21.03.2011

Апеляційний суд міста Севастополя

    Справа  № 22ц–269/11р.                                              Головуючий в першій

             інстанції Проценко О.І.

                                                                                             Доповідач в апеляційній

                                                 інстанції Моцний М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

03 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого судді          - Володіної Л.В.,

    суддів                            - Моцного М.В., Алєєвої Н.Г.,

    при секретарі                    - Маслові О.О.,

за участю                              - відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу  Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною, витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_8, ОСОБА_9, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою  Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2010 року за заявою представника позивача вжиті заходи по забезпеченню позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною, витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом накладення заборони на здійснення угод відносно квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі відповідач просить зазначену ухвалу суду скасувати, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права при невідповідності висновків суду обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді – доповідача,пояснення відповідача та його представника в підтримання поданої апеляції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає відхиленню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що неприйняття заходів по забезпеченню позову може ускладнити виконання рішення суду або зробити його неможливим.

З такими висновками погоджується колегія суддів, оскільки вони зроблені при повному та всебічному дослідженні обставин справи та з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як вбачається з роз’яснень, що містяться у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачено, що позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання угоди недійсною, витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

22 червня 2010 року представником позивача подано заяву про забезпечення позовних вимог ОСОБА_5, обґрунтуванням якої зазначено той факт, що третя особа по справі – ОСОБА_9  вже неодноразово укладала угоди стосовно відчуження спірного нерухомого майна та такі дії у подальшому можуть призвести до ускладнення виконання рішення суду або зробити його неможливим, а також призвести до додаткових позовів стосовно визнання таких угод недійсними.

Зазначені доводи колегія суддів вважає обґрунтованими та таким, що відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відчуження спірного майна дійсно може ускладнити виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що АДРЕСА_1 не є об’єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_9, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки у межах вирішення питання щодо застосування заходів забезпечення позову зазначена обставина не може бути предметом розгляду.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Таким чином, враховуючи співмірність виду забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає необґрунтованими.

За таких обставин слід визнати, що оскаржена ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону, а тому відповідно до п. 1     ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційна скарга  підлягає відхиленню, а ухвала суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304,  п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, п. 4 ч. 1 ст. 314 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

           Апеляційну скаргу ОСОБА_3, -  відхилити.

    Ухвалу Ленінського районного суду м. Севастополя від 25 червня 2010 року, - залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий:                         /підпис/                              Л.В.Володіна

Судді:                                   /підпис/                              М.В.Моцний

                                             /підпис/                              Н.Г.Алєєва

З оригіналом згідно:

Суддя Апеляційного суду

м. Севастополя                             М.В.Моцний