Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа №  22а-3137/11        Головуючий у суді І-ї інстанції  Кавун Т.В.

                             Доповідач Кіселик  С. А.   

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2011 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

          Головуючого судді –Авраменко Т.М.

          Суддів –Кіселика С.А., Суржика М.М.

розглянула в порядку письмового провадження в м. Кіровограді адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі на постанову Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2009 року за адміністративним позовом  ОСОБА_2  до управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області про визнання неправомірними дій та зобов’язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

03 листопада 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача та зобов’язання виплатити щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни.

Зазначав, що має статус дитини війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що таке підвищення до пенсії йому не нараховувалося та не виплачувалося просив  поновити  пропущенний  строк  позовної  давності  для  захисту порушеного праву, зобов’язати  відповідача  нарахувати  та  виплатити  позивачу  державну  соціальну  допомогу  в  розмірі  30%  мінімальної  пенсії  за  віком    за період за  2006 –2007 роки  та  з 01.01.2008 року  довічно.

Постановою Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22  грудня 2009 року позов задоволено  частково. Суд, розглянувши справу поновив позивачу пропущений строк звернення в суд, визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачу підвищення до пенсії та зобов’язав відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу, передбачену ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з 09 липня 2007 року по 31 липня 2007 року  та  з 22 травня 2008 року  по 31 грудня 2009 року.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції. Зазначає, що суд при розгляді справи не врахував, що підвищення до пенсії дітям війни є соціальною надбавкою, яка виплачується за рахунок коштів Державного бюджету, а не коштів Пенсійного фонду. Державним бюджетом кошти на виплату соціальної надбавки дітям війни не передбачено і проведення такого перерахунку законодавчо не врегульовано. Також судом безпідставно поновлено строк звернення до суду, тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, відповідно до абз.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни. Відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Отже, відповідно до положень вказаного закону, пенсія позивачу повинна виплачуватись із збільшенням її на 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилання в апеляційній скарзі щодо відсутності норми закону, яка б встановлювала мінімальний розмір пенсії за віком є безпідставними, оскільки на час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, які втратили працездатність. Частиною 1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум»передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема ч.4 ст.8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а ч.7 ст.9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

До спірних правовідносин не підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою визначено розмір виплат підвищення до пенсії, оскільки виходячи із загальних принципів пріоритетності законів над підзаконними актами, при розрахунку підвищення до пенсії, слід керуватися Законом України «Про соціальний захист дітей війни», а не підзаконним нормативно-правовим актом.

Доводи апеляційної скарги щодо відмови в позові з підстав відсутності бюджетних асигнувань на виплату соціальної надбавки дітям війни не можуть бути прийняті, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У справі «Кечко проти України»Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Разом з тим обґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.1 ст.99 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом). Відповідно до ст.100 КАС України (в редакції на час розгляду справи судом) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (наприклад, справа «Стаббігс та інш. проти Великобританії»рішення від 22.10.1996 р., «Девеер проти Бельгії»рішення від 27.02.1980р.).

Відповідач просив застосувати строк позовної давності та відмовити в позові.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, проте не зазначив в мотивувальній частині рішення суду, які ж саме поважні причини перешкодили позивачу своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Порушення прав позивача відбувалося періодично –кожного місяця, починаючи з 09.07.2007 року, а тому у нього було достатньо можливостей для своєчасного звернення до суду. Доводи позивача щодо необізнаності не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Наведене свідчить, що підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду відсутні.

Позивач звернувся до суду 03 листопада 2009 року, а тому, враховуючи річний строк звернення до суду, його права підлягають захисту з 03 листопада 2008 року і задоволенню підлягають позовні вимоги щодо перерахунку та виплати пенсії в межах річного строку звернення до суду та в межах заявлених позовних вимог, тобто за період з 03 листопада 2008  року по 22 грудня  2009  року,  по  день  винесення  постанови.

Суд помилково задовольнив позовні вимоги щодо перерахунку та виплати підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року,  та  з 23 грудня 2009 року  по  31 грудня  2009 року.

За таких обставин постанову суду не можна визнати законною і обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови.

На підставі викладеного, керуючись ст.195, ст.197, п.3 ч.1 ст.198, п.4 ч.1 ст.202, ст.207 КАС України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області задовольнити частково.

Постанову Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 22 грудня  2010 року –скасувати.

Позов ОСОБА_2  задовольнити частково.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_2  підвищення до пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»за період з 03 листопада  2008 року по 22 грудня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком –протиправною.

Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Маловисківському районі Кіровоградської області здійснити перерахунок та виплатити підвищення пенсії ОСОБА_2 згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»та частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»за період з 03 листопада  2008 року по 22 грудня 2009 року з урахуванням різниці, яка була виплачена у цей період.

В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя:

           Судді: