УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006  року  серпня  місяця  22  дня  колегія  суддів  судової  палати  у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого, судді   Берещанської І.І. суддів   М'ясоєдової Т.М., Сокола B.C. при секретарі   Смаль О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим про визнання незаконним та скасування рішення, за апеляційною скаргою Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим на ухвалу Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року зупинено виконання рішення Регіональної комісії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим про розподіл та направлення ОСОБА_1  для подальшого відбування покарання до виправної установи „максимального рівня безпеки" з утриманням в приміщенні камерного типу.

В апеляційній скарзі Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим ставить питання про скасування ухвали суду, посилаючись на те, що вона є незаконною і необгрунтованою, ухвалена з порушенням матеріального і процесуального права. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи. Вважає, що зазначена ухвала унеможливлює виконання вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, чим порушуються норми кримінально-виконавчого законодавства України. Також, судом порушені норми Закону України „Про попереднє ув'язнення", оскільки згідно зі статтями 1, 4 цього Закону слідчі ізолятори Державного департаменту України з питань виконання покарань є установами де утримуються особи, щодо яких обрано, як запобіжний захід, взяття під варту, та засуджені, вирок щодо яких не набрав законної сили. Крім цього, необгрунтовано перебуваючи під вартою у Сімферопольському слідчому ізоляторі, засуджений ОСОБА_1  лишається можливості своєчасного застосування для нього пільг, передбачених статтями 100, 101 Кримінально-

Справа № 22-а-6142/2006 р.                       Головуючий в першій

інстанції  Поєдинок І.А.

            Доповідач Берещанська І.І.

виконавчого кодексу України, статтями 81,82 Кримінального кодексу України, що пом'якшує становище та умови утримання зазначеного засудженого.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга є обгрунтованою підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді питання встановлено, що вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 листопада 2004 року ОСОБА_1  визнано винним у вчиненні злочинів і йому призначено покарання, передбачене ст. 69, 19 ч.6, ст. 142 ч. З КК України (1960р.), ст. 27 ч. З, ст. 187 ч.2 КК України (2001 р.), у виді 12 років позбавлення волі з відбуванням покарання у кримінально - виконавчій установі, з конфіскацією' всього майна, яке належить йому на праві приватної власності. Ухвалою колегії суддів Судової палати Верховного Суду України у кримінальних справах вирок відносно. ОСОБА_1 залишено без змін.

Відповідно до статті 86 Кримінально-виконавчого кодексу України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань.

Рішенням Регіональної комісії Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим № 44 від 27 червня 2006 року засудженого ОСОБА_1 розподілено та направлено для відбування покарання із Сімферопольського слідчого ізолятору до виправної колонії максимального рівня безпеки.

ОСОБА_1   5 липня 2006 року звернувся до Залізничного районного суду міста Сімферополя з адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування вказаного рішення Регіональної комісії УДДУ ПВП в Автономній Республіці Крим та зобов'язання визначити йому відбування покарання в установі середнього рівня безпеки, просив вжити заходи забезпечення позову.

Постановивши ухвалу від 18 липня 2006 року про зупинення виконання рішення Регіональної комісії УДДУ ПВП щодо ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду.

З таким висновком не може погодитись суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Оскаржувана ухвала суду всупереч вимогам статті 165 Кодексу адміністративного судочинства України не містить мотивів, за якими суд дійшов висновку про необхідність забезпечення позову.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав жодного з приведених вище законних підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.   Зупинив виконання рішення Регіональної комісії УДДУ ПВП, суд першої інстанції діяв всупереч вимогам кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства України, що не відповідає принципу законності  адміністративного    судочинства,    встановленому    статтями    7,    9    Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 403 Кримінально-процесуального кодексу України вирок суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для всіх державних і громадських підприємства, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України.

Направлення засуджених до позбавлення волі для відбування покарання згідно статті 87 Кримінально-виконавчого кодексу України проводиться не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законних сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили.

Із матеріалів справи вбачається, що з 27 червня 2006 року ОСОБА_1 не направлено до виправної колонії, він залишається в Сімферопольському слідчому ізоляторі, який відповідно до статей 1, 4 Закону України "Про попереднє ув'язнення", статті 11 Кримінально-виконавчого кодексу України не є установою виконання покарань.

Ухвала суду про зупинення виконання рішення Регіональної комісії УДДУ ПВП про направлення засудженого до виправної колонії перешкоджає подальшому виконанню вироку суду щодо відбування  ОСОБА_1  покарання у виді позбавлення волі в установі виконання покарань.

Зупинення виконання обвинувального вироку суду у спосіб забезпечення позову, який розглядається в адміністративному провадженні, є неприпустимим.

За таких обставин, скасувавши ухвалу суду першої інстанції на підставі п. З статті 199 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_1  слід відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення його позову.

На підставі вказаного і керуючись статтями 195, 199, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим задовольнити.

Ухвалу Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 18 липня 2006 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.