Справа № 8-1/11

                                                               РІШЕННЯ

                                                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "29" березня 2011 р.          Томашпільський районний суд Вінницької області                 

в складі головуючого:           Ставнійчука В.С.

при секретарі                       Ярош Т.М.

розглянувши у  відкритому      судовому засіданні в смт. Томашпіль справу за позовом ОСОБА_1 до Липівської сільської ради Томашпільського району, ОСОБА_2, ОСОБА_3  про визнання незаконним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

        У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Липівської      сільської ради про визнання  права  власності на спадщину, яка відкрилася  ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті в с. Яришівка Томашпільського району Вінницької області його дружини ОСОБА_4. Після скасування ухвалою суду від 9 грудня 2010 року за нововиявленими обставинами рішення Томашпільського районного суду  від  15 травня 2009 року до участі в справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 В ході розгляду справи ОСОБА_4 позовні вимоги уточнив, посилаючись на те, що він, його дружина ОСОБА_4 та мати останньої ОСОБА_5 проживали  в будинку по АДРЕСА_1, який відносився до категорії колгоспних дворів. Таким чином, станом на 15 квітня 1991 року він був співвласником майна  колгоспного двору. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати дружини ОСОБА_5, яка була головою колгоспного двору. Членами двору  , як такі, що працювали в міжколгоспній організації, залишилися  позивач та його дружина ОСОБА_4 Відповідно до ст. 563 ЦК УРСР 1963 р., чинній на час смерті ОСОБА_5,  спадкоємство в колгоспному дворі відкривалось після смерті останнього члена двору. Дружина позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і після її смерті позивач прийняв спадщину право на яку оформляв в судовому порядку в зв»язку з тим, що нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як 2/3 частини будинку згідно даних КП «Могилів-Подільське МБТІ» рахувалося за ОСОБА_5 При перегляді судом за нововиявленими обставинами рішення суду від 15 травня 2009 року виявилося, що державним нотаріусом Томашпільської державної нотаріальної контори від 18 липня 1991 року, реєстр за №919 було видано свідоцтво про право власності на спадщину за законом, згідно якого майно колишнього колгоспного двору, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по вул. Колгоспній, 27 с. Яришівка було успадковано в рівних частках, тобто по 1/3, дружиною позивача та її рідними сестрами (дочками померлої ОСОБА_5), відповідачами у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 При цьому, частки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у спадковому майні залишилися відкритими.

          Так як вищевказане свідоцтво про право на спадщину за законом в майні колишнього колгоспного двору видане з порушенням діючого на час смерті ОСОБА_5 спадкового права, порушує право часткової власності позивача в цьому майні, останній   просить позовні вимоги задовольнити, визнати  недійсним свідоцтво про право власності на спадкове майно від 18 липня 1991 року, яке зареєстроване в спадковому реєстрі за № 919 Томашпільської  районної державної нотаріальної контори та видане ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2; визнати за   ним право власності на все спірне домоволодіння, а також грошові вклади з належними компенсаційними виплатами внесеними на рахунки Томашпільського безбалансового відділення Ощадбанку України, які належали на праві приватної власності його дружині.

          В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав із наведених, з врахуванням внесених уточнень, в позовних заявах підстав. Крім того, суду пояснив, що з часу реєстрації у 1968 році шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_4, вони проживали в будинку матері останньої ОСОБА_5 і двір мав статус колгоспного двору. Разом із дружиною за власні кошти вони перебудували будинок, збудувавши новий на місці колишнього, однак погосподарський номер так і залишився на матері дружини. Відповідачі у справі ОСОБА_2 вибула з колгоспного двору у 1958 році, а ОСОБА_3 – у 1962 році і з того часу будь-якої участі у веденні спільного господарства колгоспного двору не приймали. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 іншого члена колгоспного двору ОСОБА_6 (рідної сестри дружини позивача), членами колгоспного двору залишилися: ОСОБА_5 – голова двору, позивач та його дружина. Яким чином державним нотаріусом видано свідоцтво про право на спадщину за законом, позивачеві невідомо.

          Представник Липівської сільської ради Глава позов визнала, не заперечує в його задоволенні з підстав наведених в позовній заяві.

          Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, приймаючи участь в судових засіданнях до моменту видалення із залу судового засідання в порядку ч.1 ст. 92 ЦПК України, заперечуючи позовні вимоги ОСОБА_1, суду пояснювали, що спірний будинок належав їхній матері ОСОБА_5, а тому після її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1, вони як діти спадкодавця мають право на частку у спадщині.

          Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд уважає позов обгрунтованим, який підлягає задоволенню з таких підстав.          

          Відповідно до положень нормативно-правових актів, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме: Технічних вказівок по веденню книжок погосподарського обліку в сільських радах, затверджених Центральним  статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР від 27 червня 1972 року, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР від 13 квітня 1979 року №112/5, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням при Раді Міністрів СРСР від 12 травня 1985 року №5-24/26, суспільна група господарства переважно встановлюється залежно від роду занять глави сім»ї. Глава сім»ї визначається в кожному конкретному випадку повнолітніми членами сім»ї за їхньою взаємною згодою. Залежно від роду занять глави сім»ї господарство відноситься до суспільної групи колгоспників, робочих, службовців, кустарів чи селян одноосібників. Виняток із загального правила складають господарства, в яких проживають працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять глави сім»ї, відносяться до господарства колгоспників. Члени колгоспу, які працюють у міжгосподарських організаціях, відносяться до суспільної групи колгоспників.                    Як убачається з оглянутих в судовому засіданні та долучених до матеріалів справи погосподарських книг Липівської сільської ради, починаючи з 1968 року і по 15 квітня 1991 року у спірному домоволодінні по АДРЕСА_1 були зареєстровані і проживали: ОСОБА_5 – голова двору, ОСОБА_4 та ОСОБА_1,  тобто всі вони являлися членами колгоспного двору (а.с. 12-16). ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).

                    За правилами ст.ст. 120, 121, 123 ЦК УРСР у редакції, чинній до 16 грудня 1993 року, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

          15 квітня 1991 року введено в дію Закон України «Про власність», яким передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 6 своєї постанови № 20 від 22.12.1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" - положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

 б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

З огляду на вищенаведене суд  дійшов висновку про те, що станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, день смерті голови двору ОСОБА_5, його членами  залишилися ОСОБА_1 і ОСОБА_4 і кожен з них мав право на 1/2 частку? майна з колгоспного двору, виходячи з рівності часток усіх його членів. Разом з тим, як видно із погосподарських книг цієї же сільської ради № 10, особовий рахунок № 1026, та № 12, особовий рахунок № 1085 за 1958-1963 роки, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вибули з колгоспного двору: перша – 26.04.1958 року в зв»язку з виїздом на роботу в м. Одеса, друга – 11.02.1962 р. в зв»язку з переходом у власний погосподарський двір за № 1165.

За загальним правилом ст. 563 ЦК УРСР у редакції, чинній до 16 грудня 1993 року, спадкоємство в колгоспному дворі відкривалось після смерті останнього члена двору.

Відповідно до статті 228 ЦК У?країни правочин вважається т?аким, що порушує публічний пор?ядок, якщо він був спрямований? на порушення конституційних? прав і свобод людини, громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує пуб?лічний порядок є нікчемним.

Таким чином суд уважає, що свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, видане Томашпільською державною нотаріальною конторою 18 липня 1991 року, реєстр за № 919, яким  визнано право власності на  1/3 частину житлового будинку з належною частиною господарських будівель, розташованого по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, а 2/3 частини житлового будинку належних ОСОБА_3 і ОСОБА_2 залишилися відкритими, порушує публічний поряд?ок., в зв»язку з чим підлягає визнанню незаконним, так як спадщина в майні колгоспного двору не відкривалась й крім того, порушено право позивача на належну йому Ѕ частину в майні колгоспного двору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за повідомленнями Державного нотаріального архіву Вінницької області від 17.02.2011 року № 71/01-18 та Томашпільської державної нотаріальної контори спадкова справа на майно померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, по фондах Томашпільської державної нотаріальної контори за 1991 рік, не виявлена (а.с. 63).

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини, тобто норми ЦК України 2003 року після смерті спадкодавця ОСОБА_4

Відповідно   до статей   1217, 1261 ЦК  спадкоємство здійснюється   за   законом   і за  заповітом. При спадкоємстві за законом у першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до довідки Томашпільського ТВБВ Ощадного банку України на рахунки  останнього НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5  спадкодавцем  ОСОБА_4 внесено вклади, заповідальних розпоряджень на які не складено (а.с. 19). Підстави, згідно яких суд дійшов висновку про невідкриття спадщини в майні колишнього колгоспного двору після смерті  ІНФОРМАЦІЯ_1 його голови ОСОБА_5, наведені в мотивувальній частині рішення вище.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, яким, з урахуванням вимог ч.2 ст. 1220 ЦК є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 1297 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов»язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як убачається  із скасованого за нововиявленими обставинами рішення Томашпільського районного суду від 15 травня 2009 року, підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання права на спадщину, стала відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв»язку з тим, що свідоцтво про право власності на спірний будинок по АДРЕСА_1 було видано виконкомом Липівської сільської ради 14 січня 1991 року на ім»я ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто після її смерті (а.с. 106-109).

Як уже зазначалося вище, єдиним спадкоємцем першої черги за законом на спадщину ОСОБА_4 є її  чоловік ОСОБА_1., інших спадкоємців, у тому числі й за заповітом немає.

З огляду на вищенаведене, суд уважає, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті 14.11.2007 року спадкодавця ОСОБА_4 входить належна їй Ѕ частина в майні колишнього колгоспного двору, житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, а також грошові вклади внесені на рахунки в Ощадному банку України.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру   задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як видно з матеріалів справи, при поданні у квітні 2009 року позовної заяви позивачем сплачено 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та сплачено державне мито в сумі  220 грн., які підлягають стягненню в рівних частках на його користь з ОСОБА_2 та ОСОБА_3

На підставі викладеного, керуючись  ст.ст. 120, 121, 123, 563 ЦК УРСР 1963 року, ст.ст. 1217, 1220, 1228, 1261, 1268, 1270, 1297  ЦК України, ст.ст. 10,11, 60, 88,  212-215 ЦПК України, суд, -

                                                    В И Р І Ш И В:

Позов          ОСОБА_1 до Липівської сільської ради Томашпільського району, ОСОБА_2, ОСОБА_3  про визнання незаконним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на спадкове майно, задовольнити.

          Визнати незаконним свідоцтво про право власності на спадкове майно за законом від 18 липня 1991 року, яке зареєстроване в спадковому реєстрі за № 919 Томашпільської  районної державної нотаріальної контори та видане ОСОБА_4 про  успадкування 1/3 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, а 2/3 частини будинку належних ОСОБА_3 і ОСОБА_2 залишаються відкритими, після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Яришівка Томашпільського району Вінницької області.

          Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку успадкування за законом на грошові вклади з належними компенсаційними виплатами внесеними на рахунки НОМЕР_2, НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5  в Томашпільському безбалансовому відділенні Вінницької області Ощадбанку України, Ѕ частину житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель, розташованого по АДРЕСА_1, що належали на праві власності дружині позивача ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Томашпіль Томашпільського району Вінницької області.

          Стягнути в рівних долях з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 250 грн. судових витрат по справі, які складаються з 220 грн. сплаченого державного мита  та 30 грн. з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

          Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня проголошення, а відповідачами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з часу отримання копії рішення, до апеляційного суду Вінницької області через Томашпільський районний суд.

Суддя:В. С. Ставнійчук