АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 січня 2011р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Артеменко І.А.
Черевко П.М.
при секретарі: Ксендзюк І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 листопада 2010р. по справі за позовом ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права користування, реєстрації та проживання у квартирі, зобов’язання звільнити квартиру та усунути перешкоди у користуванні квартирою,-
В С Т А Н О В И Л А :
У квітні 2007р. ОСОБА_3 (уточнюючи в процесі розгляду справи свої вимоги) звернулася в суд із позовом до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що з 1996р. по 2007р. проживала з ОСОБА_5 однією родиною в квартирі АДРЕСА_1. У жовтні 2006р. шлюб був зареєстрований відділом РАЦС по м.Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області.
В спірній квартирі з 1964р. проживав та був прописаний ОСОБА_5, як основний квартиронаймач, а з 1988р. його син – ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.
На думку позивача ОСОБА_2 втратив право користування даним житловим приміщенням, оскільки з 1990р. не проживає у вказаній квартирі.
В свою чергу у січні 2009р. ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що не набула права користування, реєстрації та проживання у квартирі, зобов’язання звільнити квартиру та усунути перешкоди у користуванні квартирою. Позов обґрунтував тим, що за життя батька він не знав про те, що останній одружився з відповідачкою, оскільки знаходиться у тривалих закордонних відрядженнях, а також не знав й про те, що батько без його згоди прописав ОСОБА_3 у спірній квартирі. Посилаючись на вказані обставини просить позов задовольнити.
Справа неодноразово розглядалася судами.
Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 19 листопада 2010р. позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з 1990р.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання особи такою, що не набула права користування, реєстрації та проживання у квартирі, зобов’язання звільнити квартиру та усунути перешкоди у користуванні квартирою - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 16грн.
В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, у задоволені позову ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення норм права.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1 надана ОСОБА_5 у 1964р. З 2 вересня 1988р. в спірній квартирі прописаний ОСОБА_2, син основного квартиронаймача, що підтверджується довідками з К ПДЕЗ «Центральний» від 12 березня 2007р. Згідно свідоцтва про шлюб від 14 жовтня 2006р. (т.1 а.с.10) ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5, який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (т.1 а.с.11). Враховуючи, що ОСОБА_3 як дружина проживала в спірній квартирі, а ОСОБА_2 довгий час в спірній квартирі не проживав без поважних причин, суд вважав необхідним визнати ОСОБА_3 такою, що має право на користування квартирою АДРЕСА_1. В той же час суд вважав необхідним визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, оскільки понад шість місяців в ній не проживав.
Проте з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Відповідно до ст.213ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.309ЦПК України, рішення суду скасовує, ухвалює по справі нове рішення, з наступних підстав.
Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно витягу з домової книги, ОСОБА_5 є основним наймачем квартири АДРЕСА_1 та проживав і був прописаний з 13 червня 1964р. по день смерті т.т. по ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.7). З наданої довідки вбачається, що в спірній квартирі з 2 вересня 1988р. прописаний син основного квартиронаймача ОСОБА_2
Відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 31 січня 2007р. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 63 роки (а.с.11). Після смерті основного квартиронаймача, прописаним та користувачем спірної квартири залишився його син ОСОБА_2
Між тим, згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 14 жовтня 2006р. (а.с.10) ОСОБА_5 та ОСОБА_3 14 жовтня 2006р. уклали між собою шлюб. На підтвердження факту проживання в спірній квартирі ОСОБА_3 надала акт мешканців будинку від 7 лютого 2007р., які підтвердили, що вона проживала в квартирі з 1996р. (т.1 а.с.12).
За правилами ст.65ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселені між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Як вбачається з матеріалів справи, і цей факт підтвердив в судовому засіданні ОСОБА_2, його письмової згоди на вселення ОСОБА_3, в спірну квартиру не було. Крім того, тільки в судовому засіданні він дізнався про те, що батько одружився з ОСОБА_3
ОСОБА_3 наполягає на тому, що вона вселилась в спірну квартиру як член сім’ї наймача, а тому має право користування житловою площею.
Визначаючи коло членів сім’ї наймача, ч.2 ст.64ЖК України розділили їх на дві групи. Одні з них «належать» до членів сім’ї наймача, інша «можуть бути визнані» такими. До першої групи слід віднести дружину наймача, їхніх дітей і батьків. Дружина наймача-особа, з якою він (вона) перебувають у зареєстровано у шлюбі, оскільки взаємні права і обов’язки виникають тільки зі шлюбу укладеного в органа РАГСу.
Права і обов’язки дружини щодо договору найму виникають одночасно з наймачем при включені його до ордеру і спільному поселенню у жиле приміщення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 ордер разом із новою дружиною не отримував, в квартиру вселився раніше, а тому ОСОБА_3, разом з ним за ордером в квартиру АДРЕСА_1 не вселялась.
Якщо чоловік і дружина проживають окремо і кожний з них має право на жилу площу у приміщеннях, які вони фактично займають, будь-яких прав і обов’язків за договором найму один з них не набуває, у тому числі й самостійного права на жилу площу.
За змістом статей 64,65ЖК України наймачу і членам його сім’ї належить право користування тільки одним жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду. За особою, яка вселились до наймача як член сім’ї, не може бути визнано право користування займаним ним жилим приміщенням, якщо ця особа зберігає за собою право користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду.
З копії паспорту ОСОБА_3 (т1 а.с.179) вбачається, що на час укладання шлюбу та після смерті ОСОБА_5, вона була прописана в АДРЕСА_2 та зберігала за собою право користування цим жилим приміщенням.
Судова колегія вважає, що друга група «може бути визнана» членами сім’ї наймача, якщо доведе наявність необхідних для того обставин, є інші особи, які постійно проживають з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать тільки родичі та особи, які перебувають з наймачем у родинних стосунках (фактичне подружжя). Обов`язковою умовою для визнання особи членом сім’ї окрім спільного проживання є ведення наймачем спільного господарства. У вказаному випадку наймодавець або суд може й не визнати їх як членів сім’ї наймача, навіть якщо вони вселилися у зазначене жиле приміщення у встановленому порядку, спільно проживали і вели спільне господарство.
За змістом ст.65ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні.
ОСОБА_3 надала копію паспорту, з якого вбачається, що на час укладання шлюбу та ведення господарства з ОСОБА_5, вона зберігала за собою право на інше жиле приміщення в м.Ізмаїл Одеської області.
Крім того до справи надані докази, які підтверджують та спростовують факт проживання та не проживання ОСОБА_3 в спірній квартирі, які протирічать один одному, а тому судова колегія оцінюючи їх в сукупності з іншими доказами, вважає вказана особа не набула права користування спірним жилим приміщенням.
Вирішуючи спір по суті щодо права ОСОБА_3 на користування квартирою АДРЕСА_1, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки доказам не дав, та дійшов помилкового висновку про наявність у ОСОБА_3 права на користування спірним житлом.
Розглядаючи позовні вимоги щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що дійсно вказана особа довгий час в квартирі не проживала.
Однак з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки ОСОБА_3 не набула права користування на спірне житло, та не набула права на звернення до суду із вимогами про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив права користування жилим приміщенням.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду не можливо вважати законним та обгрнтованним, а тому воно підлягає скасуванню з вищенаведених підстав.
Враховуючи, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 не має, судова колегія вважає необхідним відмовити їй у задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи питання щодо зустрічних вимог ОСОБА_3, судова колегія вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.
На час укладання шлюбу, а також на час смерті чоловіка, ОСОБА_3 була прописана за адресою АДРЕСА_2 та зберігала за собою право користування цим жилим приміщенням.
За таких обставин, судова колегія вважає, що вона не має підстав для набуття права користування спірною квартирою АДРЕСА_1.
Таким чином, судова колегія дійшла до висновку, що ОСОБА_3 самовправно займає квартиру АДРЕСА_1, створює перешкоди наймачу у користуванні цією квартирою.
За правилами ч.3 ст.116ЖК України, осіб, які самовправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає необхідним зобов’язати ОСОБА_3 звільнити самовправно зайняте житло.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст.309,316,319ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 19 листопада 2011р. скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням – відмовити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 такою, що не набула право користування квартирою АДРЕСА_1. Зобов`язати ОСОБА_3 звільнити квартиру АДРЕСА_1.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскарженим у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: П.М. Черевко
І.А. Артеменко