Справа № 2-а-459/11

П О С Т А Н О В А

іменем               України

       "09" березня 2011 р.                                                                                                      м.Липовець

 Суддя Липовецького районного суду Вінницької області Кривенко Д.Т. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Липовецькому районі Вінницької області про стягнення недоплаченої  щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

                                                  В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Липовецькому  районі Вінницької області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, в якому просив визнати бездіяльність  відповідача щодо виплати щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком –протиправною, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Липовецькому районі Вінницької області нарахувати і виплатити йому невиплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу з  25.08.2010  року з урахуванням проведених виплат, та в подальшому виплачувати дану надбавку.

Ухвалою суду від  "25" лютого 2011 р.  відкрито скорочене провадження у справі  відносно частини позовних вимог, починаючи з  25.08.2010   року, в іншій частині позовні вимоги залишено без розгляду.

Представник відповідача позов не визнав, про що надали суду письмове заперечення, де вказав, що Управління Пенсійного фонду України у Липовецькому районі здійснювало проведення виплат, передбачених ст.. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в межах фінансування, передбаченого Державним бюджетом України на відповідний рік, де були  відсутні кошти в обсязі, зазначеному даним Законом для здійснення соціальних виплат дітям війни; діяло  Управління правомірно і обчислювало вказане підвищення відповідно до Постанови КМУ № 530 від 28.05.2008 року, що є єдиним нормативно-правовим актом, який регулює дане питання, а отже  вважає, що права, свободи та  інтереси позивача  порушені не були,  просив у задоволенні позову відмовити..    

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.    

Судом встановлено, що позивач має статус «дитина війни».    

Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Отже він має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п.41 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищенням у розмірі надбавки, встановлено для учасників війни. Ветерани війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із законів».    

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема, положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».    

Зрештою, спірні відносини з 22 травня 2008 року регулюються відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в редакції закону, яка діяла з 01.01.2006 року. Тому,  відповідач був зобов’язаний нараховувати та сплачувати підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в редакції закону, яка діяла до 01.01.2006 року.    

Суд не приймає доводи відповідача про неврегульованість механізму реалізації положень ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема не визначення поняття «Мінімальна пенсія за віком».    

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-14 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.    

Таким чином, при визначенні розміру підвищення  відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».    

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність фінансування, оскільки відсутність бюджетного фінансування передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни»доплат до пенсії не може бути причиною невиконання покладених на Управління Пенсійного фонду України зобов’язань, так як реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Крім цього, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі “Кечко проти України” зазначив: “… в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.”

Оскільки дітям війни Законом передбачено довічну щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка обмежена або скасована бути не може і є майном в розумінні ч.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як право домагання, відповідачем вона у межах шестимісячного строку  виплачувалась та виплачується  не у повному розмірі замість 30% мінімальної пенсії за віком, в тому числі через чинність Постанови Уряду, наміру виконувати Закон відповідач не має, тому суд вважає, що вирішуючи питання про спосіб захисту порушених прав позивача, оскільки обраний ним спосіб є неефективним - обирає свій з метою повного захисту його прав.

Відповідно ч. 7 ст.9 КАС України у поєднанні зі ст.ст.180, 181 СК України, за якими захист порушеного права дитини війни з дня звернення до суду до дня припинення такого права має здійснюватись аналогічно випадкам протиправної бездіяльності батьків у ненаданні законного утримання дитині, що  відповідає змісту  ч.3 ст.162 КАС України про право суду визначити спосіб гарантованого захисту прав людини і громадянина  від порушень зі сторони суб'єкта владних повноважень та повністю узгоджується із приписами ст.13 Конвенції щодо прав кожного на ефективний засіб юридичного захисту та практикою Європейського Суду з прав людини щодо необхідності завдяки такому засобу запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допускати подальшого існування таких умов.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 21, 22, 46, 48, 64, ч. 2 ст. 19, ст. 152 Конституції України,  ст.ст. 1, 3,  6 Закону України № 2195-IV від 18.11.2004 р. “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ч. 2 ст. 87 Закону України від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», Рішенням Конституційного Суду України  № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р.,  № 26-рп/2008 від 27.11.2008 р., Рішенням Європейського Судуз прав людини у справі “Кечко проти України”, ст.ст. 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 183-2 КАСУ суд,-    

                                                 П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1  до Управління Пенсійного Фонду України у Липовецькому районі Вінницької області про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги допомоги дітям війни - задоволити частково.    

Визнати відмову Управління Пенсійного Фонду України у Липовецькому районі Вінницької області щодо відмови перерахувати та виплачувати  ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з  25.08.2010  року  – протиправною.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Липовецькому районі Вінницької області перерахувати та щомісячно виплачувати  ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з  25.08.2010  року з урахуванням фактично отриманих сум по день припинення такого права.    

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 03 грн. 40 коп. судових витрат.

Постанову допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або після розгляду апеляційної скарги у випадку її  подання будь – якою зі сторін.

Апеляційна  скарга  на  постанову  суду  може бути подана протягом  десяти  днів  з  дня  отримання  копії постанови до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Липовецький районний суд Вінницької області. Копія  апеляційної скарги одночасно  надсилається особою, яка її подає, до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Суддя