, шляхом звернення стягнення на заставлене майно у рахунок погашення заборгованості кредитора, пені за прострочення виконання позичальником грошового зобов’язання по поверненню кредиту та своєчасній сплаті процентів у розмірі 106587,34 грн., відповідно до розрахунку суду першої інстанції, що є арифметично вірним та не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог про звернення стягнення на заставлене майно у рахунок погашення заборгованості по кредиту в розмірі 3374956,40 грн.

Також, в порядку ст. 39 Закону України «Про іпотеку» в оскаржуваному рішенні суду зазначений спосіб реалізації предмета іпотеки та передбачено встановити початкову ціну предмета іпотеки згідно експертного висновку суб’єкта оціночної діяльності, що буде здійснений в процесі виконавчого провадження з виконання рішення суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було звернуто вказане стягнення на предмет іпотеки у повній відповідності до вимог Закону України «Про іпотеку».

Посилання третьої особи в апеляційній скарзі на той факт, що відповідач перебував у процедурі припинення юридичної особи, колегією суддів визнається необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи є докази припинення юридичної особи відповідача, однак відсутні належні докази щодо її ліквідації в установленому законом порядку.

Інші доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2011.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 31.01.2011 у справі № 46/433 - без змін.

2. Матеріали справи № 46/433 повернути до господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя                                                                      

Судді