Справа № 2-638/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"12" березня 2011 р.    

Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого  

судді                                                                Ящук Т.І.

при секретарі                                                  Ярошинській І.А.

з участю  представників позивача                Голіченка М.В., Спіжової І.І.

відповідачки                                                   ОСОБА_1

представника відповідачки                           ОСОБА_3

третьої особи                                                  ОСОБА_2

представника третьої особи                          ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом  Закритого акціонерного товариства «Кедр»до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 –про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним , -

встановив :

          Позивач ЗАТ «Кедр»звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1  про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, посилаючись на наступні обставини. Відповідно до свідоцтва про право колективної власності  від 21.12.2001 року позивачу на праві  колективної власності належали квартири АДРЕСА_1

          Відразу після придбання нерухомості, з метою переведення житлових приміщень у нежитловий фонд та використання їх як офісних приміщень, адміністрацією ЗАТ «Кедр»проведено перепланування несучих перегородок квартир АДРЕСА_1, в тому числі встановлення єдиних вхідних дверей до квартир АДРЕСА_1

Відповідач ОСОБА_1 з 1994 року займала посаду головного бухгалтера товариства і викликала довіру як співробітник.            У зв’язку з відмовою позивачу у переведенні вказаних квартир у нежитловий фонд, з метою уникнення ускладнень щодо використання квартир як офісних приміщень, за згодою та домовленістю президента ЗАТ «Кедр»ОСОБА_2 та відповідачки , 29.07.2002 року був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1

Згідно з вказаним договором ЗАТ «Кедр»продало, а відповідачка ОСОБА_1 купила  за 62266 грн. квартиру, площею 43,9 кв.м., яка складається з однієї кімнати, жилою площею 19,5 кв.м. Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачкою в Київському міському БТІ 13.06.2003 року.

У з в’язку з викладеними обставинами  квартири АДРЕСА_1 по АДРЕСА_1 були оформлені на ОСОБА_2

У серпні 2008 року між президентом товариства Анопреєнком Г.Т. та відповідачкою  виник спір з приводу подальшого використання квартири АДРЕСА_1 як офісного приміщення ЗАТ «Кедр». ОСОБА_1 всупереч домовленостям та фактичному використанню квартир АДРЕСА_1 як офісних приміщень ЗАТ «Кедр», заявила про намір здавати квартиру АДРЕСА_1 в оренду третім особам, посилаючись на договір купівлі-продажу квартири від 29.07.2002 року.

Оскільки кімнати квартир № АДРЕСА_1 переплановані під одне офісне приміщення  для ЗАТ «Кедр», із єдиними вхідними дверима, однією кухнею, перебування по сторонніх осіб у квартирі АДРЕСА_1 означало б здійснення перешкод у господарській діяльності ЗАТ «Кедр», а також конфлікти із сторонніми особами  щодо користування приміщеннями квартири АДРЕСА_1, у які можна увійти тільки через раніше переплановані приміщення квартир АДРЕСА_1

Вказаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.07.2002 року позивач просить визнати недійсним , оскільки з  моменту його укладення  він носить фіктивний характер ,  договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків , що обумовлені ним.

Згідно з витягом з протоколу зборів ЗАТ «Кедр»від 20.01.2009 року, протоколом загальних зборів ЗАТ «Кедр»від 26.01.2010 року, акціонери товариства –Фонд державного майна України, Металургійний комбінат «Азовсталь», Крюковський вагонобудівний завод, які володіють пакетом акцій в розмірі 54,88 %, не були раніше проінформовані про угоди по відчуженню  квартир. Вищим органом управління товариства –зборами учасників, акціонерів товариства прийнято рішення –керівництву ЗАТ «Кедр» звернутися до суду із позовом про повернення квартир АДРЕСА_1,39, 40 у власність товариства.

З часу укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.07.2002 року до конфлікту сторін у серпні 2008 року відповідачка погоджувалась, розуміла , усвідомлювала , не заперечувала , що приміщення квартири АДРЕСА_1, які поєднані в одне приміщення із квартирами АДРЕСА_1, використовувались як офісні приміщення ЗАТ «Кедр». Питання щодо повернення відповідачці товариством «Кедр»грошових коштів за вказаним договором купівлі-продажу, за домовленістю між сторонами, було врегульовано.

Постійним місцем проживання  відповідачки  є  квартира АДРЕСА_2, яка належить їй на праві приватної власності. За цією адресою ОСОБА_1 проживає із неповнолітньою дочкою, яка навчається у ліцеї № 157 Оболонського району м. Києва.

Відповідачка не проживала у спірній квартирі. Благоустрій квартири АДРЕСА_1, оплата комунальних платежів після оформлення договору купівлі-продажу від 29.07.2002 року здійснювались за рахунок позивача та керівника ЗАТ «Кедр»ОСОБА_2    У спірній квартирі відсутня побутова техніка, яка належить відповідачці. Холодильник, який знаходився на кухні, інша побутова техніка, ніколи відповідачці не належали , а були придбані позивачем.

Тому позивач просив : визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.07.2002 року, укладений між ЗАТ «Кедр»та ОСОБА_1 ; повернути сторони у первісний стан : зобов’язати ОСОБА_1 повернути уповноваженому представнику ЗАТ «Кедр»спірну квартиру ; стягнути із ЗАТ «Кедр»на користь ОСОБА_1 фактичну суму сплачених нею коштів згідно договору купівлі-продажу від 29.07.2002 року –62266 грн.

Під час розгляду справи в суді представники позивача змінили та уточнили позовні вимоги. Посилаючись на норми статей  48, 58, 113 Цивільного кодексу України ( 1963 року)  просили ухвалити  рішення, яким договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 29.02.2002 року –визнати недійсним,  без застосування наслідків недійсності,  стягнути із ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Кедр»судові витрати.

В судовому засіданні представники позивача Голіченко М.В. та Спіжова І.І. підтримали уточнені позовні вимоги та просили позов задовольнити, посилаючись на те, що договір купівлі-продажу спірної  квартири  є фіктивним, оскільки він не був спрямований на реальне настання правових наслідків.  Правовими підставами для визнання договору недійсним є ст. 48 ЦК України ( 1963 року) – невідповідність угоди вимогам закону, а саме –ст. 113 ЦК України ( 1963 року) , відповідно до якої право спільної часткової власності провадиться за згодою всіх учасників. В даному випадку на продаж квартири закритого акціонерного товариства не було згоди всіх акціонерів, яких президент товариства взагалі не  поставив до відома про укладення угоди. Відповідно до ст. 58 ЦК України ( 1963 р.) вказаний договір має бути визнаний недійсним як мнима угода , тобто укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3  в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили  у задоволенні позову відмовити . При цьому посилались на те, що угода не  була мнимою, оскільки з боку ОСОБА_1  були вчинені всі необхідні дії , спрямовані на набуття права власності на квартиру –сплачені кошти , зареєстровано право власності в БТІ, відповідачка поселилась у квартиру та проживала у ній разом зі своєю донькою, а також зареєструвала за адресою спірної квартири своє місце проживання.  Також просили застосувати  наслідки пропуску позивачем строку  позовної давності.

Третя особа ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 підтримали заявлені позивачем позовні вимоги та просили позов задовольнити , посилаючись на те, що на момент укладення  угоди квартира як об’єкт нерухомості була відсутня,  оскільки ще в період будівництва квартири  за домовленістю з будівельниками була встановлена капітальна стіна, що відділяла блок  квартир № АДРЕСА_1 від загального коридору, в результаті чого утворився хол.  Наявність холу дозволило створити єдиний офісний комплекс, що складався із 5 кабінетів, кухні-столової, однієї ванної і двох туалетів.  Також наявність холу дала можливість не влаштовувати передпокій у кожній з квартир .  Квартира  АДРЕСА_1 була перетворена в кабінет бухгалтерії, а на  місці кухні та передпокою була облаштована кухня-їдальня. Ванна кімната і туалет були об’єднані в одну кімнату, де встановлена джакузі. На момент отримання свідоцтв про право власності ЗАТ «Кедр»на три квартири,  перепланування квартир під єдиний офіс та ремонтні роботи уже були практично на стадії завершення.

У квітні 2002 року з’ясувалось, що офіс неможливо розміщати в жилому фонді, адміністрація відмовлялась приймати комунальні платежі від юридичної особи. У зв’язку з хворобою дружини та наявністю інших обставин ОСОБА_2  , як президент товариства, доручив ОСОБА_1  та іншим  посадовим особам вирішити це питання. У травні вони повідомили ОСОБА_2, що переведення жилого фонду в нежилий  є вкрай проблематичним . Як вихід з ситуації  ОСОБА_1 запропонувала переоформити всі квартири на фізичних осіб. В результаті цього  29.07.2002 року було укладено договори купівлі-продажу , відповідно до яких право власності  на квартиру АДРЕСА_1 було переоформлене на ОСОБА_1, а  на квартири № АДРЕСА_1 –на ОСОБА_2

Вислухавши сторони,  третю особу, їх представників, свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини .

28.12.2001 року в Київському міському БТІ  було зареєстроване право колективної  власності ЗАТ «Кедр»на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва  про право власності на квартиру, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА 21.12.2001 року.

Вказана квартира є  однокімнатною , жилою площею 19,5 кв.м., загальною –43,9 кв.м.

29.07.2002 року між Закритим акціонерним товариством «Кедр» як  продавцем в особі його президента  Анопреєнка Григорія Трохимовича , що діяв на підставі Статуту,зареєстрованого Дніпровською райдержадміністрацією м. Києва 05.05.1994 року,  та ОСОБА_1 як покупцем   було укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири , посвідчений приватним нотаріусом Київського  міського нотаріального округу ОСОБА_5 29.07.2002 року за реєстровим № 1589 ( а.с. 144).

Договір укладено сторонами під відкладальною умовою.

Відповідно до п. 5 договору,  продаж зазначеної квартири   провадиться за 62266 грн., з яких 35000 грн. перераховано покупцем продавцю на його рахунок в Четвертій Київській філії АППБ «Аваль»до підписання цього договору, а решту 27266 грн. покупець зобов’язується перераховувати щомісячно, до 31.12.2002 року.   До здійснення повного розрахунку квартира, що є предметом цього договору,  залишається у володінні та користуванні продавця.

Як вбачається з заяви президента ЗАТ «Кедр»ОСОБА_2 від 25.03.2003 року , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, цією заявою ЗАТ «Кедр»посвідчує факт отримання від ОСОБА_1 15.08.2002 року грошей в сумі 13406 грн. та 09.08.2002 року грошей в сумі 13860 грн., що разом складає 27266 грн., як остаточний розрахунок   за продану квартиру АДРЕСА_1

Розрахунок здійснювався перерахуванням коштів в сумі 27266 грн. на розрахунковий рахунок ЗАТ «Кедр»в Четвертій Київській філії  АППБ «Аваль», підтвердженням цього факту є відповідні банківські документи.

Будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за договором, укладеним між сторонами 29.07.2002 року, Акціонерне товариство закритого типу «Кедр»до ОСОБА_1 не має.  АТЗТ «Кедр»підтверджує той факт, що на момент складання цієї заяви право власності на згадану квартиру перейшло до ОСОБА_1 ( а.с. 145)

Згідно з реєстраційним написом на правовстановлювальному документі , право власності на квартиру АДРЕСА_1  за ОСОБА_1 було зареєстроване в Київському міському БТІ 13.06.2003 року  ( а.с.145).

Підставою для визнання недійсним вказаного договору  купівлі-продажу квартири представники позивача  зазначали невідповідність договору вимогам закону , а саме –відсутність згоди усіх учасників спільної часткової власності, посилаючись при цьому на ст. 48  та 113 ЦК України ( 1963 року).

Відповідно до ст. 48 ЦК України ( 1963 р.)  недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 113 ЦК України ( 1963р.) встановлено, що володіння, користування  і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди спір вирішується судом.

Посилаючись на вказану норму закону , представники позивача безпідставно  підміняють поняття  права колективної власності, що виникло у ЗАТ «Кедр»на вказану квартиру ( як зазначено у  свідоцтві про право власності ) , поняттям права  спільної часткової власності, яке , на їхню думку,  виникло у акціонерів  вказаного товариства.

Однак, вказані твердження не відповідають вимогам закону . Відповідно до ст. 112 ЦК України  спільною власністю є належність майна двом або кільком організаціям чи громадянам.

Відповідно до діючого на момент виникнення спірних правовідносин Закону України «Про власність», зокрема  ст. 30,  колективний власник самостійно  володіє, користується і  розпоряджається об'єктами власності, які йому належать. Право   колективної  власності  здійснюють  вищі  органи  управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо). Окремі  функції  по господарському управлінню колективним  майном може бути покладено вищими органами управління власника  на  створювані ними органи.

          Як зазначено в договорі купівлі-продажу квартири , приватним нотаріусом було перевірено  повноваження представника ЗАТ «Кедр», який діяв на підставі Статуту, зареєстрованого Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією 05.05.1994 року  ( а.с. 10-27).

Статут юридичної особи  є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов’язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників.

Відповідно до  п.п. 6.17, 6.18, 6.20 Статуту ЗАТ «Кедр»,  виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю ,  є дирекція, яка вирішує усі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що входять до компетенції загальних зборів і Ради товариства. Роботою дирекції керує президент.

Згідно з п.6.21 Статуту ЗАТ «Кедр», президент товариства діє без довіреності від імені товариства в межах своєї компетенції, видає накази та розпорядження,  затверджує штатний розклад дирекції, наймає на роботу та звільняє працівників, розпоряджається майном і коштами товариства, виступає розпорядником кредитів,  укладає в Україні та за її межами договори , вчиняє інші юридичні дії та видає доручення про укладення таких договорів.

При цьому, як вбачається з п.6.5 Статуту,  до виключної компетенції загальних зборів як вищого органу товариства,  не належить розпорядження майном товариства.

З викладеного вбачається, що ОСОБА_2 як президент ЗАТ «Кедр» при укладенні договору діяв у межах наданих йому повноважень від імені товариства, а обставини, на які посилаються представники позивача щодо невідповідності договору вимогам закону, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 58 ЦК України ( 1963 р.) встановлено, що недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки ( мнима угода).

                  Отже, при укладенні мнимої угоди воля обох сторін направлена лише на створення видимості юридичного зв'язку між ними, а в дійсності сторони не вчиняють ніяких дій щодо її здійснення з метою створення юридичних наслідків.

Статтею 224 ЦК України ( 1963 р.), за договором купівлі-продажу продавець зобов’язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено, що ЗАТ «Кедр»отримало від ОСОБА_1 кошти, обумовлені договором  як ціна квартири, в розмірі 62266 грн., про що президент ЗАТ «Кедр»25.03.2003 року  подав відповідну заяву   та що в свою чергу стало підставою для реєстрації  ОСОБА_1   права власності на квартиру в Київському міському БТІ 13.06.2003 року  відповідно до  укладеного під відкладальною умовою договору ( а.с. 145) .

Факт сплати відповідачкою коштів за квартиру  не заперечував і позивач у позовній заяві ( а.с. 5-7, том 1).

Як вбачається з довідки ЖБК «Мікрон», ОСОБА_1 та її дочка ОСОБА_6  мешкали по АДРЕСА_2  і були зареєстровані за вказаною адресою з 11.03.1997 року до 28.04.2004 року, коли зняті з реєстраційного обліку за адресою АДРЕСА_1. ( а.с. 66)

З матеріалів справи вбачається, що за адресою спірної квартири відповідачка зареєстрована  і на даний період часу.

У лютому 2005 року ОСОБА_1 уклала договори із  ВАТ «Укртелеком»про надання телекомунікаційних послуг на адресу вказаної квартири  та із  АЕК «Київенерго» про користування електричною енергією ;  05.09.2003 року уклала договір на придбання в квартиру меблів  ( а.с. 241-244, 246 том 1).

В судовому засіданні  ОСОБА_2 пояснив,  що для оформлення належним чином договору  купівлі-продажу і  для надходження коштів на рахунок ЗАТ «Кедр»в банку  він особисто надав кошти товариства відповідачці , щоб вона вчинила вказані дії.  Однак його пояснення суперечать  обставинам, викладеним  в позовній заяві , підписаній ним же як  президентом товариства,  що «питання щодо повернення відповідачці товариством «Кедр»грошових коштів за вказаним договором купівлі-продажу, за домовленістю між сторонами, було врегульовано».

Отже, твердження  ОСОБА_2 та представників позивача  про те, що кошти, які ОСОБА_1 перераховувала  на рахунок ЗАТ «Кедр»за квартиру, були надані їй товариством , належними та допустимими доказами в судовому засіданні не підтверджені.

Посилання  третьої особи та представників позивача  на відсутність в момент укладення договору купівлі-продажу самої квартири як об’єкта нерухомості  також не підтверджені належними доказами та спростовуються  пунктами 7- 8 договору, в яких зазначено, що для відчуження квартири в Київському міському бюро технічної інвентаризації  була отримана довідка від 15.05.2002 року за № 512797.  

Відповідно до п. 8 договору,  відчужувана квартира  візуально оглянута покупцем. Оглядом встановлено, що вона знаходиться  у стані, який є повністю придатним для використання житла за цільовим призначенням.  

Відповідно до п. 50  «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, що була чинною на момент укладення спірної угоди, крім  правовстановлюючого  документа  на жилий будинок та інше нерухоме майно (за винятком  земельної  ділянки),  якщо  воно
підлягає   реєстрації,  нотаріус  вимагає  витяг  з  Реєстру  прав власності   на   нерухоме   майно,   в   якому   викладена характеристика відчужуваної будівлі.

            Коли з довідки-характеристики видно,  що власник,  наприклад, жилого будинку здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову, в   тому   числі  перепланування  жилого  будинку,  переобладнання нежилого  приміщення  в  жиле  і  навпаки , без  встановленого дозволу або без належно  затвердженого  проекту,   нотаріус  вимагає  подання  рішення  виконавчого   комітету   місцевої   Ради  народних  депутатів  або відповідної   місцевої   адміністрації   про   дозвіл    здійснити перебудову,  прибудову,  перепланування  .  При  відсутності  такого  рішення нотаріус   відмовляє  в  посвідченні  договору  відчуження  жилого будинку.

Відповідно до п.2.1, 2.2 «Інструкції про порядок видачі довідок-характеристик на об’єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності  юридичних та фізичних осіб та зареєстровані в бюро технічної інвентаризації», затвердженої наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 30.04.1996 року № 35 , кожній видачі довідки-характеристики обов'язково передує  обстеження об'єктів нерухомості  незалежно  від  того,  коли  була видана попередня довідка-характеристика.

Довідка-характеристика видається на замовлення  власника нерухомого майна  або  за  його  дорученням на підставі матеріалів інвентаризаційної справи з урахуванням всіх  змін,  виявлених  при обстеженні об'єкта  нерухомості,  а  також даних про його державну реєстрацію в бюро технічної інвентаризації.

З огляду на те, що довідка–характеристика  на квартиру АДРЕСА_1 була отримана ЗАТ «Кедр»15.05.2002 року і  договір купівлі-продажу квартири було посвідчено нотаріусом 29.07.2002 року відповідно до вимог діючого законодавства, суд не вважає належними доказами   покази свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 , ОСОБА_10  про те, що на грудень 2001 року у вказаній квартирі було виконано перепланування і квартира становила частину єдиного офісного комплексу.

Отже, судом встановлено, що з боку ОСОБА_1 були вчинені всі необхідні юридично значимі дії для настання юридичних наслідків, передбачених договором купівлі-продажу квартири. Тому вказана угода не може бути визнана мнимою.

Твердження представників позивача та третьої особи про те, що  приміщення   квартири АДРЕСА_1  не звільнялось  ЗАТ «Кедр»і використовувалось ним під офіс, не має  правового значення для вирішення справи, оскільки в судовому засіданні встановлено, що відповідачка ОСОБА_1  до серпня 2008 року мала вільний та повний доступ до власної квартири  та  зареєструвала у ній своє місце проживання.

В постановах про відмову в порушенні кримінальної справи від  22.08.2008 року та від 26.08.2008 року  винесеними дільничним інспектором Дарницького РУ ГУ МВС України Кузнєцовим С.В. у зв’язку з перевіркою заяв ОСОБА_1 , зазначено про встановлення в ході перевірки , що за адресою АДРЕСА_1 знаходяться квартири, які належали на праві власності ЗАТ «Кедр». В подальшому директор ЗАТ «Кедр»ОСОБА_2  продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_1, а квартири АДРЕСА_1 залишив у користуванні ЗАТ «Кедр», під час існування якого вказані квартири були об’єднані в офіс, у квартирах АДРЕСА_1 перебував офіс, а в квартирі АДРЕСА_1 знаходилась кухня та ванна кімната ( а.с. 199-200, том 1).

В судовому засіданні представниками позивача надано докази , що квартира АДРЕСА_1 використовувалась  як частина офісного приміщення : листи різних установ та організацій , в яких  адреса ЗАТ «Кедр»  була зазначена як  : АДРЕСА_1,   рахунки ЗАТ «Київстар» про оплату послуг мобільного зв’язку, що були надіслані позивачу на адресу спірної квартири ( а.с. 153-187);   листи ЗАТ «Кедр», в яких на бланках позивача був зазначений телефон 575-56-26, рахунки про оплату за користування яким надходили на  вказану адресу, а договір про надання телекомунікаційних послуг на даний номер телефону був укладений з ОСОБА_1  (а.с. 208 –213, 243 )  ;  фотознімки інтер’єру  спірної квартири ( а.с. 214-224) ; лист АЕК «Київенерго»про те, що електролічильник , встановлений на квартиру АДРЕСА_1 не працював з 18.12.2003 року по 05.11.2009 року, нарахування по непрацюючому лічильнику здійснювалися за середньомісячним договірним споживанням 240 кВт/год.

Однак факт  використання спірної квартири протягом 2002-2008 років як частини офісу  ЗАТ «Кедр»не може бути підставою для визнання договору недійсним , оскільки це не суперечить повноваженням власника   майна, встановлених ст. 319 чинного ЦК України , згідно з якою  власник майна володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд , має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

ОСОБА_1 на той час працювала головним бухгалтером ЗАТ «Кедр»та використовувала квартиру на власний розсуд.   ЗАТ «Кедр» звернувся до  суду з позовом після того як ОСОБА_1 звільнилась з  роботи  та між сторонами у серпні 2008 року виник конфлікт.

Факт наявності у власності  ОСОБА_1   іншої квартири  № АДРЕСА_2 не є підставою для визнання даного договору недійсним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України , кожна  сторона  зобов'язана  довести ті обставини,  на які вона посилається як на підставу своїх  вимог  і  заперечень,  крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказуванню підлягають обставини,  які мають значення  для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що представники позивача  на підтвердження своїх вимог не надали суду належних та допустимих доказів, і обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, не знайшли підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Заява відповідачки ОСОБА_1  про  відмову у позові  в зв’язку з пропуском трирічного строку позовної давності є обґрунтованою, оскільки позивач дійсно без поважних на те причин пропустив строк позовної давності.  Однак , в даному випадку  суд не може покласти в основу рішення вказану обставину , оскільки  позов не доведено позивачем, що є самостійною підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного , ст. ст. 48,  58 , 112, 113,  224 ЦК України ( 1963 р.),  ст. 3, 16, 256-257, 267 ЦК України , керуючись  ст. ст. 3, 10, 57, 60, 88, 209, 212 - 215, 218  ЦПК України, суд,  -                   

вирішив :

В задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «Кедр»до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 –про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним  - відмовити.                         

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва   шляхом  подання апеляційної скарги через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення , а в разі оскарження рішення особами, які не були присутні в судовому засіданні під час проголошення  рішення – протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано .  У  разі  подання апеляційної  скарги  рішення,  якщо  його  не  скасовано,  набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя   :   підпис