Справа № 2-273/11

Р І Ш Е Н Н Я  

Іменем України

29.03.2011 року                                                            м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

          головуючого –судді:  Троян Н.А.

          при секретарі :             Смиковій Ю.В.

                   розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади м. Нікополя в особі виконкому Нікопольської міської ради  про встановлення факту належності документів та визнання права власності на садибу, грошові внески в порядку спадкування за заповітом, суд

встановив:

          Позивач звернувся до суду із позовом про  встановлення факту належності документів та визнання права власності на садибу, грошові внески в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на наступні обставини.

          Його батьками були ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Крім нього у батьків дітей не було.

          Батьку на підставі договору про право забудови від 22.01.1954 року належала садиба АДРЕСА_1 Також йому належали грошові внески у Нікопольських філіях № 7898/023 ВАТ «Державний Ощадний банк України»на рахунках НОМЕР_1 відкритих на його ім’я.

          Матері належали грошові внески у Нікопольських філіях № 7898/021 ВАТ «Державний Ощадний банк України»на рахунках НОМЕР_2

          ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. За життя він зробив розпорядження щодо належного йому майна, склав заповіт, посвідчений у 1-й Нікопольській державній нотаріальній конторі 17.03.1983 року, яким усе своє майно він заповідав його матері. Спадкоємцями першої черги після смерті батька були він та мати. Він на спадщину тоді не претендував і не заперечував, щоб мати сама прийняла спадщину після смерті батька, тому не звертався до нотаріальної контори. Мати прийняла спадщину фактично: продовжувала проживати у садибі, що належала батьку і їй як дружині.

          ІНФОРМАЦІЯ_2 мати померла. За життя вона також зробила розпорядження щодо належного їй майна, склала заповіт, посвідчений у 1-й Нікопольській державній нотаріальній конторі 11.09.1996 року, згідно якого усе своє майно заповідала йому. Він своєчасно звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про спадщину, але у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено, у зв’язку з тим, що «у договорі на право забудови... не вказана адреса земельної ділянки, що була відведена забудовнику ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку».

          При оформленні документів також виявилось, що при перекладі на українську мову в документах на житловий будинок та інше майно, а також заповітах прізвища батька та матері вказано не «ОСОБА_2»та «ОСОБА_3», а «ОСОБА_2»та «ОСОБА_3». В заповіті матері і його прізвище і прізвище матері також вказані - ОСОБА_3

          Він являється єдиним спадкоємцем за заповітом і за законом після смерті ОСОБА_2, яка прийняла фактично спадщину після смерті ОСОБА_3. Прийнявши спадщину, він звернувся у встановлений ст. 1270 ЦК України строк до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про спадщину, але не має можливості оформити своє право належним чином і розпорядитися майном за власним розсудом. Враховуючи , що  через незалежні від нього причини не може належним чином посвідчити своє право власності на нього, він просить суд задовольнити позов.

Представник позивача в судовому засіданні на задоволенні позову наполягала.

Представник відповідача надав суду заяву, просить справу слухати у його відсутність, проти позову не заперечує.

          Вислухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1235 ЦК України  заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, не залежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

          Як було встановлено в судовому засіданні ІНФОРМАЦІЯ_1 помер  ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.14). За життя він зробив розпорядження щодо належного йому майна, склав заповіт, посвідчений у 1-й Нікопольській державній нотаріальній конторі 17.03.1983 року, яким усе своє майно він заповідав своїй дружині ОСОБА_2 (а.с.12). Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 були позивач та мати. Позивач не заперечував, щоб мати сама за заповітом прийняла спадщину після смерті батька,  до нотаріальної контори не звертався. ОСОБА_2 прийняла спадщину фактично: продовжувала проживати у садибі, що належала померлому чоловіку і їй, як дружині.

          ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла (а.с.13). За життя вона також зробила розпорядження щодо належного їй майна, склала заповіт, посвідчений у 1-й Нікопольській державній нотаріальній конторі 11.09.1996 року, згідно якого усе своє майно заповідала позивачу (а.с.11). Позивач своєчасно звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про спадщину, але у видачі свідоцтва про право на спадщину йому було відмовлено, у зв’язку з тим, що «у договорі на право забудови... не вказана адреса земельної ділянки, що була відведена забудовнику ОСОБА_3 для будівництва житлового будинку», що підтверджується письмовою відмовою нотаріуса (а.с.17).

          Ті обставини, що  домоволодіння АДРЕСА_1 належить померлому на праві власності, підтверджується  матеріалами справи: договором на забудову (а.с.6-7), актом прийоми домоволодіння (а.с.8-9), витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.10). Ці документи складені на російській мові і прізвище власника вказано” ОСОБА_3”.  В заповіті матері прізвище матері  і позивача також вказано невірно – ОСОБА_2, та ОСОБА_3

Тому при оформленні документів  при перекладі на українську мову в документах на житловий будинок та інше майно, а також заповітах прізвища батька та матері позивача вказані невірно –ОСОБА_3, замість ОСОБА_3. Рахунки в банку також складені на російській мові, де прізвище померлих вказано: ОСОБА_3 і ОСОБА_3

           Позивач являється єдиним спадкоємцем після смерті своїх батьків. Ті обставини, що він являється сином померлих ОСОБА_3 та ОСОБА_2, підтверджується свідоцтвом про його народження (а.с.5).

           При таких обставинах, суд вважає, що позивач є спадкоємцем  за заповітом після смерті своєї матері –ОСОБА_2,  має право на  спадкове майно, однак не може належним чином це право засвідчити, а тому його позов підлягає задоволенню.          

На підставі вищевикладеного та керуючись  ст.ст. 1216, 1218, 1223, 1268 ЦК України, ст.ст. 10,11,14,15, 212,213-215,218 ЦПК України, суд

вирішив:

          Позов задовольнити. Встановити факт належності ОСОБА_1 заповіту, складеного від імені ОСОБА_2, 11.09.1996 року, посвідченого у 1-й Нікопольський державній нотаріальній конторі.

          Визнати  за ОСОБА_1 право власності  в порядку спадкування за заповітом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1; грошові внески у Нікопольській філії № 7898/023 ВАТ «Державний Ощадний банк України»на рахунках НОМЕР_1,  компенсаційні вклади - НОМЕР_3 відкритих на  ім’я ОСОБА_3; на грошові внески у Нікопольській філії № 7898/021 ВАТ «Державний Ощадний банк України»на рахунках НОМЕР_2 відкритих на  ім”я  ОСОБА_2, з нарахованими процентами.

          Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту проголошення рішення через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя:Н. А. Троян