Справа № 2-145/11

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І м е н е м                 У к р а ї н и

31 березня 2011 року           Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Батченка О.В. при секретарі Яценко Л.В., з участю позивачки ОСОБА_1, відповідачки ОСОБА_2, представника відповідача –адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради –Шиян Т.О., представників відповідача ОСОБА_4 –ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_4, адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради про визнання договору дійсним та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до відповідачів про визнання дійсним договору купівлі-продажу та про визнання права власності.

В обґрунтування позову позивачка посилалась на ті обставини, що у вересні 2005 року між нею з однієї сторони та ОСОБА_2, ОСОБА_7, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4, з іншої сторони відбулась домовленість про купівлю-продаж будинку АДРЕСА_1 за 5000 доларів США. На підтвердження такої домовленості позивачка передала відповідачам обумовлену суму, а останні надали їй у власність спірний будинок та зобов’язались укласти договір купівлі-продажу в нотаріальній формі після оформлення всіх документів про що склали договір у простій письмовій формі.

Посилаючись на те, що всі істотні умови договору купівлі-продажу сторонами виконані, але посвідчити цей договір нотаріально не має можливості, оскільки сплинув строк довіреності ОСОБА_4, якою він уповноважив ОСОБА_7 продати його частину будинку, позивачка просила визнати такий договір дійсним та визнати за нею право власності на спірний будинок і самочинно збудовані літню кухню літ. «Ш», тамбур до літньої кухні літ. «ш»та вбиральню літ. «к», що розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1.

02 грудня 2009 року позивачка уточнила позовні вимоги, просила визнати дійсним договір купівлі-продажу спірного будинку, що укладений документально 11 липня 2006 року.

Судом до участі в справі в якості третіх осіб притягнуті Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області та служба у справах дітей Адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради.

В судовому засіданні позивачка позов підтримала, підтвердила викладені в позовній заяві обставини.

Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, вважаючи договір неукладеним, визнала отримання від позивачки 2500 доларів США за угодою.

Представники відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали. ОСОБА_5 суду пояснив, що станом на 11 липня 2006 року його довіритель не був співвласником спірного майна, оскільки свідоцтво про право на спадщину за законом від цієї ж дати не було зареєстроване в ММБТІ, а за такого ОСОБА_4 ні на той час, ні раніше, не мав права на його відчуження. ОСОБА_6 додатково послався на п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»згідно якого не підлягають задоволенню у судовому порядку заяви про визнання дійсним договорів, що потребують як нотаріального посвідчення, так і державної реєстрації.

Представник адміністрації Центрального району виконкому Миколаївської міської ради проти позову заперечувала з тих підстав, що вимоги позивачки в частині визнання за нею права власності на самочинні будівлі не відноситься до компетенції суду.

Відповідачка ОСОБА_7 у судове засідання не з’явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку.

Треті особи у судове засідання своїх представників не направили, подали суду заяви про розгляд справи у відсутність їх представників.

Враховуючи, що для правильного вирішення справи потреби в особистих поясненнях учасників процесу, які не з’явились, немає, суд ухвалив про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як пояснила позивачка, у вересні 2005 року між нею та відповідачкою ОСОБА_7, яка діяла також і в інтересах відповідача ОСОБА_4 на підставі довіреності від 09.07.2005 року, а також ОСОБА_2 була досягнута домовленість щодо купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1. При цьому позивачка передала продавцям аванс в рахунок майбутніх платежів за цим договором у розмірі 12625 грн., а останні передали їй житлових будинок у власність. Сторони також домовились про нотаріальне посвідчення договору після оформлення відповідачами спадкових прав на спірний будинок.

З письмової угоди, складеної позивачкою та відповідачками ОСОБА_7 і ОСОБА_2 11 липня 2006 року слідує, що ними від позивачки ОСОБА_1 за проданий будинок АДРЕСА_1 додатково отримано грошову суму 5000 доларів США.

Вирішуючи спір в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним суд виходить з наступного.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири, або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а в силу ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно положень ст. 8 ЦК України за вказаних обставин слід вважати, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 стало належати відповідачам ОСОБА_7 і ОСОБА_4 з 05 лютого 2007 року, а ОСОБА_2 - з 13 лютого 2007 року. (а.с. 12-23) До цього часу, як і на момент укладення спірного правочину, право власності на цей житловий будинок їм не належало.

За такого вимоги позивачки про визнання дійсним правочину з купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, задоволенню не підлягають, оскільки на цей час право власності на житловий будинок продавцям не належало, а отже існували об’єктивні перешкоди для укладення такого договору.

Крім того, відповідно п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої ст. 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

Можливість укладення між сторонами договору купівлі-продажу житлового будинку у встановленому законом порядку не є втраченою. Позивачка також вправі звернутись до суду в загальному порядку про стягнення з відповідачів грошових коштів, переданих на виконання домовленості, якщо сторони не дійдуть згоди за всіма істотними умовами договору купівлі-продажу, а також про стягнення збитків, пов’язаних з утриманням майна.

Як наслідок, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на самочинне будівництво.

За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

В силу ст. 88 ЦПК України у зв’язку з відмовою в позові з позивачки на користь відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню понесені ним судові витрати у розмірі 14 грн. 00 коп.

Керуючись ст. 210, 220, 334, 657 ЦК України, ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В  И  Р  І  Ш  И  В :

В позові ОСОБА_1 –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 14 (чотирнадцять) грн. 00 коп. судових витрат.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя                                                                                                                         О.В. Батченко