Справа № 2-623/11

         Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

          18.03.2011  Червоноградський міський суд Львівської області

          в складі: головуючого - судді  Кріль М. Д.

                          при секретарях                             Шульган Л.І.,  Бицькій М.В.

                          з участю:                                 позивача                 ОСОБА_1  

                                                                           представника позивача  ОСОБА_2    

                                                                           представників відповідача  ОСОБА_3

                                                                                               ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Червонограді справу за позовом  ОСОБА_1 до  фізичної особи- приватного підприємця ОСОБА_5 про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення на роботі та виплату заробітної плати  за час  вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди,

                                                               в с т а н о в и в:

             ОСОБА_1 в лютому 2011 року звернулася в суд з  позовом. В заяві послалася на те, що працювала у відповідача в якості продавця продовольчих товарів з 2-го травня 2008 року.  Наказом від 01 листопада 2010 року відповідачка звільнила її з роботи за п.2 ст.41 КЗпП України, в з»язку з втратою довіри до матеріально-відповідальної особи. Вважає звільнення її з роботи з вищевказаної підстави незаконним, проведене  в помсту за її звернення до Територіальної  державної інспекції праці про порушення відповідачкою трудового законодавства. Нестачу ввіреного їй товару не допускала, а тому просить строк звернення до суду поновити, так як він пропущений  з поважної причини, скасувати наказ про її звільнення від 01.11.2010 року, стягнути з відповідачки на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, змінити формування причин її звільнення з роботи на розірвання трудового договору з ініціативи працівника та стягнути 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

            В судовому засіданні позивачка   позовні вимоги уточнила та просить  визнати звільнення з роботи незаконним, поновити її на роботі та виплатити їй заробітну плату  за час  вимушеного прогулу і відшкодувати завдану їй  моральну шкоду в сумі 10000 грн. Крім цього, суду пояснила, що під час роботи недостач ввіреного їй товару не було, участі в ревізіях вона не приймала, з актами по результатах ревізії її не ознайомлювали, заробітну плату отримувала відповідно до розміру мінімальної заробітної плати по країні.

            Представники відповідача позов не визнали. Вважають, що були підстави для звільнення позивачки за п.2 ст.41 КЗпП України, а також рахують, що позивачка строк звернення до суду пропустила без поважної причини.

           Дослідивши докази суд встановив слідуюче.

           Позивачка працювала у відповідача –приватного підприємця ОСОБА_5 в якості продавця продовольчих товарів магазину, розташованого в АДРЕСА_1 на підставі трудового договору з 02 травня 2008 року. Неодноразово зверталася до відповідачки з проханням звільнити її з роботи за її ініціативою, на що та відповідала відмовою. З приводу порушення відповідачкою трудового законодавства вона з заявою 7.10.2010 року звернулася до Територіальної державної інспекції праці у Львівській області, матеріали по результатах перевірки інспекцією були направлені в прокуратуру м.Червонограда, де постановою помічника прокурора від 3.12.20010 року в порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5 було відмовлено, хоча встановлено порушення трудового законодавства приватним підприємцем ОСОБА_5

           Як вбачається з запису в трудовій книжці за № 11 відповідачка звільнила позивачку з роботи з 01 листопада 2010 року за п.2 ст.41 КЗпП України –в зв»язку з втратою довіри до матеріально-відповідальної особи.

           Відповідно до п.2 ст. 41  КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності.

           При звільненні працівника  з роботи з даної підстави форма вини значення не має, однак власник у разі спору зобов»язаний довести і факт порушення і вину працівника.

            Представниками відповідача не надані належні та допустимі докази того, що позивачка під час роботи у відповідача в якості продавця продовольчих товарів допустила такі порушення трудових обов»язків ( недостача ввірених товарно-матеріальних цінностей, обрахунок покупців, тощо), які привели до втрати довіри зі сторони роботодавця.

             Посилання  представників відповідачів на те, що відповідачка мала законні підстави звільнити позивачку з роботи по втраті довіри, оскільки  в її присутності інша працівниця магазину ОСОБА_6 взяла з каси 450 грн., суд вважає необґрунтованими, так як вони спростовуються поясненням позивачки та показами свідка ОСОБА_6, яка пояснила, що дану суму грошей вона взяла з  каси з дозволу відповідачки в рахунок своєї заробітної плати і  остання претензій ніколи їй з цього приводу не висловлювала.

              Таким чином, суд вважає що позивачка звільнена з роботи без законних підстав, а тому позов в частині визнання  звільнення незаконним, поновлення на роботі  та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення.

            Суд вважає, що вимога про стягнення з відповідачки моральної шкоди теж є обґрунтованою, так як незаконним звільненням позивачки з роботи їй завдано моральних страждань, вона з цієї причини переживала, залишалася без заробітку, на підставі ст. 237-1 КЗпП України, але в меншому розмірі, так як позивачкою не надані належні та допустимі докази того, що їй завдано моральної шкоди саме на 10000 гривень, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості.

          Суд рахує, що підлягає до задоволення і клопотання позивачки про поновлення строку звернення до суду, так як вона бажала спір з відповідачкою врегулювати в позасудовому порядку, звертаючись з заявами в інспекцію праці та прокуратуру м.Червонограда, даний строк пропущено з поважної причини.

           При визначенні розміру середнього заробітку  суд виходить з величини мінімальної заробітної плати, яку позивачка отримувала до звільнення і вважає, що до стягнення підлягає сума –4227, 16 грн., виходячи із слідуючого розрахунку: за листопад 2010р. –876, 77 грн. ( 907грн. м. з/п х 29 днів : 30 днів); за грудень 2010 року –922 грн.; за січень та лютий 2011 року – по 941 грн.; за 18 днів березня 2011 року –546, 39 грн. ( 941 грн. х 18 дн. : 31 дн.).

            Керуючись ст. ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд

                                                  В И Р І Ш И В :

           Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

           Строк звернення до суду поновити.

           Звільнення ОСОБА_1 з посади продавця  магазину продовольчих товарів , належного приватному підприємцю ОСОБА_5 від 1 листопада 2010 року визнати незаконним.

            ОСОБА_1  поновити на роботі продавця магазину продовольчих товарів, належного приватному підприємцю ОСОБА_5  і який розташований в АДРЕСА_1 -  

з 2 листопада 2010 року.

           Стягнути з приватного підприємця ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 4227, 16 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 (п»ятсот) грн. моральної шкоди, а всього 4727 ( чотири тисячі сімсот двадцять сім) грн.. 16  коп.

           Стягнути з ОСОБА_5 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 51 грн. судового збору в дохід держави.

            В решті частині позовних вимог відмовити.

            Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць  в сумі 845 грн.43 коп.. підлягає до негайного виконання.

             На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом  10 днів з дня проголошення рішення.          

Суддя:                                                                                       М.  Д.  Кріль