У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

20 вересня 2006 року                                                                                                                 м. Київ

Колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України в складі :

Дриги М.Д. - головуючого,

Волкова О.Ф.,

Пінчука М.Г.,

за участю прокурора Ковтуна О.А., розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1на вирок військового апеляційного суду Центрального регіону від 17 липня 2006 року в кримінальній справі стосовно колишнього командира військової частини АДРЕСА_2

полковника   ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, на військовій службі на офіцерських посадах з 1987 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком військового апеляційного суду Центрального регіону від 17 липня 2006 року,  ОСОБА_1 визнано винним у привласненні військового майна, вчиненому військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 410 КК України,  та із застосуванням ст. 69 КК України засуджено до позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України засудженого від призначеного покарання звільнено з випробуванням, з встановленням іспитового строку в 2 роки.

Як встановлено судом, злочин вчинено засудженим за таких обставин.  Полковник ОСОБА_1, перебуваючи на посаді командира військової частини  АДРЕСА_2, являючись військовою службовою особою, мав широке коло владних повноважень щодо управління і розпорядження військовим майном ввіреної йому під керівництво частини, в тому числі через підлеглих.

У другій половині жовтня 2005 року, маючи умисел на привласнення державних грошових коштів, ОСОБА_1, зловживаючи своїм службовим становищем, всупереч інтересам служби, наказав начальнику фінансово-економічної служби капітану ОСОБА_2 видати з каси частини 15 000 гривень під виглядом авансу для проведення поточного ремонту солдатської їдальні, а заступнику командира частини з тилу підполковнику ОСОБА_3отримати зазначені кошти. Одночасно ОСОБА_1наказав ОСОБА_3 віддати йому отримані гроші, а в подальшому через начальника продовольчої служби частини капітана ОСОБА_5 повернути аванс в касу частини шляхом щоденного вилучення з продовольчого пайка військовослужбовців строкової служби та реалізації стороннім особам продуктів харчування на суму близько 150 гривень в день. Тоді ж ОСОБА_1 розпорядився ОСОБА_2 не відображати в облікових та звітних документах фінансово-економічної служби факт видачі авансу і не списувати його у видаток, запевнивши останнього в тому, що гроші будуть повернуті в касу найближчим часом. Виконуючи розпорядженняОСОБА_1, ОСОБА_2 склав і підписав видатковий касовий ордер без зазначення номеру і дати складання, який після підписання ОСОБА_1 та ОСОБА_3, передав бухгалтеру-касиру ОСОБА_4 і наказав видати ОСОБА_315000 гривень, не відображаючи цього у фінансових та звітних документах. На підставі вказаного ордеру ОСОБА_3 отримав в касі та передав ОСОБА_1 15 000 гривень, які останній привласнив і використовував на власний розсуд.

В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок надмірної суворості, просить вирок суду змінити, призначивши покарання із застосуванням статей 58, 69, 75 КК України у виді службового обмеження. Своє прохання обгрунтовує тим, що суд, на його думку, недостатньо повно врахував встановлені по справі обставини, що пом'якшують покарання.

 Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Дриги М.Д., думку прокурора, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів Військової судової колегії вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки є необгрунтованою, передбачені у ст. 398 КПК України підстави для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Військовий суд регіону, встановивши з належною повнотою всі обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку про доведеність виниОСОБА_1 у вчиненні злочину та правильно кваліфікував злочинні дії засудженого. Як вбачається з вироку та матеріалів справи, суд призначив засудженому покарання з дотриманням вимог, передбачених статтями 65, 66, 69, 75 КК України. Судом враховані всі обставини, які пом'якшують покарання, в тому числі ті, на які ОСОБА_1 посилається в своїй касаційній скарзі, зокрема: повне добровільне відшкодування засудженим завданої вчиненням злочину шкоди, його щире каяття, позитивні службові характеристики, наявність державних нагород, статус учасника бойових дій та перебування на утриманні дитини 1989 року народження. Саме з урахуванням зазначених обставин суд призначив покарання нижче від найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 410 КК України та, дійшовши висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, відповідно до ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_1 від покарання з випробуванням. У зв'язку з цим вважати призначене вироком покарання таким, що не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, немає підстав.

Істотного порушення кримінально-процесуального закону при розгляді даної справи або неправильного застосування кримінального закону, судом касаційної інстанції не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України вважає за необхідне постановлений по справі вирок залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Вирок військового апеляційного суду Центрального регіону від 17 липня 2006 року в кримінальній справі стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді :

О.Ф. Волков                                          М.Д. Дрига                                  М.Г. Пінчук