Апеляційний суд Кіровоградської області
Справа № 22ц-879\11 Головуючий у суді І-ї інстанції Льон С.М.
18 Доповідач Кіселик С. А.
РІШЕННЯ
Іменем України
07 квітня 2011 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :
Головуючого : Авраменко Т.М.,
суддів : Кіселика С.А. Суржика М.М.
при секретарі Слюсаренко Н.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 16 грудня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2010 року ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про недійсність угоди відчуження автомобіля і витребування з незаконного володіння. Просив встановити наявність нікчемного правочину, який проведено з порушенням ст. 203, 215, 238 ЦК України, як не маючого правових наслідків набуття права власності за нікчемною угодою між довірителями; визнати недійсною державну реєстрацію від 26.11.2008 року за угодою № 873320 належного позивачу автомобіля НОМЕР_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; забовязати нікчемного покупця ОСОБА_5 повернути автомобіль, як безпідставно набуте майно та вирішити питання розподілу судових витрат.
Позивач зазначив, що 04.07.2006 року надав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 генеральну довіреність на належний йому автомобіль НОМЕР_1. 26 листопада 2008 року, за біржевою угодою № 873320 зареєстрованою в МРЕО ДАІ м. Кіровограда, вказаний автомобіль ОСОБА_5 продано ОСОБА_4 Оскільки ОСОБА_5 із власником автомобіля ОСОБА_3 не було узгоджено ціну та порядок передачі грошей позивач вважає, що дана угода суперечить його інтересам і встановленій процедурі. Вважає, що фактично відбулося безпідставне заволодіння майном позивача. Відповідачами, які фактично, відповідно до наданої їм довіреності, являлися представниками позивача, при укладенні угоди було порушено положення статті 238 ЦК України.
Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 18 травня 2010 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_6, якому в подальшому ОСОБА_4 було продано автомобіль НОМЕР_1.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 16 грудня 2010 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача просив його скасувати з тих підстав, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушені норми матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити і встановити недійсним правочин по відчуженню належного позивачу автомобіля НОМЕР_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як правочину здійсненого у супереч вимог законодавства, який не може бути вчинено представниками від особи, представниками якої вони є (батько і син). Визнати недійсною подальшу угоду відчуження автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, як наслідок недійсності першої. Зобов’язати останнього покупця ОСОБА_7 повернути автомобіль, як безпідставно набуте майно та вирішити питання розподілу судових витрат.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню із наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законними і обґрунтованим.
В п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого –суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Натомість судом першої інстанції при вирішені спору не застосовано норму матеріального права яка підлягала застосуванню та порушено норми процесуального права і це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Так із позовної заяви вбачається, що позивач наголошував на тих обставинах, що оспорюванним відчуженням фактично відбулося безпідставне заволодіння його майном, а в своїх поясненнях суду позивач зазначав, що визначена ціна (50 грн.), за якою було продано автомобіль, явно не відповідає інтересам позивача і вказує на злочинну домовленість між представником позивача та особою яка придбала автомобіль.
Однак, суд першої інстанції на цю обставину уваги не звернув і не дав їй оцінку відносно положень ст. 232 ЦК України.
Крім того відмовляючи в задоволенні позову про визнання угоди відчуження автомобіля недійсною, суд першої інстанції не звернув увагу, що позивач такої вимоги перед судом не ставив.
Згідно до вимог позивача, зазначених у позовній заяві, він просив встановити наявність нікчемного правочину, який проведено із порушенням ст. 203, 215, 238 ЦК України, як не маючого правових наслідків набуття права власності за нікчемною угодою між довірителями.
Відповідно до положень ч.2 ст. 215 ЦК України нікчемним є правочин недійсність якого встановлена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Оскільки законом не передбачено, що порушення сторонами, які укладали правочин, положень ст.ст. 232 та 238 ЦК України тягне за собою його нікчемність, то колегія суддів дійшла висновку, що даний правочин є оспорюваним правочином, тобто таким, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки, як вище зазначалося, позивачем ставиться питання про встановлення судом наявності нікчемного правочину, який проведено із порушенням ст. 203, 215, 238 ЦК України, як не маючого правових наслідків набуття права власності за нікчемною угодою між довірителями, однак нікчемність такої угоди законом не передбачена, то колегія суддів дійшла висновку, що дана вимога задоволенню не підлягає. Не підлягають в такому випадку і задоволенню вимоги позивача про визнання недійсною державної реєстрації від 26.11.2008 року за угодою № 873320 належного позивачу автомобіля НОМЕР_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та забов’язання нікчемного покупця ОСОБА_5 повернути автомобіль, як безпідставно набуте майно.
Безпідставними знаходить колегія суддів і вимоги апелянта зазначені в апеляційній скарзі щодо встановлення недійсності правочину по відчуженню належного позивачу автомобіля НОМЕР_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, як правочину здійсненого у супереч вимог законодавства, який не може бути вчинено представниками від особи, представниками якої вони є (батько і син), визнання недійсною подальшу угоду відчуження автомобіля між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, як наслідок недійсності першої та зобов’язання останнього покупця ОСОБА_7 повернути автомобіль, як безпідставно набуте майно, оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції. Зазначені в апеляційній скарзі вимоги в суді першої інстанції не заявлялися.
Згідно вимог п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в позові належить відмовити.
На підставі ст. 215, 232, 238 ЦК України, керуючись ст.ст. 11, 303, 307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 16 грудня 2010 року, скасувати.
ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, третя особа –МРЕО м. Кіровограда про встановлення нікчемності правочину, визнання недійсною державної реєстрації та зобов’язання повернути автомобіль, відмовити.
Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді