Справа № 11-113/11Головуючий у 1-й інстанції Костюк М.І.
Категорія - ч.2 ст.296, ч.1 ст.121 КК УкраїниДоповідач - Іващенко О.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 березня 2011 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого —Іващенка О.Ю.
суддів — Декайла П.В., Вавріва І.З.
з участю прокурора —Сеник Н.В.
засудженних —ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
захисників — ОСОБА_8
представника
потерпілого - ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальну справу за апеляцією прокурора Монастириського району на вирок Монастириського районного суду від 09 грудня 2010 року, яким, -
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець і житель АДРЕСА_1 українець, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, непрацюючий, неодружений, раніше несудимий, -
засуджений: за ч. 2 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі;
за ч. 1 ст. 121 КК України —до 5 років позбавлення волі.
Згідно ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_5 призначено у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,4 ч. 1 ст. 76 КК України.
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та житель АДРЕСА_1 українець, громадянин України, з середньо-спеціальною освітою, непрацюючий, неодружений, раніше несудимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,4 ч. 1 ст. 76 КК України.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець та житель АДРЕСА_1 українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, раніше несудимий, -
засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 2,4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Запобіжний захід ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 залишено попередній —підписку про невиїзд.
Згідно вироку суду, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винними та засуджені за те, що вчинили хуліганство, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, яка виразилась у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілим та групою осіб. Крім цього, ОСОБА_5 в процесі хуліганських дій заподіяв потерпілому ОСОБА_10 умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння.
Прокурор Монастириського району в своїй зміненій апеляції просить вирок Монастириського районного суду від 09 грудня 2010 року скасувати, направити справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду, посилаючись на те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущені істотні порушення кримінально-процесуального законодавства, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особам засуджених, внаслідок м”якості. При постановлені вироку, порушено вимоги ст.334 КПК України, зокрема в мотивувальній частині вироку не сформульовано, відповідно до вимог закону, обвинувачення, не зазначено місце, час, спосіб, наслідки та мотиви вчинених злочинів. Крім цього, в порушення вимог ст.299 КПК України, за умов заперечення підсудними своєї вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, суд, визнав недоцільним дослідження доказів по справі, встановивши спрощений порядок її розгляду, а при постановленні вироку, безпідставно перекваліфікував дії засуджених з ч.4 ст.296 КК України на ч.2 ст.296 КК України. Призначаючи покарання засудженим із застосуванням ст.75 КК України та звільняючи їх від відбування покарання з випробуванням, суд не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, їх наслідки, дані про особи винних, а також обставини, що обтяжують покарання.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав апеляцію прокурора Монастириського району, засуджених та захисника ОСОБА_8, які заперечили апеляцію прокурора та вважають вирок суду законним і обгрунтованим, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляція прокурора Монастириського району підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 64 КПК України, при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
У відповідності до ч. 3 ст. 299 КПК України, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову у апеляційному порядку.
Проте зазначені вимоги закону суд першої інстанції при розгляді даної кримінальної справи не дотримав.
Відповідно до ст. 299 КПК України розгляд справи за скороченою судовою процедурою можливий, якщо учасники судового розгляду не оспорюють фактичні обставини справи, у тому числі й кримінально-правову кваліфікацію їхніх дій.
Як убачається з протоколу судового засідання, під час розгляду справи судом першої інстанції, ОСОБА_5, визнав свою вину у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.121, ч.4 ст.296 КК України, а ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України.
Разом з тим, з показань ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у судовому засіданні вбачається, що останні заперечили вчинення ними хуліганства із застосуванням заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень предметів, будь-яких штахет, біт, палиць, тобто фактично заперечили вчинення ними злочину, передбаченого ч.4 ст.296 КК України, не погоджуючись з кваліфікуючою ознакою, зокрема вчинення хуліганства із застосуванням заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень предметів.
За таких обставин суд не мав права розглядати дану справу в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КК України.
Також, під час допиту у суді першої інстанції засудженого ОСОБА_5 у останнього взагалі не з”ясовувалося чи мав він заздалегідь заготовлений предмет, зокрема дерев”яну палку та чи наносив він нею удари потерпілому ОСОБА_10, як про це зазначено в постанові про притягнення його як обвинуваченого та в обвинувальному висновку.
Отже, прийнявши згідно зі ст.299 КПК України рішення про недоцільність дослідження доказів, що зафіксовано в протоколі судового засідання, суд першої інстанції безпідставно обмежив дослідження фактичних обставин справи, допитом засуджених, і без дослідження усіх наявних в справі доказів, закінчив судове слідство, чим відповідно до п.3 ч.1 ст.367 КПК України допустив істотне порушення кримінально-процесуального закону, що є підставою для скасування вироку.
Крім цього, суд першої інстанції, розглядаючи справу в порядку ч.3 ст.299 КПК України, допустив грубе порушення норм кримінально-процесуального закону, зокрема не досліджуючи доказів в справі, перекваліфікував дії засуджених з ч.4 ст.296 на ч.2 ст.296 КК України, що є неприпустимим.
Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою - підстави для цього.
Даних вимог закону судом першої інстанції не дотримано.
Як убачається з вироку, формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, суд обмежився лише вказівкою про вчинення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 хуліганства групою осіб та нанесення ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень, без зазначення місця, часу, способу вчинення, мотивів та наслідків злочинів. Не вказано також у вироку, які саме конкретні дії вчинив кожен із засуджених на виконання злочинних дій.
За таких обставин, вирок стосовно ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є таким, що не відповідає вимогам, встановленим кримінально-процесуальним законодавством.
Крім цього, з протоколу судового засідання, слідує, що судом першої інстанції, було відмовлено ОСОБА_11 в допуску до участі в справі в якості захисника засудженого ОСОБА_7
Водночас, з цього ж протоколу судового засідання убачається, що ОСОБА_11 приймав участь в розгляді справи, як захисник засудженого ОСОБА_7, виступав в судових дебатах. При цьому, судом першої інстанції, відповідна постанова про допуск захисника, як того вимагає ч.5 ст.44 КПК України, не приймалася, документи на право зайняття адвокатською діяльністю у ОСОБА_11 судом не перевірялися, і до справи долучені не були.
Обираючи засудженим ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст.75 КК України та звільняючи їх від покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку, суд першої інстанції в достатній мірі не врахував тяжкість злочинів у вчиненні яких вони обвинувачуються, які віднесені до категорії тяжких, а також їх наслідків та обставин, що обтяжують покарання.
Якщо при новому розгляді справи суд дійде висновку про винність ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів за аналогічних обставин, призначення їм покарання із застосуванням ст.75 КК України слід вважати м”яким.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що вищевказані порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені судом першої інстанції, є істотними, а тому вирок Монастириського районного суду від 09 грудня 2010 року про засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 296 КК України, ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд в іншому складі суду, під час якого необхідно усунути зазначені порушення та постановити судове рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінально-процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 365, 366, КПК України, колегія суддів, -
Ухвалила:
Апеляцію прокурора Монастириського району задовольнити.
Вирок Монастириського районного суду від 09 грудня 2010 року про засудження ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 296, КК України, ОСОБА_6 за ч.2 ст. 296 КК України, ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України скасувати, а справу направити в Монастириський районний суд, на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області О.Ю. Іващенко