ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" червня 2006 р. 11-20 г. Справа № АС-05/117-06
вх. № 6643/1-05
Суддя господарського суду Харківської області Ольшанченко В.І.
за участю секретаря судового засідання Єрьоміна О.Ю.
представників сторін :
позивача – заст. нач. відділу Яценка О.П. (довіреність від 17.02.06 р.),
відповідача – Оліма О.В. (довіреність від 14.06.06 р.),
по справі за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів(м. Харків)
до Приватного підприємства „Делсем” (м. Харків)
про стягнення 2731,66 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 році, в сумі 2697,14 грн. та пеню за період з 16.04.06 р. по 26.05.06 р. в сумі 34,52 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 2005 році відповідач повинен був створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а оскільки у відповідача не працювало жодного інваліда, то таким чином відповідач не виконав встановлений чинним законодавством норматив і повинен сплатити штрафні санкції за 1 незайняте інвалідами в 2005 році робоче місце у розмірі середньої річної заробітної плати на його підприємстві.
Відповідач проти позову заперечує та просить в позові відмовити. Своє заперечення обґрунтовує тим, що з січня по травень 2005 року підприємство не працювало, оскільки його виробництво має сезонний характер роботи – пошив верхнього жіночого одягу, а з травня по грудень 2005 року відповідач подавав до Червонозаводського центру зайнятості м.Харкова звіти по формі № 3-ПН про наявність двох вакансій швачок з можливістю працевлаштування на неї інваліда, але центр зайнятості не направив жодного інваліда для працевлаштування.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Відповідно до редакції ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, діючої у 2005 році, для підприємств, об’єднань, установ незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих.
Відповідно до поданої державної звітності „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” (форма № 10-ПІ поштова-річна) за 2005 р. відповідач повинен був створити у 2005 р. 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу - 35 осіб.
Згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314, із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. № 19, (далі —Положення), робоче місце інваліда, це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда.
Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування — підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
Відповідно до діючої у 2005 році редакції ст. 20 зазначеного Закону підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відповідному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і організації в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми № 10-ПІ середньорічна заробітна плата на його підприємстві у 2005 р. становила 2697,14 грн.
Згідно п.4 Порядку сплати підприємствами, об’єднаннями, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Відповідно фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва за 2005 рік відповідач мав прибуток в сумі 2,3 тис. грн.
Згідно звіту форми № 10-ПІ за 2005 рік у відповідача не працювало жодного інваліда.
Відповідач подавав в 2005 році статистичну звітність по формі № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" до Червонозаводського районного центру зайнятості м. Харкова, в якій вказував про наявність двох вакансій швачок для працевлаштування інвалідів.
Червонозаводський районний центр зайнятості м. Харкова в листі № 399 від 19.04.06 р. повідомив позивача, що відповідач в 2005 році подавав інформацію та звіти форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць та вакантних посад для інвалідів у другому півріччі 2005 року, а також зазначив, що станом на 01.10.05 р. в Червонозаводському РЦЗ перебувало на обліку 6 інвалідів.
Виходячи із вищевикладеного, суд вважає, що відповідач виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, оскільки відповідачем були вжити заходи щодо повідомлення органів, визначених частиною першою статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, які здійснюють працевлаштування інвалідів.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Керуючись статтями 18, 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, статтями 86, 94, 98, 160 - 163 , п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України , суд
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити повністю.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову суду першої інстанції повністю або частково.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Ольшанченко В.І.
Повний текст постанови складений 15.06.06 р.