2-27/11

                                                                           Рішення

Іменем України

 31.03.2011                                                                                      місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді –Гноєвой С.С.,

при секретарі                   Пєйковій О.С., Ковальовій М.В.,

за участю позивача   ОСОБА_1,

представників позивача          ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачів                              ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача          ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Маріупольської міської ради, Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради про  визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, визнання права власності на ? частки квартири, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування,

третя особа: приватні нотаріуси Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8, ОСОБА_9, Маріупольське бюро технічної інвентаризації Донецької області, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2007 року позивачка  ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, Маріупольської міської ради, Орджонікідзевської районної адміністрації  про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 19 серпня 2004 року і договору дарування від 20 квітня 2005 року квартири АДРЕСА_1, визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане Маріупольською міською Радою, визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що з 28 вересня 1968 року по 29 червня 2005 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4 17 січня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу вони з чоловіком придбали квартиру АДРЕСА_1. 28 лютого 2002 року відповідач ОСОБА_4 отримав у дар квартиру АДРЕСА_2. В подальшому, під час шлюбу, зазначені квартири були реконструйовані та об’єднані в одну квартиру. Після реконструкції квартир рішенням Орджонікідзевської районної адміністрації міста Маріуполя №120 від 26 травня 2004 року відповідачу ОСОБА_4 замість договору дарування було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зважаючи що при реконструкції використовувались спільні кошти подружжя, дві квартири були об’єднані в одну і її вартість значно збільшилась позивачка вважала, що зазначена квартира АДРЕСА_2  є об’єктом спільної сумісної власності подружжя і просила визнати частково недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане відповідачу ОСОБА_4 Крім того, 19 серпня 2004 року квартира АДРЕСА_1 за договором купівлі – продажу була продана відповідачем ОСОБА_4 другому відповідачу ОСОБА_5. В подальшому, а саме 20 квітня 2005 року зазначена спірна квартира була подарована  ОСОБА_5 відповідачу ОСОБА_4 Вважаючи спірну квартиру об’єктом спільної сумісної власності подружжя позивачка, зазначила що не давала свою згоду на укладення вказаних договорів, а тому просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року та договір дарування від 20 квітня 2005 року недійсними та визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтримала позовні вимоги в повному обсязі, дали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили задовольнити позов. Крім того, ОСОБА_1 пояснила суду, що придбанням і об'єднанням квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 займався відповідач ОСОБА_4 її колишній чоловік, якому вона довіряла вирішення всіх питань. Спірна квартира АДРЕСА_2 до укладання договорів купівлі-продажу та дарування належала ОСОБА_4, на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською Радою 11 серпня 2004 року  на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації м. Маріуполя від 26.05.04. замість договору дарування. КвартириАДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 були реконструйовані в одну, під час їх подружнього життя, на спільні сімейні кошти, вартість квартири збільшилась, а тому вона вважає її спільним сумісним майном подружжя і вважає що має право на ? частину спірної квартири.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_6 позовні вимоги позивачки не визнали в повному обсязі, також відповідач пояснив, що перебував з позивачкою в зареєстрованому шлюбі з 1968 року і в листопаді 2004 року фактично шлюбні стосунки було припинено. 17 січня 2002 року на підставі договору купівлі-продажу він придбав трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. 28 лютого 2002 року йому була подарована  квартира АДРЕСА_2. Зазначені квартири були об’єднані в одну квартиру і на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації 11.08.2004 року йому було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Договори купівлі-продажу та дарування були укладені законно, оскільки на час укладання договору купівлі продажу квартири він був одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 і згода позивачки при їх укладенні потрібні не була. Вважав позовні вимоги позивачки необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню оскільки позивачка з тих самих підстав вже зверталась до суду і в задоволенні позову їй було відмовлено.  

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги позивачки визнав в повному обсязі та надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.

Представники відповідачів Маріупольської міської ради, Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради в судове засідання не з’явились, надали заяви з проханням розглядати справу за їх відсутності.

Треті особи - приватні нотаріуси ОСОБА_8 і ОСОБА_9 надали суду заяви з проханням розглянути та закінчити розгляд справи без їх участі.

Представник Маріупольського бюро технічної інвентаризації в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно і належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, відповідачів, їх представників дослідивши письмові матеріали справи, дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами, щодо майна набутого за час шлюбу, виникли до набрання чинності Сімейного кодексу України, тому суд у відповідності з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України застосовує положення Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року) та Кодексу про шлюб та сім’ю.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого 28.09.1968 року міського бюро РАГС міста Талди-Курган, 28 вересня 1968 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 з присвоєнням дружині прізвища - ОСОБА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 17 січня 2002 року, посвідченому приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 (запис в реєстрі № 175) ОСОБА_4 купив у ОСОБА_13 належну їй на праві приватної власності трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Під час подружнього життя з позивачкою, 28 лютого 2002 року ОСОБА_14 подарувала відповідачу ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, що вбачається із договору дарування, посвідченого 28.02.02 року приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8, запис в реєстрі № 996.

Відповідно до рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської Ради № 120 від 26 травня 2004 року затверджений акт комісії, щодо приймання до експлуатації квартири після реконструкції та об'єднання квартир №  19, 20 по вулиці Московській в м. Маріуполі Донецької області, яка складається із трьох житлових кімнат, коридору, кухні, ванної, туалету з присвоєнням їй номеру 20. Житлова площа квартири складає 51,6 м2 , загальна площа 98,2 м2.

11 серпня 2004 року відповідач ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане Маріупольською міською Радою Донецької області на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради замість договору дарування від 28.02.02 року (реєстр 996), яке складається з трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

11 серпня 2004 року право власності відповідача ОСОБА_4 на спірну квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване в Маріупольському БТІ на підставі свідоцтва Маріупольської міської Ради про право власності ( САА № 315325  11.08.2004 року).

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч.1  ст.  22 Кодексу про шлюб та сім’ю України,  майно,  набуте подружжям під час шлюбу,  є його спільною сумісною власністю.

Аналогічна норма закріплена в Сімейному Кодексі України в редакції 2004 року, а саме в ст. 60 якою передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку(доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч.1  ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Як вбачається зі ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

В судовому засіданні було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана відповідачем ОСОБА_4 та позивачкою ОСОБА_1 під час подружнього життя, крім того квартира АДРЕСА_2 у вказаному будинку була отримана ОСОБА_4 у дар під час спільного життя подружжя.   

Таким чином, з урахуванням положень ст. ст. 24, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю України суд вважає, що об’єктом права спільної сумісної власності подружжя позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 є 5/7 частин квартири АДРЕСА_1.

Отже суд, виходячи з вищенаведеного, та з урахуванням ст. 393 ч.1 ЦК України, вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 визнавши свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11.08.2004 року, видане Маріупольською міською Радою на ім’я ОСОБА_4  частково недійсним, а саме в частині 5/14 частики квартири та виходячи з рівності часток подружжя, визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності на 5/14 частин квартири АДРЕСА_1 Донецької області

Вирішуючи питання щодо визнання договорів купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року та договір дарування від 20 квітня 2005 року недійсними суд виходить з наступного.

За положеннями ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим акта цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  

Так судом встановлено, що 19 серпня 2004 року між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8 (запис в реєстрі № 4412), відповідно до умов якого продавець ОСОБА_4 передав у власність покупця ОСОБА_5, а покупець прийняв майно – трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в м. Маріуполі Донецької області та сплатив за неї обговорену грошову суму. Зазначена квартира належала продавцю ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на нерухоме майно, виданого Маріупольською міською Радою 11 серпня 2004 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно 20 серпня 2004 року Маріупольським БТІ було зареєстровано право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.  

20 квітня 2005 року відповідно до договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9 (запис в реєстрі № 858) відповідач ОСОБА_5 подарував відповідачу ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, яка належить дарувателю на підставі договору купівлі-продажу квартири від 19 серпня 2004 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно видане Маріупольським бюро технічної інвентаризації від 29 квітня 2005 року ОСОБА_4, на підставі договору дарування від 20.04.2005 року (реєстр №858) є власником квартири АДРЕСА_1.  

Відповідно до ст.65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної власності подружися, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні не заперечував, що при укладанні між ним та відповідачем ОСОБА_5 договору купівлі - продажу квартири від 19 серпня 2004 року позивачка ОСОБА_1 не надавала своєї письмової згоди на його укладення, оскільки відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 11 квітня 2004 року він був власником квартири АДРЕСА_1.

Оскільки, як вже було встановлено судом, реконструкція та об’єднання квартир, отримання свідоцтва про право власності було здійснено в період шлюбу сторін, тобто до розділу майна та розділу часток, зазначена квартира була об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири від 11 квітня 2004 року була потрібна письмова згода другого з подружжя, а саме позивачки ОСОБА_1

З урахуванням наведеного суд дійшов до переконливого висновку, що позовні вимоги позивачки щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування спірної квартири, підлягають задоволенню, оскільки спірна квартира відчужувалась ОСОБА_4 без письмової згоди на це його дружини, а недійсність договору купівлі-продажу від 11 квітня 2004 року тягне за собою недійсність укладеної в подальшому угоди дарування, оскільки вона порушує права іншого співвласника квартири.

На підставі ст.55 Конституції України; ст.ст. 15, 203, 204, 393 ч.3 ЦК України; ст.ст.60, 65 Сімейного кодексу України; ст.ст. 22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім’ю; ст.ст. 10,11,60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Маріупольської міської ради, Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради про  визнання свідоцтва про право власності на житло частково недійсним, визнання права власності на ? частки квартири, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування – задовольнити частково.

Свідоцтво про право власності на нерухоме майно Серія САА №315325 від 11.08.2004 року, видане Маріупольською міською Радою на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської Ради замість договору дарування від 28.02.2002 року реєстр 996 на ім’я ОСОБА_4 визнати  частково недійсним, а саме в частині 5/14 частики квартири АДРЕСА_1 Донецької області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 5/14 частки квартири АДРЕСА_1 в місті Маріуполі Донецької області.

Визнати недійсним договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_1 в місті Маріуполі Донецької області, укладений 19 серпня 2004 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №4412.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 20 квітня 2005 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №858.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 Суддя___________________