У К Р А Ї Н А
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Справа № 11-1009/27 / 2011 року. Головуючий в 1-й інстанції: Кравець С.В.
Категорія: ч.3 ст.120 КК України Т.З. Доповідач: Копитько Л.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2011 року січня місяця 12 дня. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :
головуючого –судді Копитько Л.І.
суддів: Захожая О.І., Батрака В.В.
при секретарі Гончаренко Н.В.
з участю прокурора Адамець А.М.
засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляцією старшого помічника прокурора Машівського району Полтавської області на вирок Машівського районного суду Полтавської області від 4 листопада 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Монастирець Хустського району Закарпатської області, громадянин України, непрацюючий, мешканець АДРЕСА_1, не судимий, -
засуджений за ч.3 ст.120 КК України з застосуванням ст.69 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст.166 КК України на 2 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України остаточно на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та зобов’язано повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи, періодично з’являтися на реєстрацію в ці органи,
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженка с. Син-Поляна Міжгірського району Закарпатської області, громадянка України, непрацююча, мешканка АДРЕСА_1, не судима, -
засуджена за ч.3 ст.120 КК України з застосуванням ст.69 КК України на 4 роки позбавлення волі, за ст.166 КК України на 2 роки позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України остаточно на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та зобов’язано повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання або роботи, періодично з’являтися на реєстрацію в ці органи.
Постановлено стягнути з засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Полтавській області витрати на проведення експертизи в розмірі по 202, 83 грн. з кожного.
Вирішено питання про долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнані винуватими в тому. що вони вчинили злочини за таких обставин.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були батьками неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, та проживали однією сім’єю в АДРЕСА_1.
В період з 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ігнорували вимоги ст.150 Сімейного кодексу України, злісно не виконували своїх батьківських обов’язків щодо виховання та розвитку дитини, не піклувалися про її фізичний, духовний та моральний розвиток, при цьому вели аморальний спосіб життя, систематично зловживали спиртними напоями, а ОСОБА_4 і тривалий час не працювала. В родині між подружжям відбувалися часті сварки на ґрунті вживання ними спиртних напоїв. Неповнолітній син ОСОБА_5 зростав недоглянутим, батьки мало приділяли йому уваги, він часто пропускав уроки в школі у зв’язку з веденням домашнього господарства, за яким доглядав сам, без допомоги батьків.
Незважаючи на неодноразові бесіди, які проводили з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 працівники опікунської ради при виконкомі Ряськівської сільської ради, директор школи, де навчався неповнолітній ОСОБА_3, щодо виконання ними своїх обов’язків по догляду за дитиною, належних висновків для себе не зробили, продовжували злісно ухилятися від виконання своїх батьківських обов’язків та зловживати спиртними напоями.
Бували випадки, коли ОСОБА_3, перебуваючи в нетверезому стані, грубо та некоректно ставився до сина ОСОБА_5, принижуючи його честь та гідність, у зв’язку з чим останній неодноразово покидав помешкання та змушений був ночувати у сусідів. Таким чином ОСОБА_3своїми діями ігнорував вимоги ст.155 Сімейного кодексу України щодо ґрунтування своїх батьківських обов’язків на повазі до прав дитини та її людської гідності.
ОСОБА_4 у свою чергу виносила з господарства живність, за якою доглядав неповнолітній син ОСОБА_5, та обмінювала на спиртні напої.
Всі ці дії батьків принижували гідність дитини, у зв’язку з чим він їх соромився, хотів покинути місце проживання та виїхати в м. Полтаву, про що висловлювався своїм одноліткам.
22 квітня 2010 року неповнолітній ОСОБА_3 разом з матір’ю ОСОБА_4 працював по господарству - садили городину. ОСОБА_3 (батько). зранку був відсутній вдома і з’явився близько 10-00 години в нетверезому стані і пішов з дому, а ОСОБА_4 близько 12-00 години також пішла з дому і не повернулися до 18-00 години.
Неповнолітній ОСОБА_3, зрозумівши, що батьки знову пішли вживати спиртні напої, не витримавши таких умов проживання та ставлення до нього з боку батьків, написавши передсмертну записку:«Я більше не можу так жити!»- покінчив життя самогубством шляхом повішення.
Таким чином, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 злісно ухилялися від виконання обов’язків по догляду за дитиною, принижуючи людську гідність дитини, систематично створювали своєю поведінкою в стані алкогольного сп’яніння нестерпні умови проживання, що призвело до тяжких наслідків у вигляді самогубства неповнолітнього ОСОБА_3
В апеляції з внесеними змінами прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не оскаржуючи фактичних обставин справи і правильності кваліфікації дій засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ставить питання про скасування вироку в частині призначення покарання обом засудженим у зв'язку із неправильним застосуванням кримінального закону, а саме: безпідставним застосуванням до них ст.75 КК України - неправильним звільненням засуджених від відбування покарання, і постановлення нового вироку, яким просить засудити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч.3 ст.120, ст.166 КК України кожного до реальної міри покарання, обраної судом, тобто на 4 роки позбавлення волі кожного, в іншій частині вирок залишити без зміни.
Інші учасники судового розгляду вирок не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора про необхідність скасування вироку в частині звільнення засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від відбування покарання і постановлення нового вироку, яким визначити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожному міру покарання у виді позбавлення волі, обрану судом, з її реальним відбуванням, заперечення засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проти задоволення апеляції, які просили вирок щодо них залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, провівши часткове судове слідство та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляція старшого помічника прокурора не підлягає задоволенню.
Суд правильно встановив фактичні обставини справи.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих їм злочинів підтверджується сукупністю доказів, зібраних у справі та перевірених в судовому засіданні у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку і в апеляції не оспорюються.
Злочинні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожного за ч.3 ст.120, ст.166 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється в апеляції.
З доводами апеляції старшого помічника прокурора з приводу скасування вироку щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у зв'язку з безпідставним звільненням засуджених від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не погоджується.
Відповідно до ст.365 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.
Як видно з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про їх особи, обставини, що пом’якшують, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З врахуванням всіх обставин в їх сукупності суд призначив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мінімальне покарання, передбачене санкцією ст.166 КК України, та за ч.3 ст.120 КК України із застосуванням ст.69 КК України, за якими вони засуджуються, що не оскаржується в апеляції.
Крім того суд, застосовуючи до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ст.75 КК України, відповідно до вимог ст.334 КПК України належним чином мотивував звільнення їх від відбування покарання з випробуванням.
Суд навів у вироку ті конкретні дані про особи винних, які, на думку суду, свідчать про можливість виправлення засуджених без відбування покарання і правильно звільнив їх від відбування призначеного покарання.
При прийнятті рішення про звільнення засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням суд вказав у вироку і повністю врахував конкретні обставини справи та дані про особи засуджених, що вони вперше притягуються до кримінальної відповідальності, не притягувалися до адміністративної відповідальності, вину ОСОБА_3 визнав повністю, а ОСОБА_4 –частково і розкаялися.
За таких обставин призначення покарання із застосуванням ст.75 КК України колегія суддів не вважає занадто м’яким
З огляду наведеного колегія суддів апеляційного суду вважає, що саме призначене судом першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 покарання кожному у виді 4 років позбавлення волі за вчинені злочини із звільненням їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком відповідно 2 і 3 роки та покладенням певних обов’язків, є необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.
За таких обставин апеляція старшого помічника прокурора не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України колегія суддів апеляційного суду
У Х В А Л И Л А :
Вирок Машівського районного суду Полтавської області від 4 листопада 2010 року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без зміни, а апеляцію старшого помічника прокурора Машівського району Полтавської області з внесеними змінами –без задоволення
С У Д Д І :
Копитько Л.І. Захожай О.І. Батрак В.В.