Головуючий у 1 інстанції - Цицюра О. О.

Суддя-доповідач - Жаботинська С.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 року  справа №2а-9213/10/1270           приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Жаботинської С.В.

суддів  Нікуліна О.А. ,  Радіонової О.О.

при секретарі Дровниковій  К.В., за участю представників позивача Волощук О.В., Нікітіна В.В., представника відповідача  Кисловської В.В.,  розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську  на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року  у справі  № 2а-9213/10/1270 за позовом  Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго"  до  Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач  звернувся з позовом до  Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на відсутність в його діях порушень податкового законодавства, на приписи Цивільного кодексу України та зазначає, що висновки акту перевірки про нікчемність угоди мають суб’єктивний характер, адже відсутні докази з приводу того, що будь – які дії підприємства або посадових осіб підприємства  спрямовані на ухилення від оподаткування, або завищення податкового кредиту шляхом укладення відповідної угоди,  вказує на реальний характер укладеної угоди просить визнати недійсним податкове повідомлення – рішення від 15.11.2010 року, позивач вважає, що ним правомірно сформовано податковий кредит.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року  у справі  № 2а-9213/10/1270 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську № 0000148021/0 від 15.11.2010.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську № 0000138021/0 від 15.11.2010 року.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми  матеріального та процесуального права. Просив  рішення суду скасувати і прийняти нове, яким  відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що по угодам між позивачем та контрагентам відсутній реальний характер їх виконання, за нікчемними правочинами.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представники позивача проти апеляційної скарги заперечували.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

З 01.11.2010 по 02.11.2010 Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань взаємовідносин Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Архонт-центр», за результатами якої  складено акт від 03.11.2010 року, яким  встановлено порушення відображення в податковому обліку результатів господарських відносин з ТОВ «Архонт-Центр»: п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму – 700 000 грн., за жовтень 2009 року; абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2009 рік в сумі 8750 грн. та занижено застосування пільги з податку на прибуток за 2009 рік всього у сумі 866 250 грн.

15.11.2010 року Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Луганську прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення                               № 0000148021/0 та № 0000138021/0.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи має керуватися принципом законності, відповідно до якого має перевіряти чи діяли органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 13.08.2010 року між ЛМПК «Теплокомуненерго» та ТОВ «Архонт-центр» укладено договір № 435-3/15-2009, предметом якого є постачання товару. Кількість товару визначена специфікацією, яка є невід’ємною частиною договору (а.с. 54).

03.09.2009 між сторонами зазначеного договору укладено додаткову угоду № 1, якою погоджено постачання ще однією партії товару та складено специфікацію щодо цієї партії, яка також є невід’ємною частиною договору (а.с. 59-60).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження виконання договору, позивачем надані наступні документи:

- видаткова накладна № 828/2 від 03.09.2009 (а.с. 64);

- видаткова накладна № 916/2 від 16.09.2009 (а.с. 65);

- товаро-транспортна накладна від 16.09.2009 (а.с. 66);

- приймальний акт № 942 від 03.09.2009 (а.с. 67);

- приймальний акт № 0953 від 16.09.2009 (а.с. 68);

- податкова накладна від 28.08.2009 (а.с. 69);

- податкова накладна від 16.09.2009 (а.с. 70);

- копії платіжних доручень (а.с. 71-75);

- накладна № 2420 від 14.09.2009 (а.с.76);

- накладна № 2484 від 23.09.2009 (а.с. 77);

- накладна № 144 (а.с.78);

- інші документи, що підтверджують використання концентрату для очищення систем теплопостачання «Сакор К» у кількості 2,984 кг. (а.с. 79-96)

Судом апеляційної інстанції досліджено первинні бухгалтерські документи на підтвердження виконання спірного договору, та його оплату та використання у власній господарській діяльності, з урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують, виконання спірних угод та правомірність формування відповідачем податкового кредиту.

Колегія суддів також зазначає, що  ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

 Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

 Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на  відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність свого рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Податкова інспекція не надала суду першої інстанції та апеляційному суду доказів того, що контрагенти позивача не відобразили суми ПДВ у податкових зобовязаннях по наведеним господарським операціям, та того, що на момент здійснення господарської операції підприємства  виключені з реєстру платників ПДВ та з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Колегія суддів також зазначає, що право на відшкодування податку на додану вартість є матеріальним правом позивача. Несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини першої статті першої Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року та у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини, у тому числі у Рішенні Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі “Интерсплав проти України”.

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно п.  7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

 У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (у редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Апелянтом не спростовано правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), в тому числі сум податку на додану вартість, на підставі дослідження наявних у позивача первинних облікових бухгалтерських та податкових документів.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

 - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних від ТОВ «Архонт-центр», апелянтом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку за договором № 435-3/15-2009 до складу валових витрат.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції  правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2011 року  у справі  № 2а-9213/10/1270 за позовом  Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго"  до  Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000148021/0 та № 0000138021/0 від 15.11.2010 року -  залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.  

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 13 квітня 2011 року. Ухвала  у повному обсязі  складена  15 квітня 2011 року.

Головуючий:                                                                                                С.В. Жаботинська

Судді:                                                                                                             О.А.  Нікулін

                                                                                                          О.О. Радіонова