№2-355/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2.03.2011 року Ленінський районний суд міста Вінниці
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцкій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання кредитного договору недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
ПАТ «УкрСиббанк»звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивовано тим, що 24.07.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк»(правонаступником якого є ПАТ«УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 11187001000, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 45500,00 доларів США до 23.07.2014 р. з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 13,50% річних та сплатою платежів згідно графіку погашення кредиту. В якості забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 24.07.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2 укладено договір поруки №128785, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник в разі порушення останнім виконання взятих на себе зобов'язань. В зв'язку з тим, що боржник належним чином не виконує умови кредитного договору, позивач звернувся до суду з даним позовом в якому просить стягнути з відповідачів, як солідарних боржників суму заборгованості відповідно до умов укладених з ними договорів.
ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом який мотивовано тим, що в порушення Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валюто контролю»відповідач не має індивідуальної ліцензії на укладання з фізичними особами договору кредитування у іноземній валюті, а тому вважає, що недійсність зазначеного договору кредитування прямо встановлена законом та перешкоджає її інтересам. Вищевикладені обставини й стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з зустрічним позовом.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві та просив суд позов задовольнити, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити з підстав наведених у письмових запереченнях , доданих до матеріалів справи.
Представник відповідачів заперечував щодо задоволення первісного позову та посив задовольнити зустрічний позов з підстав наведених у зустрічній позовній заяві.
Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд прийшов до переконання в тому, що первісний позов обґрунтований та підлягає задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з наступних підстав.
24.07.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк»(правонаступником якого є ПАТ«УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11187001000, у відповідності до умов якого ОСОБА_1, як позичальник, отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 45500,00 доларів США та зобов’язалася сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.
Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3 ч. 1 ст.3 ЦК України, а в ч.1 ст. 626 ЦК України законодавець зазначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договором про надання споживчого кредиту передбачено наступне: відповідно до п.1.2.2. позичальник у будь-якому випадку зобов’язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше «18»липня 2014 р.; згідно п.1.3.1. за користування кредитними коштами протягом 30 календарних днів, рахуючи з дачі виплати кредиту процентна ставка встановлюється у розмірі 13,5% річних; відповідно до п.4.1 за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов’язань, передбачених цим договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника сплати пені; відповідно до п.4.3 відповідно до вимог ст. 611 ЦК України позичальник, який порушив будь-яке з своїх зобов’язань, що передбачені п.3.5.2. даного договору зобов’язаний сплатити банку неустойку за таке порушення у розмірі 500 грн.
Судом встановлено, що згідно умов договору про надання споживчого кредиту, ОСОБА_1 проводила часткові розрахунки по кредиту та відсотках, що підтверджується відповідними довідками-розрахунками, проте в повній мірі взяті на себе зобов'язання ОСОБА_1 не виконувала.
На підставі п.6.1. вищезазначеного договору в зв’язку з порушенням позичальником умов договору, позивач вимагав від відповідача дострокового виконання зобов’язань по вказаному договору. Так, банком на адресу ОСОБА_1 направлялися листи-претензії №132/1-64/-ІІ-116 від 12.06.2008 р., №132/1-641-11-201 від 15.09.2008 р., №132-1/641-66 від 14.05.2009 р. про повернення в повному обсязі отриманих нею кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами та штрафних санкцій, які згідно поштових повідомлень було отримано ОСОБА_1 особисто, але взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, відповідач так і не виконала.
Згідно довідок - розрахунків суми боргу по договору про надання споживчого кредиту №11187001000 від 24.07.2007 р., заборгованість ОСОБА_1 станом на 09.09.2010 р. становить: прострочений основний борг –32222,60 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 09.09.2010 р. в еквіваленті на національну валюту складає 254822,77 грн.; прострочені проценти –4969,62 доларів США, що еквівалентно 39300,75 грн., пеня –1292,00 доларів США, що еквівалентно 10217,39 грн., неустойка –500 грн. Загальна сума заборгованості по вказаному договору складає 304840,91 грн.
Згідно ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В ч. 2 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до договору поруки №128785 від 24.07.2007 р. укладеного між АКІБ «УкрСиббанк»та ОСОБА_2, остання поручилась перед банком за виконання усіх зобов’язань позичальника в повному обсязі, що виникають з договору про надання споживчого кредиту №11187001000 від 24.07.2007 р., як існуючих так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Згідно до вимог ч.1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
В зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов вказаного кредитного договору, 14.05.2009 р. банк направляв ОСОБА_2 досудові вимоги про повернення в повному обсязі отриманих позичальником кредитних коштів, відсотків за користування кредитними коштами, а також сплати штрафних санкцій. Згідно поштових повідомлень, дані вимоги було отримано ОСОБА_2 особисто, але взяті на себе зобов’язання, відповідачі не виконали.
В ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 отримала в АКІБ «УкрСиббанк»на підставі договору про надання споживчого кредиту №11187001000 від 24.07.2007 р. отримала кредит в іноземній валюті в розмірі 45500,00 доларів США до 23.07.2014 р. з відсотковою ставкою за користування кредитом в розмірі 13,50% річних та сплатою платежів згідно графіку погашення кредиту, але взяті на себе зобов’язання не виконала, чим істотно порушила умови договору. Згідно умов договору поруки поручитель ОСОБА_2 в разі неналежного виконання позичальником ОСОБА_1 умов кредитного договору, несе перед кредитодавцем солідарну відповідальність, передбачену умовами вказаних договорів. Зазначені обставини переконують суд в наявності підстав для задоволення позову та стягнення заборгованості з відповідачів в солідарному порядку.
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 посилається на те, що кредитодавцем було порушено ряд норм Закону при наданні кредиту в іноземній валюті, що суд не може взяти до уваги, оскільки під час розгляду справи суд встановив, що кредитор зареєстрований Національним Банком України та 28.10.1991 р.. йому було видано банківську ліцензію № 75 на право здійснювати операції визначених ч.1 та пунктами 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про Банки та Банківську діяльність», а в дозволі Національного Банку України № 75-2 від 09.11.2002 р. обумовлено право здійснення операцій визначених пунктами 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність»згідно з додатком до даного дозволу (а.с. 146). Тобто станом на дату укладення кредитного договору, а саме 24.07.2007 р. Банк мав право на надання кредиту фізичній особі в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківський кредит це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії, банки мають право здійснювати такі операції як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. При цьому відповідно п.1 ч.2 ст.47 даного Закону банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші ціні папери вираженні в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери в іноземній валюті, банківські метали.
Валютними операціями серед іншого є операції пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.
Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.
Відповідно до п. 2.3 Постанови правління НБУ №275 від 17.07.2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки серед іншого мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Згідно п. 5.3 даної Постанови, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».
Суд вважає, що посилання позивача щодо обов’язкової наявності у банку при здійсненні кредитування індивідуальної ліцензії НБУ не ґрунтується на законі.
Частиною 1 ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що для здійснення валютних операцій Національний банк видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до п. «в»ч. 4 ст. 5 даного Декрету, індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і отримання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Проте, чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень, щодо сум та термінів надання кредиту в іноземній валюті, таким чином з урахуванням положень ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суд вважає, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ, що відповідає вимогам законодавства України.
В ч.2 ст. 1050 ЦК України зазначено, що якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч.1 ст. 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Вирішуючи даний спір суд приходить до переконання про наявність підстав для відмови в задоволенні зустрічного позову, в зв’язку з тим, що вимоги позову ґрунтуються на підставі ст.. 203 та 215 ЦК України, які регулюють питання чинності правочину та підстави його недійсності, і в судовому засіданні позивач по зустрічному позову пред’явлені вимоги підтримав саме з підстав зазначених в даних нормах.
В зустрічному позову зазначено, що підставою недійсності правочину є відсутність у кредитодавця права на надання кредитів фізичним особам в іноземній валюті, однак як вже зазначалось вище суд встановив, що станом на дату укладення кредитного договору кредитодавець мав банківську ліцензію № 75 та дозволі Національного Банку України № 75-2 від 28.10.1991 р., а тому мав право на надання кредиту фізичній особі в іноземній валюті.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не надала суду доказів того, що кредитодавець неправомірно надав йому кредитні кошти в іноземній валюті, суд приходить до переконання в тому що вимоги щодо визнання договору недійсним є недоведеними та необґрунтованими, а отже такими, що задоволенню не підлягають.
Зазначені обставини переконують суд в наявності підстав для задоволення первісного позову та стягнення даної заборгованості з боржника.
Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 3, 525, 526, 530, 553, 554, 626, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»загальну суму заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11187001000 від 24.07.2007 р. в розмірі 304840,91 грн., а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»про визнання кредитного договору недійсним –відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: /підпис/
Копія вірна.
Суддя:
Секретар: