Справа № 22-6926/2006 Головуючий у 1 інстанції Іванов В.М.
Категорія ЗО Доповідач Звягінцева О.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С., суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І. при секретарі Пометун C.M. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення і
встановив:
в апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оспорюють обгрунтованість судового рішення, яким відмовлено у задоволенні позову, і ставять питання про його скасування, ухвалення нового рішення про задоволення позову за неправильним застосуванням судом норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи.
В засіданні апеляційного суду позивачка ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені позивача ОСОБА_2 на підставі довіреності, та її представник за усною заявою ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, просили про її задоволення, скасування рішення суду з ухваленням нового про задоволення позову, а відповідачка ОСОБА_3, представник прокуратури Петровського району м. Донецька за довіреністю ОСОБА_5 заперечували проти доводів скарги, просили про її відхилення, залишення без зміни судового рішення.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
10.02.2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним позовом до відповідачки і зазначали, що рішенням виконкому Петровської районної ради м. Донецька 23.06.1980 р. їм на двох було надано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, а 16.12.1993 р. вони цю квартиру приватизували, і вона у теперішній час належить їм на праві приватної власності. У 1994 р. ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з відповідачкою, від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_6. Відповідачка з дитиною стали проживати в спірній квартирі з 1994 p., у 1998 р. були в ній зареєстровані. 26.01.2006 р. рішенням Петровського районного суду м. Донецька шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано. Після розірвання шлюбу відповідачка з неповнолітньою дитиною продовжують проживати в спірній квартирі, відповідачка за час проживання комунальні послуги не сплачувала. В теперішній час вони бажають продати спірну квартиру, але не можуть цього зробимти, оскільки відповідачка добровільно не хоче разом із донькою виселитися з неї.
Тому просили суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачку та її неповнолітню доньку ОСОБА_6 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - зміні із задоволенням позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 із спірної квартири без надання іншого жилого приміщення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє; користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Судом першої інстанції при вирішенні спору встановлено, що згідно із Свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 квартира АДРЕСА_2 належить позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності (а.с.31).
Згідно з довідкою КП „ЖЕК №2" в спірній квартирі мешкають та зареєстровані позивачі-співвласники спірної квартири, відповідачка ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_6 (а.с. 7).
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував з відповідачкою ОСОБА_3. у шлюбі з 19.06.1993 p., остання мешкає в спірній квартирі з 1994 p., з 1998 р.-зареєстрована в ній, від шлюбу мають доньку ОСОБА_6, 1994 р.н., яка також мешкає в спірній квартирі, 26.01.2006 р. шлюб було розірвано. Відповідачка та її донька продовжують проживати у спірній квартирі.
Відповідно до вимог ч.З ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками ( усиновлювачами).
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцятії , років визначається органом опікки та піклування або судом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, але зробив неправильні правові висновки та неправильно застосував норми матеріального права.
Відповідно до вимог п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для зміни рішення суду прешої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався на вимоги ст. 156 ЖК України, яка дійсно існує, але має колізію із Законом України „Про власність" та наведеними нормами ЦК України щодо права власності, права власності на житло, захисту права власності.
Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 ніколи не була членом сім'ї власника спірної квартири-позивачки ОСОБА_1, хоча проживала в квартирі після укладення шлюбу з позивачем з 1994 р. Позивачка з подружжям однією сім"єю не жила, жила окремо, мала свою родину, коли виявила бажання повернутись в свою квартиру, відповідачка стала чинити їй перешкоди в користуванні власним житлом, однак рік тому повернулась і стала проживати в ньому. Через перешкоди в користуванні спірним житлом- двокімнатною квартирою з боку відповідачки позивачка після вселення змушена була проживати зі своїм сином -позивачем ОСОБА_2 в одній кімнаті.
З січня 2006 р. у зв'язку із розірванням шлюбу відповідачка не є членом родини і співвласника спірної квартири ОСОБА_2 Позивачами-власниками спірної квартири було заявлено відповідачці про їх бажання розпорядитися власним житлом на власний розсуд. Весь цей час власники спірної квартири виказували свій намір її продати.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що підстав для проживання відповідачки ОСОБА_3 у спірній квартирі немає, однак вона добровільно не бажає звільнити спірну житлову площу.
Неповнолітня дитина ОСОБА_6, є членом сім'ї власників спірної квартири, має право користуватися нею.
В засіданні суду апеляційної інстанції сама відповідачка стверджувала, що взаємовідносини доньки ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 дуже добрі, що дає підстави вважати, що неповнолітня дитина може з ним жити в спірній квартирі.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для виселення із спірної квартири неповнолітньої ОСОБА_6, 1994 р.н.
Апеляційний суд вважає за необхідне відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 державне мито у розмірі 8 грн. 50 коп. та стягнути з неї витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь ДП „ Судовий інформаційний центр" у розмірі 7 грн.50 коп.
Керуючись п. З ч.1 ст. 307, п.п. 3,4 ч.1ст. 309, ст. 313, ч.2 ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
вирішив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково, рішення Петровського районного суду м. Донецька від 23 травня 2006 року змінити.
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про її виселення із квартири АДРЕСА_2 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_6, задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.
Це ж рішення в іншій частині щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення із квартири АДРЕСА_2 неповнолітньої ОСОБА_6, залишити без зміни.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 державне мито у розмірі 8 грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державного підприємства „Судовий Інформаційний Центр" витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 7 грн. 50 коп. (р/р № 26001014180002, ВАТ "Банк
універсальний " м.Львів, код ЄДРПОУ 30045370, МФО 325707).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.