Справа №22-ц-5246\2006р. Головуючий в 1 інстанції Шофаренко Ю.Ф.
Доповідач Берзіньш B.C.
УХВАЛА
Іменем України 16 серпня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді:Берзіньш B.C.
Суддів: Шестакової Н.В.
Терент»євої Н.М.
при секретарі Буровій Г.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2006 року,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 31912 грн. матеріальної шкоди, посилаючись на те, що 10.02.1999р. він з відповідачем по справі уклав договір, відповідно до якого сторони засновують приватне підприємство «Северторг» та передбачено, що витрати по створенню підприємства розподіляються між сторонами порівну. За умовами договору позивач повинен був оформити установчі документи підприємства, укладати договори оренди приміщень і проводити ремонт приміщень магазинів за свій рахунок; відповідач зобов»язався придбати торгівельне обладнання і товар на таку саму суму, як і витрати позивача. Позивач оформив установчі документи підприємства «Северторг», уклав договори від імені підприємства з РЕМ, СЕС, водоканалом, тепломережею, архітектурою, провів ремонт приміщень на АДРЕСА_1, на особистому транспорті доставляв будівельні матеріали, привозив будівельників, вивозив сміття, витрачав бензин. На вищевказані дії ним було витрачено 16520грн. Проте відповідач 19.02.1999р. зареєстрував приватне підприємство «Северторг» на підставну особу ОСОБА_3, в подальшому засновником підприємства було вказано жінку відповідача ОСОБА_2, хоча фактичним власником цього підприємства весь час був відповідач ОСОБА_2. Оскільки в теперішній час підприємство продане, а вкладені позивачем в нього кошти та обладнання йому не повернені, просив на підставі ст.469 ЦК України 1963р., уточнивши вимоги, стягнути з відповідача 32 675,31грн. компенсації його вкладу в приватне
Заочним рішенням суду від 30.03.2006р. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ст.ст.303ч.1, 308 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постановлюючи рішення, суд першої інстанції виходив з необгрунтованності заявлених вимог.
Такі висновки суду відповідають матеріалам справи, фактичним обставинам і не суперечать вимогам законодавства.
Так ст.469 ЦК України 1963р., якою обґрунтовувались позовні вимоги і на яку посилається апелянт, передбачалось, що особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов»язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Такий же обов»язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала.
Відповідно до положень ст.ст. 10,58-60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апелянт, оспорюючи висновки суду та наполягаючи на стягненні витрат з ОСОБА_2, надав апеляційному суду оригінал договору від 10.02.1999р., відповідно до якого сторони засновують приватне підприємство «Северторг» та передбачено, що витрати по створенню підприємства розподіляються між сторонами порівну.
Проте із матеріалів справи слідує, що приватне підприємство «Северторг» сторонами по справі засноване не було. Засновником і власником приватного підприємства «Северторг», яке було зареєстроване 19.02.1999р., вказано ОСОБА_3; підпис ОСОБА_3, який затвердив Статут цього підприємства в якості його власника, засвідчено державним нотаріусом 3-ої Сімферопольської нотаріальної контори 02.02.1999р.(а.с. 7-14, справа №2-3058\02), тобто ще до укладення угоди між сторонами по справі про створення такого підприємства, на яку посилається позивач. Позивач займався оформленням установчих документів приватного підприємства «Северторг», власником якого за документами був ОСОБА_3, що не заперечував в засіданні апеляційного суду, і укладав договори від імені цього підприємства, проводив ремонт приміщень і інші роботи відносно цього ж таки підприємства. Матеріалами справи стверджується, що засновниками та власниками приватного підприємства «Северторг» були ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Таким чином, договір від 10.02.1999р., на який посилається апелянт, реалізовано не було і позивач у встановленному законодавством порядку не вимагав виконання цього зобов»язання.
Позивачем не надано суду належних доказів, які б стверджували, що власником вказанного підприємства був відповідач по справі ОСОБА_2. і що він одержав вказане позивачем майно за рахунок позивача. Позивач сам вказує, що зазначене ним майно було безпідставно набуте приватним підприємством «Северторг».
Посилання апелянта на пояснення свідків та письмові пояснення ОСОБА_4 не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони стверджують лише факт понесення позивачем витрат відносно підприємства «Северторг»; предмет доказування за позовом до фізичної особи про стягнення сумм не може включати оспорювання установчих документів підприємства без подання відповідного позову.
Реєстрація приватного підприємства «Северторг» із зазначенням засновниками-власниками ОСОБА_3 а потім ОСОБА_4 ніким не оспорена та не визнана недійсною.
За таких обставин доводи апелянта про виконання дій відносно приватного підприємства «Северторг» та понесення у зв»язку з цим матеріальних витрат не мають правового значення для вирішення питання про стягнення зазначенних позивачем сум із ОСОБА_2.
Підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги немає. Ухвалою апеляційного суду від 12.07.2006р. було задоволено клопотання позивача про забезпечення позову і накладено арешт на 1\2 частку домоволодіння АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2. Відповідно до положень ч.6ст.154 ЦПК України ці заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 154,303,308 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 30 березня 2006 року - залишити без змін. Скасувати арешт, накладений ухвалою судді Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 липня 2006р. по забезпеченню позову ОСОБА_1 на 1\2 частку домоволодіння АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців.