Справа № 2-628/2007

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 07 " травня 2007 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді       Муранової І.В.

при секретарі               Бондаренко О.В., Іванина О.С.,

розглянувши у відритому судовому засіданні в М.Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні дачним будинком та земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення незаконно привласненої землі, дотримання норм, встановлених до посадки рослин, захист честі та гідності, відшкодування моральної шкоди -

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником дачного будинку та садівничої земельної ділянки АДРЕСА_1. Володільцем суміжної земельної ділянки №205 та будинку є ОСОБА_2 Позивач стверджує, що ОСОБА_2 в порушення встановлених норм встановив в протипожежному розриві металевий каркас гаражу, в якому розмішує свій автомобіль впритул до межі її земельної ділянки, що на її думку є пожежонебезпечним, затіняє та задимлює її ділянку. Внаслідок цього в неї загинула смородина та трава. Впритул до межі відповідач розмістив дрова, чим затіняє її ділянку. Позивач просить суд зобов'язати відповідача знести каркас гаражу та не використовувати протипожежний розрив для тимчасового та постійного розміщення автомобіля, прибрати дрова від межі її ділянки не менш як на 1 м Відповідач ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічної позовною заявою, в якій зазначив, що в 2001 році він придбав земельну ділянку АДРЕСА_2, яка згідно з Державним актом на право приватної власності на землю має розмір 17,00x30,01м. Ділянка позивача ОСОБА_1 згідно з документами має аналогічні розміри, проте фактично ширина належної йому земельної ділянки складає 16,70м, а ширина земельної ділянки позивачки складає 17,20м. Крім того, він стверджує, що позивачкою порушені встановлені «Положенням про садівницьке товариство» мінімальні відстані від рослин до межі сусідньої садової ділянки, а саме: кущі можуть бути посаджені на відстані 1 м до межі, а фактично у позивачки вони знаходяться на відстані 40-65см; кісточкові дерева на відстані 2м, а абрикоса посаджена впритул до межі, дерева яблуні та горіху, які відносяться до високорослих дерев та мають рости не ближче 3 м до межі, у позивачки знаходяться на відстані 2-2,60м. Внаслідок дій позивачки, яка звертається з безпідставними скаргами до різних інстанцій, викладаючи в листах неправдиві дані, відповідач через постійні перевірки втрачає особистий час, емоційний спокій. Він стверджує, що позивачка в своєму листі до Командуючого прикордонних військ щодо побиття ним її чоловіка, поширила неправдиві відомості, які порочать його честь та гідність як учасника бойових дій, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, полковника запасу служби безпеки України. Він просить суд зобов'язати позивачку повернути йому незаконно привласнену частину його земельної ділянки, пересунувши свій паркан, який розмежовує їх ділянки, на 0,20м та перемістити рослини, які знаходяться вздовж межі, на відстань, передбачену законодавством та статутом; відшкодувати йому шкоду в сумі 5000 гривень; направити лист командуючому прикордонних військ про визнання попереднього листа неправдивим та принести йому публічні вибачення за наклеп щодо побиття ним її чоловіка; відшкодувати сплачені судові витрати. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 повністю підтримала заявлені позовні вимоги, просить суд їх задовольнити, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 позивач не визнала, пояснила наступне. Вона є членом садівницького товариства «Перемога» з 1986 року. Державний акт на право приватної власності на землю вона отримала в 2000 році. Огорожа навколо її земельної ділянки була встановлена набагато раніше. Вона не пам'ятає, щоб в її присутності встановлювались межі земельної ділянки, межові знаки на зберігання їй не передавали. Відповідач придбав суміжну земельну ділянку в 2001 році, межу вона не переносила на протязі 20 років. Абрикос, дійсно, росте близько від межі, але гілки дерев не доходять до земельної ділянки відповідача. Вона заборонила відповідачу ставити автомобіль в протипожежному розриві, неодноразово зверталась із скаргами, але відповідач не виконує приписів. В неї загинула смородина, автомобіль затіняє та задимлює частину земельної ділянки, де в неї посіяна трава та знаходиться дитяча площадка. Він також встановив листи шиферу та склав дрова шириною 1 м висотою 1,70м., чим затіняє її город. Відповідач ОСОБА_2 свої позовні вимоги підтримав частково, від позовних вимог про захист честі та гідності та відшкодування моральної шкоди він відмовився, позов ОСОБА_1 він не визнав повністю. Він встановив металевий каркас для винограду - перголу, який не є каркасом гаражу та будівлею, а тому вимоги позивача є безпідставними. Автомобіль ним придбаний в 2003 році, який відповідає вимогам стандарту та не спричиняє шкоди навколишньому середовищу. Автомобіль він ставить в 10 см від огорожі, на такій самій відстані він склав та зберігає дрова. Оскільки сонце сходить по фасаду їх будинків, тінь від автомобіля та дров не затіняє город позивачки. Він придбав збудований будинок із встановленою огорожею. Державний акт про право власності на земельну ділянку він отримав в 2003 році. Йому відомо, що план земельної ділянки складався на підставі виписок із загального плану садівницького товариства «Перемога». Акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі та про передачу межових знаків йому на зберігання на не складались.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані документи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1, а також зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. За змістом ч.2 вказаної статі захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, в тому числі: визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до вимог ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України 2001 року (ст.ст.22,23 Земельного кодексу України 1990 року) право власності та право користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою - державного акту - та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) до одержання документа, що посвідчує право на неї та державної реєстрації, забороняється.

Згідно з Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №105771, виданим Процівською сільською радою Бориспільського району Київської області 20 жовтня 2000 року /а.с-6/, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0510 гектарів, яка розташована на території Процівської сільської ради, СТ «Перемога».

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії KB №089643, виданого Бориспільською районною державною адміністрацією Київської області 21 січня 2004 року /а.с-56/, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0510 га, розташованої в садівницькому товаристві «Перемога» в адмінмежах Процівської сільської ради Бориспільського району Київської області. Згідно з планом меж земельної ділянки земельна ділянка ОСОБА_2 межує з земельною ділянкою ОСОБА_1, межа довжиною 30,01м.

Згідно з поясненнями сторін огорожа між їх земельними ділянками була встановлена до видачі ОСОБА_2 Державного акту на право власності на земельну ділянку. Дана обставина визнана обома сторонами та не підлягає доведенню.

Відповідно до вимог ч.І ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених позовних ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторонам були роз'яснені їх права та обов'язки, а також наслідки вчинення чи не вчинення певних дій, в тому числі, обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч.1,2 ст. 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способі використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). З наданих сторонами фотознімків /а.с-19,3 8-40/ не вбачається, що встановлений відповідачем металевий каркас завдає будь-які незручності, в тому числі затінення земельної ділянки позивача ОСОБА_1

Позивачем ОСОБА_1 не надано жодних інших доказів та не зазначено джерел їх здобуття на підтвердження її доводів, що відповідач ОСОБА_2 використовує належну йому на праві власності земельну ділянку способом, який не дозволяє власнику сусідньої земельної ділянки ОСОБА_1 використовувати її за цільовим призначенням, або завдає незручності в її користуванні.

Посилання позивача на порушення відповідачем ОСОБА_2 вимог пунктів 4.1.1, 4.1.4 Правил пожежної безпеки України є необгрунтованими. Так, в пункті 4.1.1 Правил зазначено, що територія підприємств, ділянок, що межують з житловими будинками, дачними та іншими будівлями, протипожежні розриви між будинками, спорудами, майданчиками для зберігання матеріалів, устаткування, тощо повинні постійно утримуватися в чистоті та систематично очищатися від сміття, відходів виробництва, тари, опалого листя, котрі необхідно регулярно видаляти (вивозити) у спеціально відведені місця. Отже, вимоги вказаного пункту

Правил пожежної безпеки України, які стосуються правил утримання протипожежних розривів між дачними будинками, не містять заборони, щодо тимчасового чи постійного зберігання транспортних засобів. За змістом пункту 4.1.4 Правил, заборона щодо використання протипожежних розривів між будинками, спорудами, відкритими майданчиками для зберігання матеріалів для стоянок транспорту, стосуються будівель та споруд підприємств.

З урахуванням викладеного, суд прийшов до переконання, що вимоги позивача ОСОБА_1 щодо усунення перешкод в користуванні належної їй на праві власності земельною ділянкою є безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Суд прийшов до висновку, що вимоги відповідача ОСОБА_2 щодо повернення йому незаконно привласненої частини земельної ділянки є недоведеними та передчасними, а вимоги щодо зобов'язання позивача перемістити рослини, які знаходяться вздовж межі, на відстань, передбачену статутом, не грунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч.І ст.106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились, або стали невиразними.

З пояснень відповідача ОСОБА_2 вбачається, що при виготовленні та видачі йому державного акту на право власності на земельну ділянку, встановлення її меж у натурі (на місцевості) не було здійснено.

За змістом ч.2 ст.106 Земельного кодексу України види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Будь-яких належних доказів, які б підтверджували той факт, що межі земельної ділянки відповідача були встановлені на місцевості та що межа із сусідньою земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1, була переміщена з вини позивачки, внаслідок чого зменшились розміри земельної ділянки відповідача ОСОБА_2, ним не надані. За таких обставин, суд дійшов до висновку, що його вимоги щодо повернення частини земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Посилання відповідача ОСОБА_2 на порушення позивачем ОСОБА_1 вимог пункту 2.3.2 «Положення про садівницьке товариство», затвердженого загальними зборами садівницького товариства «Перемога», протокол №1 від 12 лютого 2001 року /а.с-67-76/, щодо недотримання мінімальних відстаней від рослин до межі сусідньої земельної ділянки, як на обгрунтування своєї вимоги про зобов'язання позивача перемістити рослини на визначені в Положенні відстані від межі належної йому земельної ділянки, є безпідставними. Так, виходячи із змісту Положення, наслідком порушення Статуту є виключення з членів садівницького товариства, що не є підставою для позбавлення права власності чи користування земельною ділянкою.

Виходячи із змісту вище наведених вимог ст.ст. 103, 152 Земельного кодексу України відповідач ОСОБА_2 мав би право вимагати усунення перешкод в користуванні належною йому земельною ділянкою, якби внаслідок дій позивача не міг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, або йому були завдані незручності в її користуванні.

Таких обставин в судовому засіданні встановлено не було. Будь-яких доказів того, що висаджені позивачкою рослини затіняють земельну ділянку відповідача і таким чином створюють незручності в її використанні, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Крім тог, відповідно до вимог ст. 105 Земельного кодексу України у випадку проникнення коренів та гілок дерев із земельної ділянки позивача відповідач ОСОБА_2 має право відрізати корені дерев та кущів, які проникають із сусідньої ділянки, якщо таке проникнення є перепоною для використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Понесені сторонами судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10,11,58-61,88,212,214,215 ЦПК України, суд -

вирішив: В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні дачним будинком та земельною ділянкою та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення незаконно привласненої землі, дотримання норм, встановлених до посадки рослин відмовити.

Рішення суду може оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення та наступної подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.