Справа № 22-а-26/2011
Категорія 10.3.1
Головуючий у 1 інстанції Витвицький В.В.
Суддя-доповідач Бойчук І.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Бойчука І.В.
суддів: Мелінишин Г.П., Меленко О.Є.
розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші про визнання відмови у виплаті щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків як дитині війни неправомірною та стягнути не доплачену щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з січня 2006 по грудень 2009 року за апеляційною скаргою начальника управління Пенсійного фонду України в м. Калуші на рішення Калуського міськрайонного суду від 11 травня 2010 року, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 травня 2010 року позов задоволено частково, зобов’язано відповідача провести виплату підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 по 31.03.2010 року з врахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.
На дане рішення начальник управління Пенсійного фонду України в м. Калуші подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В скарзі апелянт зазначає, що рішення судом ухвалено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 та 22.05.2008 років визнано такими, що не відповідає Конституції норми ЗУ «Про державний бюджет України» на 2007- 2008 роки, якими зупинено дію ст.6 Закону «Про соціальний захист дітей війни», однак Верховною Радою рішень щодо врегулювання норм, які були визнанні неконституційними не приймалося.
Судом не взято до уваги те, що абзац 1 частини 1 ст. 28 ЗУ «Про загальнодержавне пенсійне страхування» передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пенсійний Фонд через відсутність коштів не має можливості виплачувати надбавку до пенсії у визначеному судом розмірі.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга до задоволення не підлягає.
Оскільки позивач відноситься до кола осіб, які мають право на отримання даного підвищення до пенсії, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неправомірність дій відповідача, який згідно із Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року здійснює перерахунок підвищення до пенсії.
_____________________________________________________________________________________
Справа № 22-а-26/2011 р. Головуючий у 1 інстанції Витвицький В.В.
Категорія 10.3.1. Суддя-доповідач Бойчук І.В.
Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення статті ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» в редакції 2004 року поновили свою дію у 2007 році з 9.07.2007 року, у 2008 році з 22.05.2008 року на підставі рішень Конституційного Суду України, якими зупинення ст.6 Закону та викладення її в новій редакції визнано неконституційними від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року, позивач має право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, тому суд першої інстанції зобов’язав здійснити щомісячну виплату підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за відповідний період з урахуванням виплачених сум.
Відсутність конкретного механізму фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням даного виду соціального захисту осіб, не може бути підставою для позбавлення позивача на отримання зазначеної допомоги, реалізація якої є обов’язком держави, тому посилання апелянта на відсутність коштів та достатньо врегульованого порядку не може бути взята до уваги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» про застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз.1 ч.1 цієї статті, виключно для визначення розмірів пенсій, що призначені згідно із цим Законом. Наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни».
Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його законності не спростовують.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу начальника управління Пенсійного фонду України в м. Калуші відхилити.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 11 травня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.
Головуючий: І.В.Бойчук
Судді: Г.П. Мелінишин
О.Є. Меленко