ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2011 р. Справа № 2а/0470/1946/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
Від позивача: ОСОБА_3
Від відповідача: Щукіна Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу позовом ОСОБА_3 до Центру медико-соціальної експертизи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Дніпропетровської облдержадміністрації про визнання незаконним рішення відповідача та зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
09.02.2011р. ОСОБА_3 звернувся з адміністративним позовом до Центру медико-соціальної експертизи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Дніпропетровської облдержадміністрації та просить:
- визнати незаконним рішення Центру медико-соціальної експертизи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Дніпропетровської облдержадміністрації стосовно відмови в надані позивачеві статусу інваліда війни;
- зобов’язати Центр медико-соціальної експертизи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Дніпропетровської облдержадміністрації переглянути питання стосовно надання позивачу статусу інваліда війни відповідно чинного законодавства України.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є ветераном Великої Вітчизняної війни з 1994р. та інвалідом ІІ групи загального захворювання з 21.01.2009р. У 2007р. відносно нього Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи було проведено судово-медичну експертизу за результатами якої складено Висновок від 06.12.2007р. № 32Д за яким встановлено, що отримані позивачем осколочні поранення в грудну клітку завдані внаслідок дії осколочних зарядів вогнепальної зброї, а ураження плечового суглобу могло статися внаслідок застосування тупого твердого предмету, яким міг бути приклад рушниці. Давність поранень може відповідати періоду Великої Вітчизняної війни, перебуванню у концтаборі 1943р. 03.06.2008р. рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі № 2-о-177/2008р. встановлено факт знаходження позивача у концтаборі в Освенцимі-Бжезинці (концтабір Аушвіц-Біркенау) в період з жовтня 1943р. по січень 1944р. Після прийняття судом вказаного рішення позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою щодо визнання його інвалідом війни відповідно до п.4 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин. Листом від 30.07.2009р. за № Т-172 відповідач відмовив позивачеві у визнанні його інвалідом війни з посиланням на те, що ст. 7 п.3 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»до інвалідів війни належать інваліди з числа малолітніх ( яким на момент ув’язнення не виповнилося 14 років) в’язнів фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. Позивач вважає рішення відповідача від 30.07.2009р. № Т-172 законодавчо необґрунтованим у зв’язку з застосуванням норм, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Представник відповідача проти позову заперечує, просить відмовити в позові. У судовому засіданні пояснив, що позивач вперше у 83-річному віці був оглянутий Кіровською МСЕК та визнаний інвалідом ІІ групи від загального захворювання безстроково за патологією серцево-судинної системи. У зв’язку з письмовим зверненням позивача з питання зміни причини інвалідності на пов’язану з Великою Вітчизняною війною, 25.06.2009р. позивача було запрошено на очну консультацію до обласної МСЕК від якої позивач відмовився та надані ним документи за його заявою були йому повернуті. Крім того, представник відповідача зазначила, що МОЗ України позивачу надавалися відповіді на його звернення 18.08.2009р., 04.02.2010р., 08.06.2010р. щодо неможливості прийняття позитивного рішення, оскільки він вперше був визнаний інвалідом у 2009р., тобто після 65 років після перебування у концтаборі. Крім того, на момент ув’язнення йому виповнилося 18 років, а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»передбачає вік до 14 років та наслідки отриманого позивачем поранення не дають права на встановлення групи інвалідності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»,Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статей 7 і 8 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», пунктів 3, 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р. № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 07.04.2004р. № 183 саме медико-соціальні експертні комісії являються уповноваженими державними органами, на які покладено здійснення медико-соціальної експертизи, пов’язаної з розглядом та вирішенням питань стосовно встановлення інвалідності. При цьому, слід зазначити, що саме в силу свого особливого правового статусу такі комісії мають право приймати рішення (висновки), які обов’язкові до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності та видавати у зв’язку з цим відповідні документи (довідки). Розповсюдження дії рішень цих комісій на широке та невизначене коло осіб підтверджує характер публічно-правових відносин, в яких вони приймають участь.
Таким чином, медико-соціальна експертна комісія є суб’єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
У ході судового розгляду судом встановлено, що позивач –ОСОБА_3 є ветераном Великої Вітчизняної війни з 1994р., що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_1 від 08.04.1997р. (а.с.17).
06.12.2007р. Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи було проведено обстеження гр. ОСОБА_3 1925р.народження на предмет наявності у нього рубців-слідів колишніх поранень, отриманих під час перебування в концтаборі 1943р. за результатами якого було складено висновок судово-медичним експертом за № 32Д відповідно до якого було встановлено, що у гр. ОСОБА_3 були виявлені рубці осколочного поранення у грудну клітку, завдані внаслідок дії осколочних зарядів вогнепальної зброї, а ураження плечового суглобу могло статися внаслідок застосування тупого твердого предмету, яким міг бути приклад рушниці. Давність поранення може відповідати періоду Великої Вітчизняної війни, перебуванню в концтаборі 1943р.(а.с.9).
Зазначений висновок також став підставою і для прийняття Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська рішення від 03.06.2008р. за яким встановлено факт знаходження ОСОБА_3 в період з жовтня 1943р. по січень 1944р. у концтаборі в Освенцимі –Бжезинці (концтабір Аушвіц-Біркенау)- (а.с.8).
09.02.2009р. Кіровським МСЕК гр.ОСОБА_3 у віці 83 років було оглянуто та визнано інвалідом ІІ групи з 21.01.2009р. загального захворювання, безстроково, з діагнозом «ИБО стабильная стенокардия напряжения ф.к. Ш-ІУ», що підтверджується копією виписки із акту огляду МСЕК № 663162 (а.с.16).
Після встановлення судом факту перебування позивача в період з жовтня 1943р. по січень 1944р. в концтаборі, позивач звернувся з заявою до Комунального закладу «Обласний центр медико-соціальної експертизи»Головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської облдержадміністрації з приводу визнання його інвалідом війни.
Судом встановлено, що гр. ОСОБА_3 був запрошений відповідачем в обласну МСЕК № 5 у зв’язку з поданою ним заявою на очну консультацію на 25.06.2009р., однак 24.06.2009р. позивач відмовився від проведення очної консультації комісією МСЕК і на його вимогою йому були повернуті надані ним документи та розгляд питання обл. МСЕК № 5 було припинено, що підтверджується також і листом відповідача від 30.07.2009р. за № Т-172 (а.с.13-14).
Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначається, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм, або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов’язків військової служби (службових обов’язків) чи пов’язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з’єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Згідно з пунктом п’ятим частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»до інвалідів війни належать також інваліди війни з числа осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами від зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки.
Процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, інвалідам ( далі –особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначається Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009р. № 1317.
Згідно з пунктом 4 вказаного вище Положення № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров’я і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у м. Києві та Севастополі; міські; міжрайонні; районні.
В силу п.6 зазначеного Положення № 1317 висновки медико-соціальної комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, обов’язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, яких працює або перебуває інвалід, незалежно від відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності визначаються також Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009р.№ 1317.
Відповідно до пункту 15 цього Положення № 1317 про порядок та критерії встановлення інвалідності інвалідність що настала в осіб до 18-річного віку внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), пов’язаного з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни чи з їх наслідками, встановлюється відповідно до медичних документів, які підтверджують факт поранення чи захворювання, або рішення суду щодо зазначених подій та висновків лікувально-профілактичних закладів охорони здоров’я.
У відповідності з п.1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 07.04.2004р. № 183, інвалідність у повнолітніх осіб визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями (МСЕК), підпорядкованими Республіканському в АР Крим, обласним та міським в містах Києві та Севастополі центрам (бюро) медико-соціальної експертизи. Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клініко-функціональних,соціально-педагогічних,соціально-побутових та професійних факторів. При цьому, враховуються характер захворювання, ступінь вираженості порушених функцій організму, в тому числі, що значно впливають на професію, ефективність лікування, та реабілітаційних заходів, стан компенсаторно-адаптаційних можливостей організму, клінічний та трудовий прогноз, здатність до соціальної адаптації, потреба в різних видах реабілітації та соціальної допомоги. Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, медико-соціальна експертиза повинна здійснюватись після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного стану, професійно-трудового прогнозу,отримання результатів відновлення лікування та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання. Хворого, який направляється на медико-соціальне експертне обстеження, представляє лікар, який лікує, або голова лукарсько-консультаційної комісії лікувально-профілактичного закладу. Документи, що використовуються для визначення причинного зв’язку інвалідності, подаються в оригіналі або нотаріально засвідчені. З метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження. Після прийняття експертного рішення про групу інвалідності, вивчення реабілітаційного потенціалу та реабілітаційного прогнозу складається індивідуальна програма реабілітації, де зазначаються конкретні заходи щодо реабілітації інваліда, передбачається їх послідовність, комплексність і терміни виконання, очікувані результати та критерії оцінки ефективності реабілітаційних заходів. Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності встановлюють І,ІІ,ІІІ групу інвалідності, а також причини інвалідності: загальне захворювання, інвалідність з дитинства; поранення, контузії або каліцтва, пов’язані з бойовими діями у період Великої Вітчизняної війни (або з наслідками бойових дій) та інше.
Отже, як вбачається з наведених вище Законів України та нормативно-правових актів, питання про визнання особи інвалідом війни вирішується Медико-соціальною експертною комісією після огляду особи, яка звернулася з відповідною заявою та з урахуванням поданих документів і рішення приймається комісією відповідно до вимог Положення про медико-соціальну експертизу затвердженого постановою КМУ від 03.12.2009р. № 1317, а також відповідно до Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України № 183 від 07.04.2004р. Зазначене рішення може бути оскаржене до МОЗ України та до суду в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно, тощо.
Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як пояснив у судовому засіданні представник відповідача та цей факт підтверджений і позивачем, відносно позивача –ОСОБА_3 рішення МСЕК щодо визнання його інвалідом війни не приймалося у зв’язку з тим, що він відмовився від проведення очної консультації на яку був запрошений органом МСЕК та розгляд цього питання було припинено за його заявою.
Факт відмови від проведення очної консультації спеціалістами МСЕК 25.06.2009р. був підтверджений позивачем –ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи та не спростований будь-якими іншими доводами, жодних причин відмови від проведення очної консультації комісією МСЕК позивач не навів.
Таким чином, судом у ході судового розгляду справи встановлено, що відповідачем рішення про відмову у визнанні позивача інвалідом війни не приймалося у відповідності з вищенаведеними нормами чинного законодавства України, а посилання позивача на незаконність прийнятого рішення відносно нього у вигляді листа відповідача від 30.07.2009р. № Т-172 є безпідставним, оскільки зазначений лист не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, відсутність відповідного рішення суб’єкта владних повноважень про відмову позивачеві у визнанні його інвалідом війни, те, що позивач відмовився від проходження очної консультації спеціалістами комісії МСЕК суд не знаходить жодних підстав визнавати неіснуюче рішення незаконним, а також зобов’язувати відповідача переглянути відповідне питання щодо надання позивачеві статусу інваліда війни, оскільки зазначене питання комісією МСЕК не розглядалось.
При цьому, слід зазначити, що суд не може перебирати на себе компетенцію іншого суб’єкта, який відповідно до вищенаведеного чинного законодавства України наділений повноваженнями приймати рішення щодо визнання за особою статусу інваліда війни.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 12,71,86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Центру медико-соціальної експертизи Головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Дніпропетровської облдержадміністрації про визнання незаконним рішення відповідача та зобов’язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 07.04.2011р.
Суддя
С.О. Конєва