ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2011 р.  Справа № 2а/0470/159/11

          Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                  Жукової Є.О.

при секретарі судового засідання                              Коваленко М.В.

за участю представника позивача                              ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2011р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов даний адміністративний позов, в якому позивач просить зобов’язати комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» виконати рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу, а саме провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: 50000, АДРЕСА_1 на ОСОБА_2.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2011р. провадження у дані справі було відкрито та справу призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

23 квітня 2010р. ОСОБА_2 звернувся до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» з питання проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 27.04.2010р. вих.№ 1732 ОСОБА_2 було відмовлено в проведенні державної реєстрації права власності на зазначену квартиру.

Отже, позивач не погодившись з рішенням комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» від 27.04.2010р. № 1732, просить суд зобов’язати комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» виконати рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу, а саме: провести державну реєстрацію права власності на квартиру, що розташована за адресою: 50000, АДРЕСА_1 на ОСОБА_2.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов в повному обсязі за викладених у ньому підстав, також в судовому засіданні були долучені до матеріалів справи пояснення в обґрунтування позовних вимог представника позивача від 13.04.2011р.

Представник відповідача в судове засідання не звився про дату, час та місце судового розгляду адміністративної справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Судом були досліджені наступні письмові докази, наявні в матеріалах справи: рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р.; рішення комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке БТІ» від 27.04.2010р. № 1732; копія паспорту позивача; ухвала Дзержинського районного суду від 10.09.2010р.; свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 21.06.2007р.; свідоцтво про смерть ОСОБА_4 від 13.10.1994р.; договір купівлі – продажу від 16.04.2007р.; свідоцтво про власності на житло від 08.10.1993р.; план квартири; копія ордера №109; постанова від 16.03.2007р.; свідоцтво №Д 269; витяг з реєстру права власності на нерухоме майно; лист від 01.02.2008р. №2101.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу здійснення реєстрації речових прав на нерухоме майно, до яких чинним законодавством, зокрема, віднесено право власності на об’єкти нерухомого майна, врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.02.2002 року № 157/6465(з наступними змінами та доповненнями).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу договір – купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 16.04.2007р. був визнаний дійсним, також було визнано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.

Зазначене рішення суду не було оскаржено в апеляційному порядку та набрало законної сили 16.04.2010р., що підтверджується відповідною відміткою в рішенні суду.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходяться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно.

Відповідно до  пункту 5 Прикінцевих положень зазначеного вище Закону до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об’єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

23 квітня 2010р. позивач звернувся до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» з питання проведення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р.

27 квітня 2010р. відповідачем було прийнято рішення про відмову в проведені державної реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_2, яка знаходиться за адресою: 50000, АДРЕСА_1.

Відповідач мотивував свою відмову тим, що реєстратором комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьким бюро технічної інвентаризації» була розглянута заява від 23.04.2010р. №Р-00096965 ОСОБА_2 щодо державної реєстрації права власності на підставі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу  від 06.04.2010р. у справі № 2-915/2010р., на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та додані до заяви документи: свідоцтво про право власності № Д 269 від 28.01.1994р. видане виконкомом Криворізької міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням № Д-2269 від 08.10.1993р. (оригінал), Витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №26934779 від 23.04.2010р., договір купівлі - продажу квартири, укладений та підписаний фізичними особами 16.04.2007р.

При розгляді доданих документів до заяви позивача від 23.04.2010р. відповідачем було виявлено, що на підставі свідоцтва про право власності № Д-269 від 28.01.1994р., виданого виконкомом Криворізької міської ради народних депутатів згідно з розпорядженням №Д-2269 від 08.10.1993р. на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, власниками на праві приватної спільної сумісної власності є: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6. Також, відповідач зазначає, що свідоцтво про право власності зареєстровано в БТІ в реєстрову книгу №51П, сторінка 78, реєстровий номер 78, а при вивченні договору купівлі – продажу, укладеного фізичними особами від 16.04.2007р., виявлено, що продаж укладено продавцями: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3. При цьому ОСОБА_4 свою частку не відчужувала.

Пославшись на п.3.5 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. (із змінами і доповненнями), яким забороняється тлумачення прав реєстратором або самостійне внесення ним змін до відомостей про заявлені права власності, відповідач зазначив, що наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на об’єкт нерухомості унеможливлює виконання державним реєстратором вимог ОСОБА_2.

Однак, з висновками відповідача, викладеними в оспорюваному рішенні, погодитися не можна, оскільки відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України  серед основних засад судочинства  визначено, зокрема, обов’язковість рішення суду.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Частиною 2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов’язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"також передбачає, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є рішення суду.

У ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведений вичерпний перелік підстав  для відмови у проведенні державної реєстрації права, до якого наведені відповідачем підстави не віднесені.

Частиною 3 ст.24 цього ж Закону, відмова у державній реєстрації прав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Тобто, виходячи з аналізу наведених норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про те,  що  дії відповідача щодо відмови позивачеві у реєстрації права власності  є неправомірними, безпідставними та необґрунтованими.

Посилання відповідача в оспорюваному рішенні на існування суперечності між заявленими та вже зареєстрованими правами на об’єкт нерухомості внаслідок відсутності у відповідача документів про припинення права власності ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки згідно  пункту 10 додатку 2 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно до Тимчасового положення, рішення суду про визнання права власності на об’єкти нерухомого майна про встановлення факту права власності на об’єкти нерухомого майна є правовстановлюючим документом для  здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, рішенням  Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010р. за позивачем визнано право власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, тобто це питання вирішено судом.

Таким чином,  суд дійшов висновку, що під час здійснення реєстрації права власності на підставі рішення суду надання будь-яких інших додаткових документів щодо попередніх власників законом не передбачено.

Також, судом приймається до уваги і лист Міністерства юстиції України від 19.10.2007р. №19-39-827 у якому роз’яснено, що у разі, якщо право власності нерухоме майно виникає у загальному порядку, документом, що підтверджує це право є  – свідоцтво про право власності, а у разі визнання (у визначених випадках) права власності на це майно судом, єдиним можливим документом, що підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно, є рішення суду. Саме таке рішення суду подається для державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, будь – яких додаткових документів, що підтверджують право власності, не вимагається.

Згідно п.3.8 Тимчасового положення та роз’яснення Міністерства юстиції України від 22.06.2007р. №19-32/30 "Щодо надання роз’яснення стосовно рішень судів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об’єкти нерухомого майна", передбачено, що забороняється тлумачення прав реєстратором відомостей про заявлені права власності.

Отже, відмовляючи у реєстрації права власності, державний реєстратор фактично провів правовий аналіз законності та обґрунтованості рішення суду, що не відноситься до компетенції державного реєстратора.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачені повноваження відповідача щодо трактування законів, кодексів та інших нормативно-правових документів, рішень суду, тощо.

Таким чином, рішенням Довгинцівського районного суду від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010р. за позивачем визнано право власності  на квартиру АДРЕСА_1, яке набрало законної сили 16.04.2010р., а отже підлягає виконанню відповідно до вимог Конституції України та наведених вище приписів Законів України.

У відповідності зі ст.41 Конституції України кожний має право володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

У відповідності зі ст.319 ЦК України, власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

На підставі ст.392 ЦК України, власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним правовстановлюючого документа.

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України від 01.07.2004р. "Про державну реєстрацію" речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.

Частина 1 ст.71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч.2 ст.71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Представник відповідача у ході судового розгляду справи не довів правомірності та обґрунтованості прийняття свого рішення про відмову  позивачеві у державній реєстрації права власності на підставі рішення суду.

Згідно зі ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Таким чином, рішення Довгинцівського районного суду від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010 року, що набрало законної сили 16.04.2010р., яким договір – купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 від 16.04.2007р. був визнаний дійсним, а також було визнано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 є правовстановлюючим документом, на підставі якого у відповідності до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002р. повинна бути проведена державна реєстрація права власності на зазначене вище нерухоме майно.

Частиною 3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

За викладеного, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав і інтересів позивача слід вийти за межі позовних вимоги та, визнаючи дії відповідача щодо прийняття рішення від 27.04.2010р. №1732 протиправними, слід також скасувати рішення суб’єкта владних повноважень від 27.04.2010р. №1732, оскільки воно  не відповідає вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов’язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів  владних повноважень.

За таких обставин, звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, що полягають у відмові відповідача виконати покладені на нього державою повноваження, а саме: зареєструвати нерухоме майно за власником на підставі правовстановлюючого документа – рішення суду, є правомірним.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Отже, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 3грн. 40коп.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про зобов’язання вчинити певні дії підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати дії комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» щодо відмови в реєстрації права власності за фізичною особою ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на: квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010 року – протиправними.

Скасувати рішення комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» про відмову в реєстрації права власності за фізичною особою ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на: квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010 року.

Зобов’язати комунальне підприємство Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» зареєструвати право власності за фізичною особою ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на: квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 06.04.2010р. у справі №2-915/2010 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 3(три)грн. 40коп.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 14.04.2011р.

Суддя                       

Є.О. Жукова