Справа № 2-126/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2011 року м. Вінниця
Ленінський районний суд м. Вінниці в складі головуючого судді Сало Т.Б., при секретарі Цюрпіті Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ АБ «Укргазбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зверненням стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ АБ «Укргазбанк», треті особи, що не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору - ОСОБА_2, приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3І про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними та застосування наслідків недійсності правочину,
ВСТАНОВИВ:
До Ленінського районного суду м. Вінниці звернулось ПАТ АБ «Укргазбанк»(далі по тексту «Банк») з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 вересня 2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є «Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 196-Ф/08, відповідно до якого Банк надав кредит в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) доларів США на строк з 05 вересня 2008 року по 04 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15,5% річних. Позичальник не виконує зобов'язань за кредитним договором щодо щомісячного погашення кредиту та відсотків. Відповідно до чинного законодавства та кредитного договору у Банку виникло право стягнути з Позичальника заборгованість за кредитним договором та частину кредиту, що залишилася до погашення.
При подачі позову Банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 49 602,85 (сорок дев’ять тисяч шістсот два) дол. США 85 центів та 5 930,57 (п’ять тисяч дев’ятсот тридцять) грн. 57 коп. Оскільки, в забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором між ВАТ АБ «Укргазбанк»та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, Банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме: на земельну ділянку, площею 0,0570 га, кадастровий № 0510136600:02:074:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві власності.
17.01.2011 р. до суду подана заява про уточнення позовних вимог, де Позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором в розмірі 55586,68 дол. США 68 центів та 34 541,81 грн. 81 коп. та просив провадження в частині звернення стягнення на предмет іпотеки : земельну ділянку, площею 0,0570 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 закрити в зв’язку з відмовою від позовних вимог в цій частині.
Ухвалою суду провадження у цивільній справі в частині позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки на вищезазначену земельну ділянку закрито.
17.09.2009 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до Банку, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання кредитного договору №196-Ф/08 від 05.09.2008 р. та договору іпотеки від 05.09.2008 недійсними та застосування наслідків недійсності правочину.
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що кредитний договір №196-Ф/08 від 05.09.2008 укладений з порушенням вимог чинного законодавства, а саме предмет кредитного договору визначений в іноземній валюті і не містить грошового еквіваленту в національній валюті; розрахунки за цим договором здійснювалися в доларах США; відповідач не має документів, які б підтверджували наявність індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті, а тому використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечить законам України. Крім того, кредитний договір, що відповідає своїми ознаками споживчому кредиту та виданий на задоволення споживчих потреб, укладений усупереч та з недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів»і своїм змістом і текстом не відповідає законодавству, що регулює банківську діяльність. Також, Банк у письмовій формі не надав в повному обсязі інформації про умови надання кредиту, залишив за собою право підвищувати проценту ставку за користування кредитом, тим самим в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору. ОСОБА_1 просить визнати недійсним кредитний договорів, договір іпотеки, застосувати наслідки визнання договору недійсним та виключити з Державного реєстру іпотек реєстраційний запис про укладення договору іпотеки від 05.09.2008 р. укладеного між ВАТ «АБ»Укргазабанк»та ОСОБА_2 Крім цього, ОСОБА_1, просить зобов’язати Банк повернути усе отримане за кредитним договором та договором іпотеки; зобов’язати ОСОБА_1 повернути Банку усе отримане за вищезазначеними правочинами; припинити зобов’язання ОСОБА_1 перед Банком; стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку залишок від суми кредиту.
Під час розгляду справи, враховуючи позовні вимоги позивача в частині виключення з державного реєстру іпотек реєстраційного запису, до участі у справі було залучено як третю особу, що не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_3, яка суду надала заяву про розгляд даної справи у її відсутність.
Представник Банку, ОСОБА_4, первісний позов підтримала та просила суд задовольнити вимоги на підставі викладених в позові обставин та наданих доказів. Зустрічний позов не визнавала, мотивуючи його безпідставністю та пояснила що кредитний договір укладений з дотриманням законодавства, що регулюють банківську діяльність та в задоволені зустрічного позову просила відмовити.
Представник ОСОБА_1, ОСОБА_5, зустрічний позов підтримав з підстав, викладених у ньому, просив задовольнити позов. У задоволенні первісного позову просив відмовити, пояснюючи, що банк недотримався процедури та порядку надання споживчого кредиту, а також порушив режим здійснення валютних операцій, надаючи Позичальнику кредит у іноземній валюті.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та оцінивши надані докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що 05 вересня 2008 року Між Банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 196-Ф/08 відповідно до якого Банк надав Позичальнику кредит в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) доларів США на строк з 05 вересня 2008 року по 04 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15,5% річних, що підтверджується випискою по рахунку №22338013855.840 та меморіальним валютним ордером № TR.2852.1.107 від 05.09.2008 року.
Відповідно до пунктів 3.3.1., 3.3.3. та 3.3.4. Кредитного договору Позичальник зобов’язався здійснювати повернення кредиту, сплату процентів за його використання та всіх комісійних платежів у передбачені цим договором строки, а саме: повернення суми кредиту здійснювати щомісячно з 1-ого по 10-е число кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, в розмірі не менше 1/120 від суми отриманого Кредиту, що становить 417,00 доларів США, а останній платіж сплачується 377 дол. США не пізніше 04 вересня 2018 р. та щомісячно, один раз на місяць, не пізніше 10-го числа наступного місяця та в день закінчення строку, на який надано кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки 15,5 %. (п.1.1. Кредитного договору).
Станом на 29.11.2010 року сума простроченого кредиту становить 8 223,67 доларів США та процентів 8205,01 доларів США, що підтверджується розрахунком та виписками по особових рахунках, таким чином Позичальник не виконує взяті на себе зобов’язання за договором щодо щомісячного погашення кредиту та процентів за користування кредитом у передбачені кредитним договором строки.
Згідно зі статтями 526, 629 Цивільного Кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного Кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом.
Підпунктом 3.3.4. Кредитного договору встановлено, що у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом, Позичальник зобов’язується, сплачувати проценти за користування кредитом виходячи з процентної ставки, встановленої п. 3.1.10. цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом та пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.
Згідно з п. 5.3. Кредитного договору за порушення строків повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, Позичальник зобов’язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності.
Позичальник прострочив виконання зобов’язань за Кредитним договором щодо своєчасної сплати кредиту та процентів в зв’язку з чим, Банком нарахована пеня за період з 11.04.2009 р. по 23.11.2010 р. за несвоєчасну сплату кредиту в сумі 19 903,50 грн. та за несвоєчасну сплату процентів в сумі 14 638,31 грн.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного Кодексу України визначено: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Кредитним договором встановлений обов’язок позичальника повернути кредит частинами, однак, Позичальник за період користування кредитом систематично прострочував виконання зобов’язання щодо своєчасного повернення чергової частини кредиту та процентів. Так, Відповідач порушував умови кредитного договору, щодо повернення кредиту уже починаючи з 11.03.2009 р. (розрахунок заборгованості за кредитним договором №196-Ф/08 станом на 29.11.2010 р.), тому Банк має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася до сплати та сплати прострочених процентів.
Таким чином, стягненню підлягають кошти в сумі 55 586,68 (п’ятдесят п’ять тисяч п’ятсот вісімдесят шість) дол. США 68 центів та 34 541,81 (тридцять чотири тисячі п’ятсот сорок одна) грн. з яких: 39 158,00 дол. США –частина кредиту, що залишилася до погашення; 8 223,67 долари США –заборгованість за прострочення сплати кредиту, 8 805,01 доларів США –заборгованість за прострочення сплати процентів за користування кредитом, 19 903,50 грн. коп. –пеня за несвоєчасну сплату кредиту та 14 638,31 грн. –пеня за несвоєчасну сплату процентів.
Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, визначено договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору, до яких відповідно до частини 2 статті 1054 Цивільного кодексу України застосовуються положення, параграфа 1 глави 71 ЦК України, якими регулюються відносини, які виникають за договором позики.
Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони у договорі можуть відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, з врахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто Цивільний кодекс закріпив принцип свободи договору. Належним виконанням зобов’язань з боку Позичальника є повернення кредиту та сплата відсотків за користування кредитними коштами у строки, в розмірі та в валюті, визначеними в кредитному договорі.
Що стосується вимог зустрічного позову, то вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленим законом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України та кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти це –гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції, тобто, кредитні операції, здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів у іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підлягають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст. 5 Декрету).
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч. 4 ст. 5 Декрету).
На сьогодні законодавством не встановлені терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов’язані з наданням та отриманням кредитів в іноземній валюті.
Відповідно до п1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання іноземної валюти як засобу платежі без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Згідно з ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика», якщо інше не випливає із суті договору.
Відповідно до параграфа 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (позики). Ст. 6 Декрету КМУ «Про систему валютного врегулювання та валютного контролю»передбачено, що фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також у національного оператора поштового зв'язку, який одержав ліцензію Національного банку України, тобто немає ніяких перешкод у придбанні іноземної валюти для здійсненні розрахуків за кредитним договором.
Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем при укладенні кредитного договору були дотримані норми, що регулюють правовідносини в сфері валютного регулювання та видача кредиту у іноземній валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів»визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 зазначеного Закону споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.
Пунктом 1.5. Кредитного договору визначено, що Позичальнику надається кредит на придбання земельної ділянки, тобто дане положення договору, визначає що цільовим призначенням кредиту є придбання нерухомого майна, а не задоволення споживчих потреб Позичальника.
Згідно з умовами кредитного договору №196-Ф/08 від 05.09.2008 р. сторонами в даних правовідносинах є Кредитор та Позичальник, а не Кредитодавець та Споживач, як це передбачено нормами, що містяться в ЗУ «Про захист прав споживачів».
Крім того, зі змісту кредитного договору та його істотних умов вбачається, що між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спору щодо виконання цього договору застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Судом не може бути взято до уваги обґрунтування позивача заявлених позовних вимог на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки між сторонами виникли договірні відносини (його виконання), які перш за все регулюються нормами Цивільного Кодексу України та спеціального законодавства, а не Законом України «Про захист прав споживачів».
Твердження Позивача, щодо неправомірності підняття в односторонньому порядку відсоткової ставки є хибними та такими, які не відповідають умовам кредитного договору.
Згідно з п. 1.1. кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 50 000,00 (п’ятдесят тисяч) доларів США на строк з 05 вересня 2008 року по 04 вересня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15,5% річних.
Так, підпунктом 3.3.4. Кредитного договору встановлено, що у разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом, Позичальник зобов’язується сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п. 3.1.10 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.
Пунктом 3.1.10 встановлено, що Банк зобов’язується на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із ставки зазначеної у п.1.1, збільшеної на 1 (один) процент, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості.
Отже, сторони даних кредитних правовідносин безпосередньо у кредитному договорі №196-Ф/08, що підписаний 05.09.2008 р. обома сторонами, передбачили та зазначили підстави нарахування підвищеної відсоткової ставки, тому про зміну в односторонньому порядку умов кредитного договору у даному випадку не йдеться. Адже, нарахування Відповідачем підвищеної відсотком ставки у розмірі 16,5 % за невиконання умов договору, щодо своєчасного повернення кредиту є прямо визначено умовами договору, укладаючи який сторони діяли свідомо, та добровільно та усвідомлювали наслідки його укладання.
Відповідно до п. 12 Постанови Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України.
Положеннями ЦК України встановлено: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215); зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
В судовому засіданні було встановлено та ніким не спростовано, що між Банком та ОСОБА_1 виникли договірні відносини, при яких волевиявлення відповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі. А умови договору не суперечать Цивільному Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.
Позовні вимоги, щодо визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки укладеного між Банком та ОСОБА_2, позивачем по зустрічному позову взагалі не обґрунтований, і, враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору кредиту, теж не підлягають задоволенню.
Всі інші вимоги по зустрічному позову теж не підлягають задоволенню –як наслідок незадоволення позовних вимог щодо визнання договорів кредиту та поруки недійсними.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню сплачені судовий збір в розмірі 1700,00 грн. (платіжне доручення № 5874/54 від 03.03.2010 р.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн. (платіжне доручення № 5874/56 від 03.03.2010 р.)
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.99 Конституції України, ст.ст.6, 11, 71, 192, 203, 509, 526, 529, 530, 533, 610, 611, 627, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.47,49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», суд -
ВИРІШИВ:
Позов ПАТ АТ АБ «Укргазбанк»до ОСОБА_1 –задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ АТ АБ «Укргазбанк»заборгованість за кредитним договором № 196-Ф08 від 05 вересня 2008 року в сумі 55586,68 дол. США (що станом на 01.03.2011 року за офіційним курсом НБУ становить в еквіваленті 441358,24 грн.), 34 541,81 грн., судовий збір в розмірі 1700 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ АТ АБ «Укргазбанк»відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: