АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ
88000. м. Ужгород, вул. О.Довженка. 7 тел./факс: (0312) 61-53-83
Справа № 22-1034/06 Головуючий у першій інстанції - Заборовський B.C.
Суддя-доповідач - Кемінь М.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 липня 2006 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Кеміня М.П. суддів - Фазикош Г.В., Куштан Б.П. при секретарі - Талпа C.M. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 травня 2006 року по справі за уточненим позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріального відшкодування та моральної шкоди,
за участю апелянта ОСОБА_1 та його представника за усним клопотанням ОСОБА_3, представника позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 в листопаді 2005 року пред'явив позов до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування домоволодінням, земельною ділянкою на якій розташоване домоволодіння та вселення його. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне домоволодіння яке розташоване АДРЕСА_1 належало йому та померлому в літку 2000 року ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності відповідно в 1/3 та 2/3 частках. По питанню встановлення порядку користування даного домоволодіння ухвалою Мукачівського міського суду від 11травня 1998 року між ним в особі його довірителя та ОСОБА_6 була укладена мирова угода по якій він відмовився від 1/3 частини спадкового майна а ОСОБА_6, взяв на себе зобов'язання виплатити йому 4 900 гривень згідно інвентарної оцінки. ОСОБА_6 помер не виконавши умови мирової угоди по виплаті йому грошової компенсації за частку у спільній частковій власності, ніхто із спадкоємців відповідно до чинного законодавства не прийняв спадщину, а тому вважає, що мирова угода втратила чинність. Оскільки в згаданому будинку незаконно продовжує проживати син померлого ОСОБА_1, який і є в даному випадку належним відповідачем, просив його позовні вимоги задовольнити.
В подальшому в суді першої інстанції змінив підстави та предмет позову та просив стягнути з відповідача матеріальне відшкодування, яке складається з ринкової вартості 1/3 частки в спірного будинковолодіння а також 5000 гривень моральної шкоди, зобов'язавши відповідача протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили сплати зазначену суму грошей а у випадку не виконання рішення суду в зазначений термін звернути стягнення на спадкове майно. Зміненні позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до затвердженої судом мирової угоди від 11.05.1998 року ОСОБА_6 зобов'язався до 11.05.1999 року, тобто протягом року сплатити за належну позивачу частку 4900 грн. В подальшому оскільки у визначений час така добровільно не була виконана, виданий виконавчий лист на примусове виконання мирової угоди. Відповідач по мировій угоді помер 19 серпня 2000 року, так і не виконавши мирову угоду. Державним виконавцем 17.05.2002 року в супереч діючого законодавства прийнято від ОСОБА_1 квитанцію по оплаті суму боргу 4900 гривень та 15.07.2002 року суму в розмірі 245 грн. виконавчого збору. Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2004 року замінено сторону у виконавчому провадженні боржника ОСОБА_6 який помер на ОСОБА_1, вважає, що тільки після того як дана ухвала набрала законної сили 16 квітня 2004 року такий мав можливість в юридичному сенсі погасити борг. Вважає що мирова угода по сьогоднішній день не виконана та з врахуванням тих обставин, що нерухомість за цей час стала значно дорожчою просив задовольнити його вимоги щодо матеріального відшкодування. Моральну шкоду обґрунтовував тим, що з вини ОСОБА_6, який помер він був введений в оману, в зв'язку з чим він позбувся своєї частки в нерухомому майні, весь цей час мав гостру потребу в житлі, не мав можливості із за несплати грошової компенсації вчасно придбати для себе інше житло, чим був порушений його нормальний ритм життя.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 3 травня 2006 року зміненні позовні вимоги задоволенні повністю стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 38863 грн. у вигляді матеріального відшкодування яке складається з ринкової вартості частини будинковолодіння на день постановлення рішення а також 5000 грн. моральної шкоди. Зобов'язавши ОСОБА_1 протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили сплатити вказану суму відшкодування, а у випадку не виконання рішення суду зазначений термін, звернути стягнення на спадкове майно. Стягнуто з ОСОБА_2 438 грн.63 коп. судових витрат по справі, а витрати по проведенню експертизи покладено порівну на обох сторін, стягнувши половину її вартості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, який провів оплату вартості повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати а справу провадженням закрити. В апеляційній скарзі зазначає, що має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, зокрема щодо твердження суду, що укладена мирова угода між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 затверджена ухвалою суду від 11.08.1998 року до цього часу не виконана. В матеріалах справи достовірно встановлено, що 17 травня 2002 року вказана сума була перерахована на користь ОСОБА_2, тобто ще за три роки до звернення такого до суду із зазначеним позовом. Вважає, що вартість спірного будинковолодіння була визначена мировою угодою, яка ніким не змінена та не скасована, а тому провадження по справі підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК. Вважає також, що суд в порушення вимог норм матеріального права зокрема ч. 2 ст. 1231 не правильно стягнув моральну шкоду із спадкодавця ОСОБА_1 оскільки за життя спадкодавця ОСОБА_6 не було відповідного судового рішення про стягнення з нього моральної шкоди. Крім того посилається на те, що ОСОБА_2, позбавлений права вимоги відшкодування матеріальної шкоди, оскільки такий в передбачений законом шестимісячний строк не пред'явив свої вимоги до спадкоємця ОСОБА_1. В апеляційній скарзі наводить також інші доводи, які на його думку є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення його апеляційної скарги.
Апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3, в судовому засіданні апеляційного суду підтримали апеляційну скаргу та просили таку задовольнити з підстав наведених в апеляційній скарзі. І в суду апеляційної скарги частково просили змінити апеляційну скаргу в частині закриття провадження в справі, просили винести рішення яким відмовити в позові по суті спору.
Представники позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5, просили відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції частково без змін, стосовно стягнення матеріального відшкодування та судових витрат, щодо стягнення моральної шкоди то в цій частині визнали що рішення суду першої інстанції не грунтується на нормах матеріального права. Вважають що рішення в частині стягнення матеріального відшкодування ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному розумінні апелянтом норм матеріального права які регулюють спірні відносини.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги (без врахування змін до апеляційної скарги які в силу ст.300 ЦПК України можуть мати місце тільки протягом строку на апеляційне оскарження), дослідивши матеріали справи та матеріали виконавчого провадження, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому (в частині скасування рішення суду першої інстанції) задоволенню виходячи із наступного.
Суд першої інстанції задовольняючи уточнені позовні вимоги в повному обсязі на підставі фактично встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін, та неправильно застосував норми матеріального права, що в силу п.3-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та не оспорено сторонами наступні обставини справи;
Ухвалою Мукачівського міського суду від 11.05.1998 року була затверджена мирова угода по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про розподіл жилого будинку АДРЕСА_1 за якою ОСОБА_4 яка діє в інтересах ОСОБА_2 відмовляється від 1/3 частини спадкового майна, а ОСОБА_6 до 11 травня 1999 року бере зобов'язання виплатитиОСОБА_2 4 900 (чотири тисячі дев'ятсот) грн. Ухвала суду набрала законної сили.
До 11 травня 1999 року ОСОБА_6 у визначений за даним зобов'язанням строк гроші в добровільному порядку виплачені не були. В зв'язку з цим за заявою ОСОБА_2 судом виданий виконавчий лист за № 2-41/1999 р. про примусове стягнення з ОСОБА_6 4900 гривень, і постановою державного виконавця від 25.11.1999 року відкрито виконавче провадження.
19 серпня 2000 року боржник по зазначеному виконавчому провадженню ОСОБА_6 помер, так і не виконавши зобов'язання про виплату ОСОБА_2, 4 900 грн.
В подальшому виконавче провадження було закрито в зв'язку із смертю боржника, але на підставі окремої ухвали Мукачівського міського суду 16.11.2001 року було відновлено вказане виконавче провадження.
17.05.2002 року ОСОБА_1, син покійного ОСОБА_6, по квитанції НОМЕР_1 на підставі вищезгаданого виконавчого провадження вніс 4 900 грн. на користь стягувача ОСОБА_2, та по квитанції НОМЕР_2 було внесено 245 гривень виконавчого збору.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2004 року замінено у виконавчому провадженню про стягнення 4900 грн. з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 померлого ОСОБА_6, на ОСОБА_1 мешканця АДРЕСА_1.
В силу п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року до спірних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, слід застосовувати положення цього Кодексу, до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.
Як вбачається із уточненого позву ОСОБА_2, такий просив стягнути з ОСОБА_1. матеріальне відшкодування.
Статтею 22 ЦК України встановлено загальне правило про право особи на відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Разом з тим, при зверненні з відповідним позовом, суд зобов'язаний враховувати правову природу правовідносин у яких на думку позивача допущене порушення.
Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини на які посилається позивач як на підставу відшкодування йому матеріальної шкоди випливають із затвердженої Мукачівським міським судом мирової угоди від 11.05.1998 р. Із змісту ст.179 ЦПК (в редакції від 1963 р. яка діяла на час укладення зазначеної мирової угоди) випливає, що мирова угода це укладена сторонами і затверджена судом угода, яка передбачає остаточне ліквідування цивільно-правового спору, що виник між сторонами і підлягає примусовому виконанню. Ухвала про затвердження мирової угоди за своїм правовим значенням прирівнюється до судового рішення.
Разом з тим, як вбачається із тексту затвердженої судом мирової угоди, ОСОБА_6 взяв на себе строкове грошове зобов'язання, тобто до 11 травня 1999 року виплатити ОСОБА_2 обумовлену суму грошей, а саме 4 900 грн.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена статтею 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором (угодою) або законом.
Статтю 625 ЦК України слід визнати спеціальною щодо ст.623 і 22 ЦК, що встановлюють відповідальність у вигляді відшкодування збитків. Тому при порушенні грошового зобов'язання не може пред'являтися вимога про відшкодування збитків, шкоди, якщо інше не передбачено договором (угодою).
За вищенаведених обставин вимога позивача про відшкодування за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання спочатку ОСОБА_6 а згодом його правонаступником ОСОБА_1, у вигляді матеріального відшкодування, яке складається із ринкової вартості 1/3 частки будинковолодіння встановленого експертизою на день постановлення оскаржуваного рішення не ґрунтується на вищенаведених нормах матеріального права та фактичних обставинах справи.
Крім того позивач звертаючись до суду за захистом свого права стверджував, що в нього виникло право на звернення до суду до відповідача ОСОБА_1, після набрання законної сили ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 31 березня 2004 року якою у виконавчому провадженні замінено правонаступника на стороні боржника саме ОСОБА_1. Про те таке твердження також не відповідає вимогам ст. 262 ЦК України, відповідно до якої заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядок обчислення та перебігу позовної давності.
Стосовно задоволення судом моральної шкоди в розмірі 5000 гривень то колегія суддів констатує, що суд першої інстанції стягнув таку в порушення вимог норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 1231 ЦК України за якою обов'язок по відшкодування моральної шкоди у спадкоємця ОСОБА_1 переходить до такого за завдану спадкодавцем ОСОБА_1 моральну шкоду лише за умов, що така була присуджена судом зі спадкодавця за його життя. За відсутності такого судового рішення, такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищенаведене та керуючись п.2 ч.1 ст.307; п.3-4 ч.1 ст. 309; ч.2 ст.314 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
РІШИЛА:
Апеляційну ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 3 травня 2006 року - скасувати, постановивши по справі нове рішення, яким в уточненому позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріального відшкодування та моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня його проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.